Герой війни через бюрократів може на все життя стати інвалідом

Боєць 128 Мукачівської ОГПБ, 24-річний Валерій Голентюк з Гіркої Полонки, що під Луцьком, вже півроку як живе по госпіталях. У хлопця – тяжке поранення руки, отримане під час бою в селі Чорнухіно, а лікарі – лише розводять руками.

Про це повідомляє Під прицілом.

Валерія мобілізували до війська ще під час першої хвилі. Спочатку у складі 51-ї бригади опинився під Савур-Могилою. Згодом після розформування та переведення до 128-ї Мукачівської окремої гірсько-піхотної бригади їх закинули під Чорнухіно. Там він простояв, захищаючи рідну Батьківщину, до 31 січня 2015 року.

colwidth-5e85f577f1c15041893c2c12b2265d02

«Бойові дії активізувались за тиждень до нового року. А вже кінець січня – то було спекотно взагалі. За кілька днів до 31-го – тиша. А потім майже без перестанку. Ми відстрілювались як могли до останнього», – пригадує Валерій події 31 січня, коли ледь не попрощався з життям.

Блокпост, де стояв Валерій Голентюк з побратимами, зранку накрило шквальним вогнем. Хлопці відстрілювались з бетонного укриття. Вочевидь, Валерія «знімав» снайпер, який, на щастя, не влучив в голову. Хлопець каже, що у віконечку, з якого відстрілювався, фактично було видно лише зброю.

Снайперська куля влучила в ліву руку, вилетіла і застрягла за сантиметр від тіла – в магазині з набоями, який висів в хлопця на грудях. За мить зрозумів, що не може тримати в руках зброю – пострілом роздробило одразу три пальці на лівій руці. Почалась кровотеча. Однак хлопець не поспішав до медиків і ще майже годину відстрілювався як міг. Попри поранення Валерій продовжував вести бій.

«Ми ще відстрілювались. Ми не могли здати свій блокпост. А потім нас засипали «Градами». Раз, другий. А потім ледь не пряме влучання під бетонні плити нашої будки. Мене присипало. Відчув як з голови пішла кров. Поки очухався, дивлюсь – а моїх хлопців вже нема. Одні тіла. Нас було четверо…» – розповідає Валерій.

Поки прийшов в себе від побаченого – нагодились побратими, які й дістали Валерія. За деякий час його вже передали медикам і повезли до лікарні в Артемівськ. Фактично, за годину часу він двічі стояв на порозі смерті – спочатку снайперська куля, а потім «Град». Після вибуху в голові позастрягали уламки бетону, окремі з яких по сьогодні не видалено. Однак найтяжчим все ж таки виявилось кульове поранення руки. Пострілом роздробило суглоби, тож пальці просто висіли. Лікарі в Артемівську зробили операцію. Вже згодом його перевезли до Харкова. В руку вставили шпиці Кіршнера, однак пальці все одно лишились деформовані.

colwidth-ebd8d172d4c8ae88e19b75d00f1971da

Зокрема, у Валерія відсутня нігтьова фаланга на другому пальці, а роздроблені суглоби зрослись з кістками.

colwidth-dc7273609be14cfd106b7078876659d0

Півроку Валерія Голентюка кидають по госпіталях. З Харківського перевели в Мукачево за місцем служби. Був і в Луцьку, а нещодавно виписався зі Львова, де йому дали остаточне заключення. Наразі лікарі лише розводять руками – необхідно протезування штучними суглобами та пластинами, аби відновити рухомість. Мовляв, в госпіталі після видалення шпиць більше зробити нічого не можуть і лише розводять руками, даючи всілякі відписки.

«Я не думав, що це буде так довго. Ці всі папери, біганина, лікарі, комісії. В одному заключення одне, в іншому – інше. Всюди бюрократія. А рухомість руки так і не відновлюється», – говорить Валерій.

З паперами, які за півроку після поранення назбирав Валерій, взагалі трагікомічна справа. Статус учасника АТО солдат отримав лише на початку липня.

Вже з виписки з медичної картки Валерія, який перебував на стаціонарному лікуванні в клініці ушкоджень ВМКЦ Західного регіону, слідує, що хлопець звернувся в установу просто зі скаргами на біль в пальцях лівої кисті. В анамнезі хвороби дійсно вказано, що болі з’явились в результаті вогнепального поранення, яке «за словами хворого» отримано під час виконання бойового завдання в селі Чорнухіне.

У самому ж епікрізі лікарі засвідчили лише, що функція кінцівки порушена тимчасово. Разом з тим, вказано що відсутня довідка про обставини травми, яка виявляється є важливішою, аніж паспорт чи будь-який інший документ. Без неї нереально довести, що поранення отримано під час антитерористичної операції, а не під час «оглядової екскурсії на Луганщину».

Зокрема, отримати остаточне заключення про травму чи каліцтво для подачі документів на МСЕК і отримання інвалідності Валерій не міг цілих півроку.

Виявилось, що поранені бійці після «передка» потрапляють в зачароване коло: для того щоб у госпіталі отримати остаточне заключення про травму, отриману в зоні АТО потрібна довідка про обставини, яка видається по завершенню спеціального розслідування. Для лікування, реабілітації і тим паче протезування здебільшого в держави не вистачає повністю коштів, тому багатьом доводиться знаходити альтернативні джерела фінансування, себто волонтерів, які зголосяться на допомогу. Власних ресурсів здебільшого у бійців немає.

