Багато людей вважали «Бандерштат» фашистським фестивалем, – Сергій Мартинюк

Фото Дмитра Комісаренка

Арт-директор фестивалю, лідер гурту «Фіолет» Сергій Мартинюк розповідає про історію, цьогорічні новинки і перспективи «Бандерштату», виконавців, яких хотів би бачити на сцені в Луцьку, критику й провокації, а також ділиться особистим спогадом із заходу.

– Сергію, чим фестиваль у Луцьку відрізняється від решти в Україні?

– «Бандерштат» має фішку, яка часто працює проти нього, – це безалкогольний формат. Серед інших фестивалів він зайняв свою нішу — не тільки яскраве патріотичне спрямування, а й «сухий закон». Рок-н-рол важко уявляється без спиртного, але такого фестивалю в Україні ще не було. Коли в 2007 році розроблялася концепція, ми вирішили: нехай ніколи не станемо крайньо масовим заходом (бо молодь усе ж шукає, як розважитися драйвовіше), але займемо позицію і будемо її дотримуватися. Окрім ідейності, це фестиваль здорового духу молодої людини. На багатьох інших, що нині відбуваються в Україні, ставка робиться на розваги. У нас поза цим є інтелектуальна частина – гутіркова локація, де відвідувачі з різних куточків країни зустрічаються з різними відомими людьми: політиками, військовими діячами, письменниками і просто успішними в різних сферах українцями. Це суттєво і якісно відрізняє «Бандерштат» від інших просто музичних розважальних фестивалів.

– Є багато думок, щоби призупинити на час війни культурні заходи. У Луцьку так висловлювалися і щодо «Бандерштату». Чому фестиваль усе ж потрібен?

– Відсутність культурного життя в країні, де культура й так була на задвірках, призведе до загального духовного колапсу. Це буде вигідно тільки Росії. Також я не оцінював би за одним критерієм усі заходи. Є велика різниця між фестивалем стриптизу і «Бандерштатом». Торік було багато криків із приводу доцільності проведення. Тим не менше, понад 70 тисяч гривень на фестивалі зібрали для допомоги бійцям. Це конкретні справи. Чимало учасників «Бандерштату» попередніх років нині перебувають на сході. Вони  неодноразово висловлювали нам підтримку. Зрештою, про цю заборону  говорять аж ніяк не ті, хто воює в АТО, а хто сидить удома перед фейсбуками на диванах.

– Яких новинок очікувати відвідувачам цьогорічного «Бандерштату»?

– Ми не шукали якихось нововведень. Робота фестивальної інфраструктури роками напрацьовувалася на Заході в 60-роках минулого століття і останнє десятиліття в Україні. Тут важливо не вигадати щось нове, а вдосконалити наявні механізми — щоб кожен відвідувач мав можливість відпочивати з комфортом. Цьогоріч ми вперше зазіхнемо на душі, попри не найліпший досвід із ними на інших фестивалях – із трикілометровими чергами до кабінок.

Сергій Мартинюк. Фото з Facebook

Сергій Мартинюк. Фото з Facebook

«Бандерштат» значною мірою родинний фестиваль. Це стосується не лише молодих батьків із дітьми, а й старших людей, тож продовжуємо традицію дитячого містечка, спілкування з ветеранами УПА — щоб люди різного віку знайшли своє.

Буде повноцінна літературна сцена – «Літературні ранкування» із відомими письменниками. Працюватиме нічна акустична сцена — відразу після закінчення роботи великої. До 4 ранку відомі і менш відомі гурти не даватимуть спати відвідувачам.

– Кого б ти хотів бачити на музичній сцені фестивалю?

