Що не поділили церкви на Волині?

священники

Хоча здавалося б, щоб християнські цінності сприяють єднанню людей, історія практично не знає дня, коли б християнські церкви були єдині. Причому конфлікти присутні як на глобальному рівні, так і на місцевому. А надто у сучасній Україні, де війна та історична спадщина призвели до створення кількох «масових» та багатьох відносно «дрібних» християнських церков.

Ця стаття про суперечки між православними конфесіями на Волині, адже останнім часом саме вони дають про себе знати. Сюди втягують політиків, ЗМІ та навіть цілі громади сіл. До того ж такі суперечки можуть бути принциповішими, ніж політичні, бо релігійна ідентичність часто набагато сильніша за політичні погляди.

АГЕНТУРА В РЯСІ?

Неодноразово лунали заяви про те, що у північних районах Волині храми Української православної церкви (Московського патріархату, хоча вони постійно просять так не називати їх конфесію) стали осередками не зовсім проукраїнських заяв та поглядів, а ще священики нібито зривають мобілізацію.

Про окремих антиукраїнських священиків на Волині навіть заявив голова Волинської ОДА Володимир Гунчик під час звіту 22 липня 2015 року. Проте він одразу закликав не захоплювати їх храми, а виносити висловлювання цих осіб на громадське обговорення та піддавати їх осуду.

Також офіційно заявили про підтримку Московським патріархатом зриву мобілізації депутати Волинської облради під час сесії у червні 2015 року: «Натомість – часті випадки підбурення до зриву мобілізації, потурання сепаратизму під виглядом «любові до братнього народу». Така поведінка в умовах розширення російської агресії на всю територію України у вигляді диверсій і провокацій – найкраща підтримка агресора».

А ще обранці дорікають окремим священикам УПЦ МП (хай пробачать віряни цієї конфесії, мушу писати МП, бо інакше не зможу адекватно розділити їх у тексті статті) відмову проводити службу за упокій бійців АТО: «Війну на Донбасі названо „громадянським конфліктом”, панахиди за загиблими українськими воїнами і служби за здоров’я живих захисників України, за перемогу і визволення нашої землі від окупантів відбуваються не в усіх храмах Московського Патріархату».

Натомість у Волинській єпархії УПЦ МП відповіли на такі закиди у спеціальній заяві. Основнйи ацент вони зробили на тому. шо Волинська облрада неправильно вказала назву конфесії, тобто не УПЦ, а «Російська православна церква в Україні»:

«Висувати зобов’язання до певних суб’єктів правовідносин можуть лише уповноважені на те особи. Волинська обласна рада не є повноважною ініціювати перейменування релігійних організацій».

А всі закиди щодо антиукраїнської позиції вони називають ідеологічними штампами:

19u

Автором “антимосковського” звернення був керівник інформаційно-видавничого відділу Волинської єпархії УПЦ КП Віталій Собко

«Попри те, що вчергове окремими народними обранцями було вжито у зверненні до вірян УПЦ чимало ідеологічних штампів, які не підкріплені реальними фактами, немає сенсу знову спростовувати міфи та доводити речі, які адресат не бажає сприймати як дійсність. Офіційна позиція УПЦ щодо підтримки державної незалежності та територіальної цілісності України була висловлена вчергове на останньому засіданні Священного Синоду УПЦ».

На думку УПЦ МП, такі заяви депутатів Волинської облради «посилюють релігійну напругу в області, сприяють розпалюванню міжконфесійної ворожнечі та нетерпимості. Попри те, що депутати називають більшість вірян патріотами, вони чинять на них тиск та дискримінують за релігійною ознакою».

Схожу, тільки більш розгорнуту відповідь у Волинській єпархії дали на схоже звернення депутатів Луцької міської ради у травні того ж року. У цій відповіді вказують «Варто відзначити, що дане звернення (депутатів, – ред.) було утворено в колі депутатів, які відкрито симпатизують УПЦ КП, серед таких – депутат обласної ради, а за сумінсництвом священнослужитель УПЦ КП та голова прес-служби Волинської єпархії УПЦ КП Віталій Собко».