В той час, коли держава гарантує безкоштовне медичне лікування – вона неспроможна оперативно видати пораненому бійцю матеріальну компенсацію для того ж таки протезування чи такої необхідної дороговартісної операції. В результаті, аби отримати обіцяні 200 тисяч – потрібно пройти МСЕК на визначення ступеню інвалідності чи тимчасової втрати працездатності. Аби отримати заключення МСЕК – необхідно надати виписку з медобстеженнями, яку не дадуть без горезвісної довідки про обставини травми. І так по колу.

У випадку Валерія Голентюка, ситуацію ускладнило ще й те, що троє хлопців, які разом з ним сиділи під бетонним укриттям, загинули. Тому коло свідків – не таке вже й велике. Розслідування по факту нападу на блокпост «Віталій» 31 січня тривало кілька місяців.

Лише 10 червня цього року йому дали довідку про обставини травми, в якій йдеться, що солдат дійсно отримав 31 січня 2015 року вогнепальне наскрізне кульове поранення лівої кисті. Зокрема, підтверджено, що це сталось близько 12.00 під час виконання бойового завдання в зоні проведення АТО полизу с.Чорнухіно, Луганської області в ході нападу на блокпост. Довідку видали Валерію на підставі акту спеціального розслідування, проведеного згідно з наказом командира ВЧ пп.В 4742 від 21 квітня.

colwidth-049094aa8b288782128a6ce5ecf08a20

Тож вже з отриманою довідкою Валерій пішов до медиків по виписку з медичної картки і направленням на медико-соціально-експертну комісію. Ще з місяць хлопця тримали в клініці ушкоджень ВМКЦ Західного регіону і нарешті 31 липня видали новий епікриз. В документі, окрім лаконічного викладу історії хвороби зі всіма аналізами, обстеженнями та рекомендаціями, підтверджується, що Валерій Голентюк отримав вогнепальне поранення під час бою в селі Чорнухіно. В останньому епікризі чомусь вказано, що хлопець звернувся до медиків зі скаргами на біль та обмеження рухів «лівого колінного суглоба»! Щоправда в анамнезі знову ж таки мова йде про кульове поранення лівої кисті, переломи, видалення та остеосинтез уламків пальців.

colwidth-7d89ff384aacbc67208dfa8d68248551

«Днями буду вже звільнятись з частини. Якби не поранення – демобілізовувався б ще 9 квітня. А так – треба ще купу документів подати. Правда, зброю мою так і не знайшли. Певно, сєпари підібрали. Тоді така ситуація була, що там все лишилось. То я вже сумніваюсь, що мій автомат десь знайдеться, а без нього розслідування по факту зникнення військової зброї не мають права закрити. Це, може, таки закінчиться війна, знайдеться на місці зброя… Хоча я маю сумніви», – говорить Валерій.

colwidth-646b7a3dacc1cf9384aca1e6142ae2d3

«Дали ділянку, якісь ще пільги… Але мені інше важливо – рука. Наші лікарні вже не беруться щось робити. Я вже й сам думаю: нехай вже так і лишиться. Кажуть, у Вінниці роблять протезування суглобів, але на це треба десь 240 тисяч. А мені держава ще й компенсації не дала ні копійки», – розповідає Валерій.

Хлопець на диво не нарікає, а лиш констатує – для того, щоб відновити рухомість деформованої розтрощеної руки, потрібно протезування. За попередніми рекомендаціями лікарів – необхідно встановити кілька суглобів, замінити фалангу і укріпити пальці пластинами. Фактично, у Валерія не працює кисть руки по саме зап’ястя, та для статистики в нього всього лишень «незначне порушення функції кінцівки». Щоправда, офіційно медики спромоглися рекомендувати йому лише лікувальну фізкультуру та санаторно-курортне лікування.

colwidth-256192cbb8bccd9444230f11fc8a518f

Наразі, поки не звільнився з військової частини, Валерій отримує заробітну плату. Пенсії по втраті працездатності він досі не отримав, так само як і обіцяної державою компенсації за поранення отримані в зоні АТО. А все – через систему та бюрократію. Простий вояк здатен годинами відстрілюватись однією рукою чи тягти на собі вдвічі тяжчого пораненого побратима, а от цієї системи – йому не зрозуміти.

Валерій за свій героїзм отримав нагрудний знак «За зразкову службу» від Міністра оборони Степана Полторака та іменний годинник. Однак жодними сувенірами чи подарунками не повернеш здоров’я. Наразі ж Валерій вже розуміє, що держава більше йому нічим не зарадить, та все ж таки він ще має надію повноцінно користуватись рукою. Каже, якби не поранення – досі стояв би на «передку».

Журналісти звертаються до небайдужих людей та громадських організацій з проханням допомогти Валерію Голентюку з частковим протезуванням. Хлопцю необхідна дороговартісна операція, яку у військових госпіталях не проводять а також реабілітація. У свої неповні 24 хлопець може лишитись інвалідом назавжди.