– Після торішнього досвіду, коли вдалося привезти ірландський Cruachan, хотілося б акцентувати увагу на європейських виконавцях. Але і їхні гонорари, і трансфери коштують десятків тисяч доларів. Тож залишимо цю ідею до кращих часів. Була б можливість — поставили б другу рок-сцену, бо заявок приходить багато. Просто запросити на фестиваль групу — зараз так ніхто не робить. Зважується доцільність: скільки команда збере людей, скільки публіки зазвичай приходить у Луцьку, наскільки гурт популярний — і тоді приймається рішення. Були роки, коли влітали на гроші, тому дуже виважено підходимо до формування складу.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ НОВИН ПРО БАНДЕРШТАТ-2015

У формат фестивалю круто вписалися б System of a Down. Вони є політично активними, хоча їм трохи не до душі припала б ідея здорового українського націоналізму. Та досвід фестивалю «Захід» свідчить, що й американські, і європейські команди, знайомлячись із реаліями України, трохи переоцінюють ситуацію. Тому на перспективу можна про це думати. Це не наукова фантастика – просто потрібно працювати активніше: і зі спонсорами, і з промоцією. Наразі ж їхні прайси для нас непідйомні.

– А чи є виконавці з Росії, яких би ти охоче запросив на «Бандерштат»?

– Нині у Росії мало команд, які мають переконану позицію щодо України, тому, попри те, що слухаю чимало російської

Сергій Мартинюк. Фото з Facebook

Сергій Мартинюк. Фото з Facebook

музики і маю в ній кумирів, не хотілося би зайвий раз загострювати ситуацію. Сьогодні ліпше зосередитися на командах українських, дивитися в напрямку Європи. А коли конфлікт стихне й багато музикантів, які поробили поспішні гарячкові заяви на догоду путінському режиму, отямляться, тоді повернемося до цієї розмови. Як шанувальник, щиро вдячний за те, що робить Земфіра і деякі інші команди. Їх одиниці, які не бояться заявити про свою позицію і яких за це цькують. Це те, що ми мали б залишити в минулому столітті, але, на жаль, залишки тоталітаризму у Центрально-Східній Європі процвітають у всій красі.

– Чи мають люди, які приїжджають на «Бандерштат» уперше, якісь упередження стосовно заходу?

– Років 5 тому багато людей вважали, що у нас фашистський фестиваль. Це швидко минулося, бо відвідувачі зі Сходу вільно говорили російською, не було охорони типу нациків і скінхедів, про що доводилося читати в коментарях на форумах. Комусь було нічим зайнятися, то створювали легенди. Тепер, коли кожен другий-третій патріот гордо називає себе бандерівцем, ставлення до постаті Степана Бандери, до українського патріотизму і націоналізму істотно змінилося. Хочеться вірити, що це не мода, а засвоєний урок. Якщо ж хтось має упередження щодо фестивалю — усім раджу приїхати, взяти з собою дівчину, батьків і провести хоча б день у Луцьку. Побоювання швидко зникнуть.

– Чи передбачаєте, що цьогоріч можливі провокації під час фестивалю?

– Ми щороку їх  очікуємо, а останні події змушують особливо ретельно дбати про безпеку. Окрім охоронної фірми, з якою працюємо, на фестивалі будуть хлопці з організації «Патріот України», волонтери, правоохоронці: хтось у формі, хтось у цивільному, але всі слідкуватимуть, не заважаючи зайвий раз відвідувачам. І технічно, і психологічно готові.

Сергій Мартинюк та Сашко Положиснький на Бандерштаті

Сергій Мартинюк та Сашко Положиснький на Бандерштаті

– Чи мають артисти, яких запрошуєте, якісь особливі райдери?

– Більшість виконавців до виступів open-air ставляться простіше. Беруть трішки більший гонорар, ніж на клубних концертах, але мають розуміння, що фестиваль відбувається у польових умовах: із ситуативними обставинами, без повноцінних гримерок, з наметами, бутербродами, чаєм. Тому райдери відносно прості: селимо в луцьких готелях, харчуємо в ресторанах, із якими за роки налагодили співпрацю. У нинішніх умовах організатори і музиканти максимально йдуть один одному назустріч, будучи навзаєм зацікавленими.

–  На яких виконавців ти порадив би звернути увагу?