Валентин Марчук на корветі “Луцьк” у вже майже окупованому Криму (2014 рік)

998156_715855518458617_1177013692_n

Валентин Марчук довів свій патріотизм поїздкою на корвет “Луцьк” у вже майже окупованому Криму.

Також наголошують на своїй незалежності від Москви: «пункт 5 Статуту УПЦ вказує на те, що Українська Православна Церква є самокерованою частиною Руської Православної Церкви» і на патріотичній позиції Волинської єпархії, зокрема допомозі армії та поїздкам прес-секретаря єпархії Валентина Марчука в Крим на корвет «Луцьк» для допомоги українським морякам. А ще спростували заяви про відмову відспівувати бійців АТО.

Тим не менш треба визнати, що принаймні серед волинських політиків публічно побутує думка про залежність УПЦ МП від Російської православної церкви. Адже депутати принаймні трьох рад: Волинської обласної, Луцької міської та Луцької районної та інших рад більшістю голосів підтримали звернення щодо створення Єдиної помісної церкви та «розлучитися» із РПЦ.

Однак поки жодного священика-агента ФСБ на Волині не піймали. А зміст їх проповідей можуть контролювати лише віряни, «проголосувавши ногами», тобто відмовившись ходити у храм, настоятель якого не поділяє їх переконання.

РЕЙДЕРСТВО ЧИ ДЕМОКРАТІЯ?

Великий резонанс викликає і питання зміни патріархату в окремих парафіях. Загальновідомим став конфлікт в селі Угринів на Горохівщині, де у вересні 2014 року Свято-Хрестовоздвиженський храм «перехрестили» із УПЦ МП в УПЦ КП рішення громади села за активного сприяння місцевого підприємця та депутата облради Андрія Турака.

Таке рішення у Волинській Єпархії УПЦ МП назвали захопленням. А тому проводити богослужіння протоієрею Ростиславу Сапожнику довелося на дому. Проте вже у червні 2015 року священика зібралися виселяти із будинку біля церкви.

Ось як описують події в УПЦ МП:

unnamed-3

В Угринові священику УПЦ МП довелося відправляти службу вдома

«Як повідомив отець Ростислав, в суботу, 23 травня, відмовляючись пояснити свої дії, на подвір’я його будинку зайшли представники місцевої сільради, разом з землемірами та почали вимірювати територію. Отець Ростислав зазначив, що йому було надано тиждень на те, щоб залишити оселю. За його словами, в обхід усіх законодавчих норм, прихильники «київського патріархату», на чолі з депутатом Волинської обласної ради, місцевим бізнесменом Андрієм Тураком хочуть забрати його буднок. Як виявилося, і земля, і сам будинок, без участі зареєстрованих в ньому мешканців, були передані у власність так званої УПЦ КП».

Хоча навіть у цій цитаті священики самі ж «розпалюють релігійну ворожнечу», пишучи «так званої УПЦ КП», бо рахуватися із Київським патріархатом вони мусять, адже на Волині ця конфесія досить впливова. Натомість посилання на «канонічність» та «неканонічність» для багатьох волинян не мають ніякого значення.

Подібний випадок у 2014 році був у селах Стрільче та Печихвости . Так 19 вересня місцевий декан єпархії Київського патріархату Андрій Сидор у Стрільчому відслужив літургію у зайнятому храмі УПЦ (МП).

Прес-секретар Волинської Єперхії Валентин Марчук назвав переходи церков у Київський патріархат в Печихвостах та Угриневі захопленням, а випадок у Стрільчому списав на «зрадливість» священика: «Єдина ситуація вільного переходу громади відбулася у с. Стрільче на Горохівщині, де сам священик піддався на згадані заклики. Проте, якщо проаналізувати його шлях у Церкві, мотивація стає зрозумілою. Спочатку він служив в УПЦ КП, потім перейшов до УПЦ, а нині знову повернувся до УПЦ КП. Тому річ іде про позицію перебіжчика та особистісний фактор, а не свідомі релігійні чи навіть ідеологічні мотиви».

