Нелюстровані: брати Смітюхи (част.2)

Про рубрику “Нелюстровані”. Очевидно, що на Волині за голоси виборців на прийдешніх місцевих виборах боротимуться колишні члени Партії регіонів та їхні союзники. На жаль, таких людей сотні. Вони дискредитували себе в очах суспільства, але під закон про люстрацію не підпадають. Тому мають шанс різними способами займати владні крісла. Що й продемонстрували вибори народних депутатів.

На нашу думку, таким особам потрібно заборонити обіймати посади в органах державного та місцевого управління, балотуватися до рад всіх рівнів, якими б порядними громадянами вони не були. І перш за все така заборона має стати уроком для тих, хто збирається йти до влади. А наші статті – нагадування виборцям: за цих людей не можна голосувати.

Сьогодні йтиметься про братів Смітюхів.

************

Читати частину першу

ПОЗОВ НА ЖУРНАЛІСТІВ І ТИТАНОВІ «СПРАВИ»

Міжнародний правозахисний проект «Чорний список» помістив Григорія Смітюха до своїх «чорних лав». У виданні Міжнародного Центру екстремальної журналістики (Москва) в розділі «Судові та юридичні переслідування» повідомлялось про такий випадок: у грудневому номері «Української газети» за 2005 р. було опубліковано велике дослідження господарської і не тільки господарської діяльності Смітюха. У самому тексті було анонсовано продовження дослідження в наступних матеріалах (ще не написаних) під назвами: «ЗТМК: як зробити банкротом і приватизувати процвітаюче державне підприємство» і «Григорій Смітюх: портрет аутсайдера, що намагається купити чиновника».

Не чекаючи продовження аналізу своїх «досягнень», Григорій Євдокимович звернувся із позовом до Печерського суду Києва, і суд оперативно заборонив «Українській газеті» друкувати про Смітюха ще навіть не написані статті! В ухвалі так і написано: «Заборонити вихід в світ…» Те, що трапилось із тижневиком «Українська газета», принаймні, викликає шок. Прецедент судової цензури – цензури нового сорту.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ НЕЛЮСТРОВАНИХ

На початку 2006 року «ANTARES» купив у Києві за 12,5 мільйона гривень ділянку землі площею майже 0,5 гектара на вулиці Інститутській, 18, що в кількох хвилинах ходьби від Верховної Ради і Будинку уряду. Хоча, як стверджує експерт фінансово-аналітичної групи «Про консалтинг» Олександр Соколов, така ділянка у центрі столиці коштує не менше ніж 5 мільйонів доларів, тобто за тодішнім курсом валюти – більше 25 мільйонів гривень. Мета купівлі землі у самому центрі Києва – будівництво, експлуатація і обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом на 199 машиномісць.

Ще на початку нового століття компанія «ANTARES» запустила в експлуатацію власний завод по виробництву титанових злитків. Такий титан використовується для отримання спеціальної сталі: це дорога річ, і попит на неї досить високий. Масштаби титанового бізнесу вимірюються навіть не сотнями тисяч доларів, і до того ж дозволяють займатися політичним лобіюванням потрібних рішень. Зокрема, за підтримки на той час фракції Богдана Губського «Народовладдя» Григорій лобіював держпрограму розвитку титанової промисловості і підтримки вітчизняної металургії, аби рано чи пізно забезпечити для себе необхідний комплекс пільг.

Як повідомляла прокуратура Волинської області, у травні 2007 року із закритого акціонерного товариства «Кримський титан» (м. Армянськ, Автономна Республіка Крим) до станції Ковель було відправлено два вагона з діоксидом титану – цінною стратегічною речовиною. Вартість вантажу – майже 130 тисяч євро. Саме у Ковелі внесли в комп’ютерну мережу завідому неправдиву інформацію щодо вантажу. Згідно з «підправленими» документами, за кордон вже йшли порожні вагони під тими ж самими номерами. На прикордонній станції Ізов ні митники, ні прикордонники, ані залізничники не перевірили, що ж насправді у вагонах. Хоча охорона, яка супроводжувала вантаж із Криму і несла за нього відповідальність, за відповідними документами вантаж діоксиду титану здала і отримала розписку від диспетчерської служби, що вони його зберегли і передали далі до Польщі.

