Через помилку у прізвищі тіло бійця не віддають матері

загиблий герой

Дванадцять місяців мати загиблого військового не може добитися перепоховання сина на Волині. Причиною – нерозбірливий почерк судмедексперта, в результаті чого вийшло зовсім інше прізвище.

Про це пише Віче-інформ.

Волинянин Валерій Янчук похований на міському цвинтарі Амвросіївки в 6 секторі, 6 ряді, у 3 могилі. На могилі установлена табличка з надписом «Ямчук Валерий Леонтьевич, 1985 г. р.». Як з’ясувалося, помилка у прізвищі була допущена через те, що в протоколі розтину було написане прізвище рукою начальника судово-медичної експертизи (СМЕ) Амвросіївки, а його буква «н» дуже схожа на букву «м».

ПІШОВ У ВІЙСЬКО ПОПРИ СЕРЙОЗНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ

Мешканця селища Іваничі Валерія Янчука призвали  на службу у квітні 2014 року, під час першої хвилі мобілізації. Повістку йому вручили ввечері, коли прийшов з роботи додому. Молодий чоловік не став ухилятися, хоча мав повне право бути комісованим за станом здоров’я, тому що після армії хворів енцефалітом та менінгітом. Валерій навіть спиртного не вживав, бо знав, що після кількох грамів можуть початися судоми.

Янчук ніс службу у Володимир-Волинській 51 механізованій бригаді, ремонтував техніку, оскільки за спеціальністю був зварювальником. Матір військовослужбовця Любов Янчук розповідає, що на війну її син потрапив в кінці липня минулого року. Спочатку Валерій не зізнавався мамі, що перебуває під обстрілами, бо знав, що їй, сердечниці, яка перебуває на групі, не можна зайвий раз хвилюватися, але потім все-таки розказав правду. Телефонував двічі на день: зранку і ввечері.

14 серпня під час обстрілів куля зачепила голову військового. Тоді все обійшлося – йому наклали 2 шви, і він продовжив воювати. А десять днів потому мати востаннє почула сина. 25 серпня під час обстрілу села Дзеркальне, що на Донеччині, Валерій отримав важке осколкове поранення легенів і печінки.

«Ми не знали, що з ним, де він. Потім почули про Іловайський котел… Як кожна мама, я надіялася… Казали, що багато наших хлопців в полоні… В оточенні разом із моїм сином був Андрій Гончарук, якому вдалося вирватися. Він зв’язався з нами і сказав, щоб ми не переживали, що Валера, найімовірніше, в полоні. Минув десь місяць, бойовики наших хлопців почали звільняти. Хлопці, які вийшли з полону, сказали, що мій син був поранений – йому прострілили легені. Також стало відомо, що місцевий житель завіз мого сина в лікарню. Ми не знали, що то за житель і як з ним зв’язатися», – розповідає жінка

ПОМЕР НА ОПЕРАЦІЙНОМУ СТОЛІ

З надією розшукати сина матір бійця взяла участь в одній із програм телеканалу «Інтер», показала фото Валерія, розповіла те, що знала про його зникнення. Ця програма дала родині Валерія Янчука нову ниточку: дружина чоловіка, який відвіз пораненого волинянина в амвросіївську лікарню, побачила телепрограму і розповіла йому, що мама розшукує зниклого сина. Донеччанин дізнався через телеканал номер телефону Любові Ярославівни і зконтактував з нею. Чоловік розповів, що пораненого принесли до нього у рядні. Він машиною завіз бійця у лікарню в Амвросіївку і залишив його там. Зі слів чоловіка, у лікарні пораненого прийняли без проблем. «Я не знав, що везу тезку, бо він не міг навіть назвати своє ім’я», – сказав Валерій згорьованій мамі.

Рятівник Валери зв’язався зі своєю родичкою, яка раніше працювала в Амвросіївці, а згодом виїхала з містечка, і спитав про долю волинського бійця. Вона сказала, що він помер на операційному столі – через пошкоджені легені і печінку в нього стався внутрішній крововилив.