– Більшість імен знайомі нашим відвідувачам: гурт, який зараз гримить Україною, уже напівукраїнська команда на чолі з харизматичним Міхалком — Brutto. Так само не потрібно представляти й О. Тorvald — одну з найяскравіших живих команд незалежної країни. Фестиваль поповнився електронною музикою. Досить актуальний проект Onuka у багатьох відвідувачів викликав легкий шок: мовляв, що така музика робить на рок-фестивалі. Але в нас велика аудиторія із різними смаками, і є люди, які з задоволенням відчують, як український етно-мінімалізм поєднується із актуальною електронікою. Круті хлопці з Еpolets, «Карна» з новим вокалістом Олексієм Шманьовим, один із символів «Бандерштату» — «Тартак», «Тінь сонця», «Роллік’с», зовсім молода команда лучан «Санмай». Уперше за 9 років на сцені фестивалю гратиме легенда української регі-музики ФлайzZzа.

– Є нарікання щодо якості звуку на фестивалі…

– Останні роки, на мій погляд, звук досить якісний. Працюємо з однією із найкращих звукопрокатних фірм України зі Львова, яка забезпечує звук на «Заході» та інших крутих іміджевих проектах. Звісно, були роки, коли змушені були шукати бюджетні варіанти. За історію «Бандерштату» було максимум три фестивалі з гіршим звуком. Усі інші намагалися тримати марку.

На кожному дебютному фестивалі трапляється, що летить апарат, щось горить, ламається. Усе залежить від оперативності технічної групи, що працює зі сценою. Позаторік під час виступу білоруських виконавців згоріли портали – люди слухали гурт лише з моніторів, які працюють на сцені лише для музикантів. Але швидко вдалося полагодити і все зазвучало. Це форс-мажорні обставини, від яких ніхто не застрахований.

– Як реагуєш, коли фестиваль критикують?

– На «Бандерштаті» людина 24 години на добу має чим зайнятися. Але є армія інтернет-тролів, які з причин власної нереалізованості абощо в усьому знаходять проблеми. Здебільшого ці люди самі нічого не організовували, але вони завжди знайдуть час і можливість давати комусь «добродушні» поради. Під впливом конструктивної критики ми змінювали багато речей, але її рідко знайдеш у соціальних мережах. Так речі говоряться особисто — старшими людьми, запрошеними гостями.

Їхню критику вважаю потрібною — це шлях до самовдосконалення. Але не сприймаємо тупого обсиралова.

– Який «Бандерштат» був найважчим для організаторів?

– Кілька років тому вперше відбувся триденний фестиваль, який виявився дуже виснажливим фінансово, фізично і морально. Не спали добами, бо доводилося розрулювати різні ситуації. Не було такого, що присів відпочити. Тоді влетіли на гроші, тож отримали урок, зробили висновки — і останні роки все добре.

– Скільки людей нині задіяно в організації?

– До 150 волонтерів у різних групах, оргкомітет, куди входить 15 людей. Завдяки нашим багаторічним напрацюванням до

Сергій Мартинюк та Сергій Міхалок

Сергій Мартинюк та Сергій Міхалок

проведення фестивалю  підтягуються й інші люди, закріплені за різними локаціями.

– Як «Бандерштат» виростав і змінювався за всі роки?

– Поліпшилася якість продукту, який пропонуємо людям та помітно зріс склад відвідувачів. Якщо спочатку вільний вхід приваблював немало випадкових людей, то платні квитки і впровадження охорони відфільтрувало таких осіб. Виріс загальний культурний рівень. Закінчується фестивальний день – на стадіоні чистота, ніякого битого скла. Волонтерам зранку у півмішка все сміття поміщається. Це красномовний факт про публіку. Так, відсутність спритного відразу відрізає від фестивалю тисячі людей, але ми обрали такий шлях. Краще бути одним із небагатьох безалкогольних фестивалів в Україні, ніж загубитися в десятках локальних рок-фестивалях.

– Чи згідний ти, що кожен фестиваль має свою циклічність і здатність вичерпуватися?

– Мені видається, що фестиваль вичерпується лише в сприйнятті певних людей. Щороку на 30–40, а то й 50 відсотків оновлюється склад глядачів, для яких усе нове. Ми працюємо, щоб і вони мали багато вражень, і щоб давні прихильники не відходили. Хтось виростає із фестивалю: стукнуло за 30, сім’я, не всі мають час, хтось віддає перевагу вже спокійнішому відпочинку. Те саме стосується і програми: на гутірках і на музичній сцені з’являються нові актуальні обличчя, тренди. Але поруч із ними є й символи, як «Тартак»: вони щоразу збирають натовпи. Це наша хороша традиція, а на традиції ніхто не зазіхає. Головне: щоб від часу, коли закінчується фестиваль й до наступного року яскраво розвивалася культура — аби запросити нові імена. Нові люди самі будуть притягуватися, для них це буде яскрава весела пригода. А коли щось вичерпується, то лише в нас самих усередині.