Спроба міжнародної афери зазнала краху. Але хто стояв за цією справою? Чому фальсифікація відбулася саме у Ковелі? І чи не був причетний до цих подій Григорій Смітюх, який вважається фахівцем титанової галузі України?

 

СКЛАВ КНИЖКУ КАЛЕНДАРІВ ДО 4150 РОКУ

«Воюючи» з журналістами і займаючись титановим бізнесом, Григорій Смітюх, як не дивно, вдався до езотерики. У тому ж таки 2007 році у київському видавництві «Ніка-Центр» вийшли (у співавторстві) його «Хроніки майбутнього». В анотації говориться, що «це унікальний збірник прогнозів, таблиць і календарів на період до 4150 року. Окрім захопленого чтива, книга є ще й оригінальним інструментарієм, користуючись яким, будь-яка людина, яка володіє деякою ерудицією і здоровою уявою, може без особливих зусиль скласти власний прогноз подій на будь-яку вибрану дату майбутнього».

Ну, і коміки ці хронічки! Смітюх, по суті, склав план дій до 4150 року. Якщо вірити його книжці, то на 2254-2287 роки в Україні заплановано початок «духовної революції планетарного масштабу; створення духовного вчення, яке визначить пріоритети розвитку людства на все третє тисячоліття». Як не пригадати у зв’язку з виходом даної книги заяву колишнього нардепа від Партії регіонів Бориса Колесникова, що прикрашала сайт парламентської фракції ПР: «Ми відбудовуємо стратегію розвитку держави на серйозну перспективу».

Одним словом, «покращення життя» переноситься на 2254-2287 роки нашої ери. Залишилося лише його дочекатися…

 

АЗАРОВ ДОПОМІГ СМІТЮХУ БЮДЖЕТНИМИ ГРОШИМА?

Відірвемося від езотерики і глянемо на більш приземлені речі. ТОВ «Науково-виробничий центр «Форель» 10 грудня 2013 року, згідно із результатами тендеру, уклало угоду з ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» на постачання комбікормів для форелі на загальну суму 915 тисяч гривень. Про це повідомило Інформаційне Агентство Волинські Новини з посиланням на «Наші гроші».

Фірма «Форель» провела тендер, оскільки гроші на закупівлю комбікормів їй було виділено з державного бюджету. У 2012 році фірма також проводила тендер на придбання обладнання для рибної ферми та кормів на 12,24 мільйона гривень.

Науково-виробничий центр «Форель» (село Оконськ Волинської області) є приватною компанією, яку через групу «Антарес» і ТОВ «Антара» контролюють колишній народний депутат від Партії регіонів Григорій Смітюх, його дружина Ірина Смітюх та лондонська фірма «Олстен венчурс лтд.».

ТДВ «Ковельська реалізаційна база хлібопродуктів» належить брату Григорія Смітюха – Івану Смітюха та його дружині Надії Смітюх.

 

СІМЕЙНИЙ ПІДРЯД У ПОЛІТИЦІ

Досить бізнесу! Поговоримо про політичні смаки братів. У 2006 році на виборах до Верховної Ради Іван Смітюх був № 111 у списку Соціалістичної партії України, у 2008 року – 40-й. «Це «шоу» для мене і для нашої партії», – іронізував Іван Євдокимович на прес-конференції у Луцькому прес-клубі реформ, а Йосипа Вінського взагалі назвав «Стукачем», мовляв, така кличка була у того ще за часів комсомолу.

Взагалі-то Іван Смітюх вміє потішити народ. Будучи депутатом Волиньради, на засіданні незалежного громадського прес-центру «Волинський вибір-2007» він дорікнув своєму колезі з БЮТ Євгену Кирильчуку, що «біло-сердечні» не беруть до списку молодих: «Хто у вас у списку? Олійник? Так Олійник має такі шанси стати депутатом, як у мене – в небесній канцелярії писарем». І що ви думаєте?! Віктор Олійник став народним депутатом України 6-го скликання – з 23 листопада 2007 до 12 грудня 2012 року від «Блоку Юлії Тимошенко».

