Декомунізація Луцька: думка експерта

Ленін

Сергій Рябенко з Українського Інституту національної пам’яті пояснює, як має відбуватися декомунізація Луцька: як перейменовувати вулиці та позбуватися радянської символіки відповідно до закону про декомунізацію.

Порозмовляти з ним вдалося під час фестивалю “Бандерштат”, 1 серпня.

Нагадаємо, на початку літа набрав чинності декомунізаційний закон. В Інституті національної пам’яті повідомляли, що у Волинській області потрібно перейменувати два населенні пункти. А на пропозицію депутата Павла Данильчука затвердили рішення про декомунізацію міста.

Меморіал, ордени і назви військових з’єднань 

Коли на меморіалі є військові або інші поховання із символікою, то може так залишитися — закон не поширюється на конкретні могили. Якщо ж місцева влада вирішить привести напис на стелі з радянською символікою у відповідність до закону, не чіпаючи поховань, то має на це право.

Ордени є одним із виключень, прописаних у законі. Якщо особа здобула їх за роки війни або була нагороджена пам’ятними медалями до річниць подій Другої світової війни, які випускалися до 2015 року, має право їх носити. Коли ж людина носить придбані на ринку нагороди, до неї можуть виникнути питання.

У назвах з’єднань слід дивитися, що в них фігурує та де вони розміщені. Якщо стосується комплексу почесних поховань, то залишається. Якщо в Луцьку стоїть, умовно, пам’ятник визволителям міста із назвами з’єднань на зразок “червонозоряні”, “червонопрапорні”, з серпом і молотом, це слід привести у відповідність до закону.

Вулиці

Закон визначає достатньо чіткий перелік критеріїв, згідно з якими вулиці або інші об’єкти топомініки будуть підпадати під перейменування. Якщо людина не займала посад в вищих органах влади і управління, не була керівником партійних осередків, не була чекістом, не брала участі в Голодоморі, політичних репресіях чи інших масових злочинах, а просто була в складі чинної армії, отримувала державні нагороди, то вулиця з її іменем може лишатися. Та коли ця постать не має жодного стосунку до Луцька і місцева влада захоче перейменувати, на загальних підставах можуть провести громадське обговорення.

У випадку Корнійчука (радянський драматур) і йому подібних треба індивідуально розглядати кожну ситуацію. Є приклад Павла Тичини, який формально займав посаду в вищих органах влади і управління, очолював президію ВР УРСР, але тим не менше, це для нього це не було основною діяльністю — він був передусім письменником і зробив великий вклад у розвиток української мови і літератури. Тому за цим критерієм підпадає під виключення з закону. Корнійчук, очевидно, теж мав би лишитися як особа, більше пов’язана з культурою, ніж із політикою. Та якщо місцева громада висловить бажання перейменувати, то за загальною процедурою міська рада може прийняти це рішення.

Підхід, який намагається донести наш Інститут до київської міської влади, полягає в тому, що нам треба поступово відходити від глорифікації в топомініці вищого патрійного і військового радянського керівництва, на якому значна частка вини за дії під час війни: котли, офіцери і солдати, які потрапили в полон, так зване визволення Києва, де багато простих солдатів загинуло, бо була вказівка взяти місто до річниці Жовтневої революції. Відмовитися від цього на честь увічнення в топомініці звичайних солдатів і офіцерів, які на своїх плечах винесли тягар війни. Бажано, щоб ці особи були пов’язані саме з населеними пунктами. У Луцьку, як і в кожному місті, гадаю, є люди, які заслужили бути увічненими замість, приміром, маршала Тимошенка, який був проїздом і дав “цінну” вказівку.

Ставлюся позитивно, коли вулиці називають іменами героїв Небесної сотні й АТО. Вони заслуговують увічнення в назвах, бо пишуть новітню історію України. Також бажано, щоб ці герої мали стосунок до населеного пункту. Радянський підхід, за яким у кожному населеному пункті має бути вулиця одного певного героя, хибний, він нівелює подвиг цієї людини.

Мозаїки й декорування на департаменті ЖКГ, Палаці культури

Я б рекомендував міській раді створити комісію фахівців у галузі культури, які могли би оцінити, наскільки мозаїки й барельєфи становлять історично-мистецьку цінність. Якщо мозаїку можна демонтувати без шкоди і перенести в музей, то варто це зробити — там ліпше зберігатиметься, ніж на фасадній стіні якогось будинку. Якщо не становить цінності і має символіку, яка пропагує комуністичний або нацистський тоталітарний режим, бажано демонтувати, якщо це технічно можливо. Якщо ж складно або неможливо — придумати вихід, закрити її чимось, аби в публічному просторі не кидалася в очі.

Таблички “Двір зразкового порядку”

Перехрещеного серпа і молота там не має бути. Якщо табличка висить так, що з вулиці приватного будинку її ніде не видно, у самій садибі, можуть залишатися. Звісно, інша річ, якщо будинок комунальної власності. Закон вимагає, що на вулицях, на площах цього не має бути.

Христина КРАВЧУК