Виникає лише запитання, чому свого часу такого «перебіжчика» вони взяли у свої ряди.

Ще один позитивний приклад «об’єднання» парафій нещодавно мав місце у селі Охнівка Володимир-Волинського району. Хоча фактично це ніяке не об’єднання, а перехід парафії, бо, за твердженням УПЦ КП, громада відцуралася від місцевого священка УПЦ МП: «Нещодавно священик УПЦ (МП), настоятель місцевого храму, під час сповіді двох бійців, які повернулися з АТО, назвав їх великими грішниками. Це стало останньою краплею: ініціативна група провела опитування жителів щодо об’єднання в єдину громаду УПЦ КП».

А тому «за об’єднання в одну громаду УПЦ КП довкола Божого дому одноголосно висловилися усі присутні. На завершення зібрання було відправлено молебень із піснеспівом «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

Нині немає підстав вважати таке «голосування» об’єктивним, бо противники переходу храму до УПЦ КП могли просто не прийти на ці збори. Тим не менше тепер в Охнівці домінує УПЦ КП.

Подібне може трапитися і з іншими громадами, адже чимало політиків. Громадських діячів та медіа створюють негативний фон щодо УПЦ МП. І створюють небезпідставно. Бо часто проблеми священики цієї конфесії на Волині створюють собі самі.

Так, під час вшанування загиблих у Другій світовій війні за сприяння організаторів дійства на луцькому Меморіалі вічної слави священики УПЦ МП вирішили провести молебень окремо від інших конфесій. Публічно обурення із цього приводу висловив депутат міськради Богдан Шиба – прихожанин УПЦ КП. Його позицію можна вважати заангажованою. Але для чого давати такі приводи для критики та підкреслювати свою окремішність?

Подібний випадок був у Володимирі-Волинському. Там 22 червня 2015 року священики УПЦ МП відмовилися від спільної панахиди за жертвами війни та провели її окремо. Виникає точно таке ж запитання.

_Cherez_poradu_ciluvati_Yanukovicha_u_sraku__svyaschenik_z_Volini_Viktor_Martinenko_napisav_raport_1_2014_06_27_10_58_58

Віктор Мартиненко розкритикував класичного “московського попа” Павла Лебедя

Проте є на Волині священики УПК МП з іншою позицією. Зокрема дуже відомим свого часу став священик із Нововолинська Віктор Мартиненко, який порадив одіозному настоятелю Києво-Печерської лаври Павлу Лебедю поцілувати в сраку Віктора Януковича, якого той порівняв з Ісусом Христом.

Я особисто спілкувався із отцем Віктором та можу назвати його щирим патріотом України. Не сумніваюся і в патріотизмі прес-секретаря Волинської єпархії УПЦ МП Валентина Марчука. Але треба визнати, що у цій конфесії є чимало священиків, погляди яких не збігаються із думкою патріотично налаштованих українців.

ПРИМАРНЕ ОБ’ЄДННЯ

На Волині (як і в Україні) є три основні православні конфесії – названі УПЦ КП, УПЦ МП та Українська автокефальна православна церква. Цікаво, що про можливість об’єднання заявляє кожна із них. Тільки на перешкоді стають різного розу канонічні перепони, давні образи та юридичні формальності. Мабуть, для духовенства вони справді мають велике значення, однак часто канон – гарний привід уникнути невигідного для себе союзу.

У березні 2014 року Валентин Марчук заявив: «На фоні цих подій це об’єднання цілком можливе. Але воно можливе тільки на канонічних засадах. От є в нас Конституція, хто її не виконує – стає порушником. Так і в церкві, є певні канони, правила, порушення яких відкидає людину від церкви».

Проте з того часу сталося багато подій, які свідчать, що «мирне» об’єднання (принаймні на Волині) таки неможливе.