Сергій Мартинюк та Женя Галич

Сергій Мартинюк та Женя Галич

– Як плануєте розвивати «Бандерштат»? Чи є плани зробити з нього щось більше, аніж просто фестиваль?

– Є намір, що зараз активно обговорюється, провести ювілейний 10-й «Бандерштат» у столиці. Хотіли і цей проводити, але не розрахували з часом. Якщо знайдемо хороші локації на Київщині, досягнемо порозуміння і здобудемо потрібні дозволи, то «Бандерштат» спробує на рік переселитися до столиці, звернути увагу на киян, на публіку по той бік Дніпра. Бо західноукраїнський фестивальний люд має тут величезний вибір: «Файне місто», «Республіка», «Захід».

Хочеться зробити «Бандерштат» успішним бізнес-проектом. Щоб наш фестиваль із точкової події перетворився на своєрідне мистецьке об’єднання, яке могло би весь рік проводити заходи у різних куточках країни. Ідей маса — відсутні кошти на їхню реалізацію. Як тільки буде можливість – виведемо все на серйозніший рівень, збільшимо масштаб фестивалю й розвиватимемо його по напрямках.

– Пригадай свій найяскравіший спогад із «Бандерштату».

– Позаторік на фестивалі вперше виступав Кузьма. Тоді я з ним і познайомився.  Пригадую, телефонують волонтери: «Підійди, тут на вході машина без перепустки хоче в’їхати». Андрій сидить на передньому сидінні «Ланоса», ледь йому ноги поміщаються, коліна впираються в бардачок. Ця зустріч була одним із найяскравіших спогадів за всі роки фестивалю. Познайомився не просто з артистом, який символізує музику незалежної України, а ще й із прекрасною людиною. Це один із найменш пафосних музикантів, із якими коли-небудь спілкувався. Ті декілька хвилин, за які мали можливість поговорити, стали хорошим внутрішнім поштовхом зрозуміти: навіть якщо працюєш у шоу-бізнесі, завжди маєш передусім залишатися людиною, незалежно від того, із ким спілкуєшся. У Кузьми з цим проблем не було, багато хто його запам’ятав передусім хорошою людиною, а тоді вже музикантом. Дякую «Бандерштату», що саме він мене познайомив із Андрієм, хоча до того перетиналися під час турів у 2012 році. Так випало, що останні 6 концертів «Фіолету» збігалися з виступами «Скрябіна». Було, що заходимо на радіоефір, а він виходить або навпаки. Потім обмінялися дисками. Збиралися записати спільну пісню, але технічно не склалося. У результаті ми в альбомі «Вігвам» випустили «Піснярі».

– Як змінюється музика з огляду на події в країні?

– Останні кілька років помітив тенденцію в Україні до появи власного. Події в країні дали ще більше проявитися нашим музикантам. Попри подальшу присутність російського музла на нашому ринку, чимало їхньої музики витісняється. Молодий слухач, який на хвилі патріотизму шукає своє, устократ більше починає цікавитися вітчизняним продуктом. Це не може не стимулювати музикантів, які зараз збирають чимало людей на концертах. Попри кризу, попри війну, попри все. Українська музика позбувається впливу «совка» і шукає свою автентичність, запозичує досвід не русского року і російської естради, а хороших європейських й американських напрацювань. З’являються клуби, фестивальні майданчики. Теза про те, що займатися музикою — це велика авантюра, хоч і актуальна, але її вага зменшується. Хто працює, той хай на початку і небагато, але зароблятиме гроші та матиме можливість інвестувати в записи альбомів, кліпи. І це велика сила, бо Україна має на всіх фронтах, зокрема і культурному, показувати гідне обличчя світові.

Розмовляла Христина КРАВЧУК