Іван Смітюх зумів таки зробити у волинській обласній організації СПУ справжнісінький переворот. Про це дещо розповів у «Сільських вістях» член Волинського обкому СПУ Микола Нікітюк. Коли на виборах Смітюх не потрапив на прохідні місця у списку СПУ до Верховної Ради, то його включили першим у списки до обласної ради і, за наполяганням першого секретаря Миколи Мілінчука, рекомендували обрати до складу політради. Смітюх на пленумі ОК заявив, що він роздав перед виборами гуманітарної допомоги на 770 тисяч гривень.

У телефонній розмові з секретарем Луцького міського комітету СПУ Смітюх заявив, що передав Мілінчуку певну суму коштів. У партійній організації ці кошти не були обліковані, як вони витрачалися – невідомо. Коли Івана Смітюха було обрано першим секретарем обкому СПУ, то він назвав свій прихід до влади «необхідністю омолодження керівних кадрів партії».

А ось у верхні ешелони державної влади проходили сивочолі «перевірені бійці». Так, Указом Президента України Віктора Януковича від 26 березня 2010 року головою Волинської облдержадміністрації було призначено Бориса Клімчука. Ходили чутки, що до такого, несподіваного для багатьох, чергового призначення Клімчука «приклали руку» і його поліські земляки брати Смітюхи – Григорій та Іван.

Григорій Смітюх, пробувши народним депутатом півтори каденції (першого разу пройшов до Верховної Ради України за списками Партії регіонів у 2006 році, другий – на позачергових виборах у 2007-му), не мав наміру полишати політичну кар’єру і, звичайно ж планував балотуватися до парламенту ще раз – у 2012 році. Будучи людиною авторитетною, він планував йти по Ковельському мажоритарному окрузі й сподівався на безсуперечну перемогу. Але, сталося не так, як гадалося.

В липні Григорій Смітюх разом зі своїми волинськими колегами підтримує ганебний мовний закон. Через місяць голосує за знищення української мови ще раз. При цьому, на відміну від своїх земляків Катерини Ващук та Ігоря Палиці, Григорій Євдокимович навіть не намагався виправдатись чи вибачитись перед волинянами за ту зраду.

Коли журналісти попросили голову Ковельської райдержадміністрації Івана Смітюха прокоментувати його особисте ставлення до цього законопроекту та пояснити чому проти української мови голосував його рідний брат – Іван Євдокимович безапеляційно заявив: «Не провокуйте мене на ці «глухості».

Газета «Чесна Волинь» писала, що Григорій Смітюх в той же час чудово розумів, що волиняни не пробачать йому такого ганебного вчинку і не підтримають на виборах восени 2012 року. Тому він пішов на вибори разом зі своєю політичною силою – у списках Партії регіонів. А «воювати» за Ковельський округ доручили йому рідному брату Івану.

Поява регіонала Івана Євдокимовича на території 21-го виборчого округу в якості кандидата з початку здивувала політичних оглядачів. Бо на цьому окрузі вже був зареєстрований кандидат від Партії регіонів Іван Бурко. А тут ще один, хоч і самовисуванець. Пізніше з’явилася версія, що Бурко на справді технічний кандидат Смі­тюха, який мав відвернути на себе увагу виборців, та відволікти їх від думки, що Смітюх також регіонал. Невже керівники виборчого штабу голови Ковельської райдержадміністрації вважали, що люди настільки дурні, що не зрозуміють від якої партії Смітюх?

Але щоб остаточно переконатись в тому, що політтехнологи Смітюха розпочали кампанію по «відми­ванню» іміджу Івана Євдокимовича, наводимо ще один факт. Як ми вже зазначали, рід­ний брат Івана Євдокимовича – Григорій – двічі проголосував за зраду української мови у Верховній Раді, що стало основною причиною його відмови балотуватися по мажоритарні. А ж раптом місто Ковель прокидається зранку і бачить білборди із зображенням Івана Смітюха, та гас­лом «Українська мова – наша мова». Що ж це виходить – я не я, та мова не моя? Чи може ці плакати здатні були змусити ковельчан забути, як Смітюх-старший їх зрадив?