ЗА ТЕ, ЩО ПЕРЕХОВУВАВ УКРАЇНСЬКИХ БІЙЦІВ, – СМЕРТНА КАРА

Валерію Івановичу – шістдесят. Він житель Донецького села Дзеркальне. Окрім того, що відвіз пораненого волинянина у лікарню, також переховував вдома ще двох українських бійців: в одного була контузія, а в іншого – прострілена нога. Однак, сусіди здали Валерія бойовикам. Чоловіка і хлопців, які в нього жили, забрали в полон. Валерію Івановичу винесли вирок: за те, що переховував українських бійців, – смертна кара. Але йому дивом через місяць вдалося вийти з полону. Сім’ї довелося  виїхати з Дзеркального.

ЧЕРЕЗ НЕРОЗБІРЛИВИЙ ПОЧЕРК НАЧАЛЬНИКА СМЕ ПОХОВАНИЙ ПІД ЧУЖИМ ПРІЗВИЩЕМ

Дізнавшись, що син помер, мати почала шукати місце його поховання. У цьому їй допомогла волонтерка з групи «Патріот» Ірина Баданова. Вона повідомила Любові Янчук, що Валерій похований на міському цвинтарі Амвросіївки в 6 секторі, 6 ряді, у 3 могилі. На могилі установлена табличка з надписом «Ямчук Валерий Леонтьевич, 1985 г. р.».

Як з’ясувалося, помилка у прізвищі була допущена через те, що в протоколі розтину було написане прізвище рукою начальника відділення СМЕ Амвросіївки, а його буква «н» дуже схожа на букву «м».

Біля могили Валерія є ще 5 могил, де похоронені невідомі бійці. Любов Ярославівна зв’язалася з Амвросієвським комунальним підприємством з надією, що, можливо, хтось бачив обличчя хлопця, який похований під табличкою з прізвищем. Їй відповіли, що обличчя було замотане. Тоді жінка звернулася за допомогою до громадської організації «Союз «Народна пам’ять», яка займається пошуком та ідентифікацією загиблих. Та представників організації довгий час не допускали до окупованої Амвросіївки, лише в другій половині квітня їм вдалося домовитися з бойовиками і вивезти тіло Валерія в Дніпропетровськ, для проведення судово-медичної експертизи. Через те, що тіло дуже погано збереглося, лише з шостої спроби був виділений генотип для аналізу ДНК.

«На зразок ДНК взяли два зуби Валерія. Ми довго чекали результату, але нам нічого не повідомляли. Коли я звернулася у відповідні служби, мені сказали, що ще 29 квітня у Дніпропетровськ був надісланий запит на повторний зразок, оскільки з зубів не можна було зробити аналізу. Лише через 2,5 місяця надали повторні зразки для ДНК. Я не хочу звинувачувати слідчого, який веде справу у Дніпропетровську, розумію, що у нього багато справ, і, може, руки не доходять до справи мого сина, але нам, матерям, хотілося б, щоб бюрократія з документами вирішувалася швидше. Коли врешті за шостим разом вдалося вивести ДНК, воно співпало на 99%, але ми продовжуємо чекати на офіційне підтвердження», – пояснила матір загиблого.

За словами волинянки, зараз вона бажає лише одного: забрати сина на рідну землю, щоб його душа знайшла покій. Хоче, щоб можна було піти на могилу до сина і поділитися радістю чи бідою. Щоб його донька знала, де похований її батько-Герой.

У коментарі для «Віча-інформу» слідчий УМВС України у Волинській області Володимир Горшков, який веде справу Валерія Янчука, зазначив: «призначене остаточне ДНК. Є збіг по матері, є збіг по батькові, але для того, щоб він підтвердився чи спростувався, щоб вирішити питання про батьківство і про ступінь ймовірності того, що вони близькі загиблого, потрібно зробити остаточну ДНК-експертизу. Я її призначив в кінці минулого тижня. Вона тільки сьогодні (3 серпня, – авт.) поїхала на Київ. Коли її зроблять – невідомо, думаю, що в принципі не повинні довго робити, бо їм фактично потрібно порівняти декілька вже досліджених зразків. Але, найімовірніше, тижні 2 ще точно потрібно чекати. Як тільки в мене будуть висновки на руках, я відразу зателефоную матері і передам їй всі необхідні, завірені печатками документи, які потрібні для видачі тіла, тоді вона зможе їхати в Дніпропетровськ».

0513182015_630x473 0513185733_630x840