16372_1

Митрополит Михаїл хоче створення помісної церкви, проте його досить гострі заяви не завжди цьому сприяють

Зокрема суперечки часто загострюються після досить радикальних заяв митрополита Луцького та Волинського УПЦ КП Михаїла. Під час вшанування героїв Крут у січні 2015 року він відзначився заявою, що «Каїн-це Путнін, Каїн – це Кіріл». Нагадаємо, Кіріл – це патріарх РПЦ, а також УПЦ МП. Реакція протилежної конфесії – очевидна.

Після іншої заявив Михаїла 9 березня у Волинській єпархії УПМ МП навіть готували судовий позов за наклеп та розпалювання релігійної ворожнечі. Предметом стало те, що (за твердженням прес-служби УПЦ МП) Михаїл назвав священиків УПЦ(МП) «сепаратистами в рясах», а вірян – «холопами». При цьому,він виступив із завідомо неправдивою інформацією, що начебто священики УПЦ (МП) не відспівують воїнів АТО та не присутні на панахидах. Більше того, митрополит Михаїл зазначив, що УПЦ (МП) начебто передала Росії свої кримські єпархії.

Для когось із волинян таке звинувачення у сепаратизмі – радикальна правда, а для когось – наклеп. Проте миру і злагоди вони точно нікому не додадуть.

Також нещодавно зірвалися переговори про об’єднання УПЦ КП та УАПЦ. Зрозуміло, що кожна із сторін бачить вину іншої та висловлює свою версію розвитку подій. Так, на сайті Львівської єпархії УАПЦ 31 липня розмістили заяву про те, що УПЦ КП: «Брудна інформаційна боротьба та жадоба першенства УПЦ КП, яка зараз захлинає інформаційний простір України, лишень констатує факт перекручування історичних фактів та перепис історії під окремих людей».

А приводом стала суперечка щодо Всеукраїнського Собору 1992 року, де об’єдналися чи нібито об’єдналися УПЦ КП та УАПЦ. Автокефали ввадають, що «взагалі не було жодного підписаного документа так званого Всеукраїнського Собору 1992 р., коли відбулось чисто рейдерське захоплення УАПЦ як релігійної організації, з усім її майном, шляхом незаконного внесення змін до Статуту УАПЦ».

Саме ця суперечка через історичну спадщину стала однієї із перепон для створення єдиної помісної церкви.

Натомість у Київському патріархаті багать іншу проблему. Митрополит Луцький та Волинський УПЦ КП Михаїл 6 серпня заявив, що переговори зірвані саме через позицію УАПЦ та сприяння Московського патріархату. За його словами, Київський патріархат прагне єднання з Українською Автокефальною Православною Церквою, але, на жаль, на сьогодні це неможливо. «Кожного разу, коли робляться певні кроки назустріч один одному, архієреї УАПЦ виставляють нові вимоги. Відчувається при цьому й негативний вплив третьої сторони: на засіданні останнього Собору УАПЦ був присутній єпископ УПЦ (Московського Патріархату)».

Тому він зробив ще цікавішу заяву, закликавши вірян та священиків УАПЦ без волі керівництва: «Якщо в ієрархів автокефальних немає бажання об’єднуватися, то ми закликаємо до цього простих священнослужителів і мирян. Вони не винні в тому, що їх духовне керівництво недалекоглядне».

Не варто дивуватися, що така досить агресивна політика Волинської єпархії УПЦ КП викликає опір інших православних конфесій. Але, звичайно, «наші двері відкриті як для Української Автокефальної Православної Церкви, так і для Української Православної Церкви (Московського Патріархату)», – каже Михаїл.

***
Для сторонніх спостерігачів суперечки між конфесіями на Волині виглядають як звичайний поділ сфер впливу. Звичайно, священикам не прийнято відкрито сваритися, займатися популізмом, роздавати «гречку» тощо. Тобто звичайні політтехнології тут на недоречні. Однак невідомо, чиї суперечки гірші – відвертих політиків-популістів чи смиренних духівників у рясі. Адже борються вони майже за те саме – за вплив на громаду, релігійний або політичний.

Антон БУГАЙЧУК