«Читач може задатися питанням: а з якою ж метою Іван Смітюх йшов до Верховної ради? Чого йому в житті не вистачає? В «шухляді» десятки міль­йонів гривень, великі будинки, дорогі машини, поважне владне крісло, тися­чі залежних від нього селян – ну чим не князь? Але політичні амбіції, певно, взяли гору над здоровим глуздом. Певно, пан Смітюх, розмірковуючи над своєю майбутньою політичною кар’єрою, вирішив так. Якщо стану де­путатом – добре. Якщо депутатом не стану – скажу, що це провина Клімчука, що він не достатньо активно мені допомагав. Клімчука за це можуть зняти, а Григорій домовиться за тепле крісло губернатора для свого меншого брата», – розмірковувала газета «Чесна Волинь».

«Вибори 2012 року Іван Смітюх програв. Він вирішив подати у відставку з посади голови Ковельської РДА після того, як йому зателефонувала помічниця Бориса Клімчука і передала наполегливу пораду голови облдержадміністрації – написати заяву на звільнення за власним бажанням. Було зрозуміло, що це є розплатою за несанкціоновану губернатором участь Смітюха на виборах до Верховної Ради і його програш. Можна зрозуміти Бориса Клімчука, бо із 23307 виборців Ковельського району за голову райдержадміністрації проголосувало лише 5583. Чим пояснити таку низьку довіру громади? Представника виконавчої влади у його ж районі обійшли заїжджі конкуренти – як олігарх-самовисуванець, так і представник Об’єднаної опозиції», – наголосила газета «Волинь-нова».

На прес-конференцію Смітюха реакція губернатора не забарилася. Під час оперативної наради Борис Клімчук сказав, що попросив Івана Смітюха написати заяву на звільнення, бо той «не розуміє своїх функцій».

«Чому він сказав, що подзвонила помічниця? – дивувався губернатор. – Це ще раз характеризує цю людину як таку, що не розуміє, куди він попав і в чому його функція. Функція! Дарма призначив Смітюха. Це моя помилка. Я її визнаю. Район отримає допомогу від мене. Там відсутня система влади, а люди там прекрасні як і в усій нашій сонячній Волині».

Іван Смітюх теж за словом у кишеню не поліз і під час веб-конференції на сайті обласної ради заявив, що він є людина вільна, а не найнявся служити «царю Борису Петровичу». На запитання: «Що ви думаєте про партійних босів Партії регіонів у Волинській області?», відповів: «Мені соромно за них», а потім додав, що «треба весь час займати чесну і порядну позицію і говорити все у вічі, а не позаочі».

У лютому 2014 року Іван Смітюх вийшов з Партії регіонів. Що підштовхнуло його до такого несподіваного кроку можна тільки здогадуватися. Відомо, що 1 лютого на Волині стартувала кампанія громадського тиску на членів волинського осередку Партії регіонів та їхніх союзників. Як писали ЗМІ, у населених пунктах краю розклеюють листівки, на яких зображені депутати обласної ради, які входять до фракції ПР. На листівках напис: «Член партії, яка вбиває людей. Лишається з диктатором». До того ж, 31 січня обійстя Івана Смітюха у Ковелі приїздили пікетувати волинські автомайданівці. Казали, що про призупинення членства у Партії регіонів Іван Смітюх заявив іще 6 грудня 2013 року.

Його старший брат Григорій, ставши нардепом від Партії регіонів, «прогримів» у грудні 2013 року, коли під час провладного мітингу на Європейській площі кілька разів проскандував «Путін! Путін!». Це волання підтримали одинокі голоси. «Володимире Володимировичу, я сподіваюся, ви почуєте. Майдан сьогодні звертається до вас, ми потребуємо допомоги і підтримки”, – гукав Смітюх.

Чим закінчився «прихід» Путіна в Крим і на Донбас та що сталося із регіоналами – ми уже знаємо…

 

Антон СТАШЕВСЬКИЙ