Історія від волонтера: як діти бійців в «Активісті» відпочивали

Волонтерка Віра Сергєєва розповіла про те, чим запам’ятався другий заїзд дітей волинських бійців у табір “АКТИВІСТ” .

Враженнями від відпочинку вона поділилася на сторінці громадського об’єднання “Активіст” у мережі Facebook.

Публікуємо допис без змін та правок:

Ура! Другий заїзд у табір «АКТИВІСТ» пройшов не менш вдало ніж перший. Після першого було багато позитивних емоцій і від дітей, і від вдало організованого проекту, і від нашої чудової команди. Зізнаюся, що перед від’їздом переживала чи не буду порівнювати першу групу дітей з другою… Забула про це після слів однієї мами, яка напередодні від’їзду сказала, що не відпустила б з нами двох дітей, якби хоч на краплину не довіряла. А ми не могли підвести жодну з цих мам. Мої сумніви розвіялися з перших хвилин знайомства – чудові дітки, знайомі і незнайомі батьки. Приємно, що волонтерському табору довіряють дітей!

Отже, поїхали! В другому заїзді у нас 13 дітей – це на 3 дитини більше, 3 вихователів – це на 2 дорослих менше і 1 мама, як і в першому заїзді.

Виїхали майже вчасно, так як виправили помилки першого заїзду. Проводжали табір майже всі АКТИВІСТИ і всі мали по декілька доручень до і в день виїзду. В табір нас везуть незмінний водій, кухар на мангалі, нянь і просто хороший дядя – дядя Паша та теж дуже хороший дядя – дядя Саша, який поїхав з нами завезти дітей, та там і лишився, відкрив прихований потенціал та внутрішні резерви і отримав …надцять інших відповідальних доручень. Обидва наших АКТИВІСТИ їхали «на день, максимум на два» (цитата), проте лишилися майже до кінця, так що шансів у інших хлопців пожити в таборі просто не було – місця зайняті! На третій заїзд проведемо кастинг по декількох параметрах, бо бажаючих більше ніж можемо собі дозволити, а окрім вихователів-волонтерів потрібно взяти максимальну кількість дітей!
Хазяїн дачі нас так полюбив, що ключі залишив нам ще після першого заїзду. Проте нас зустрічають на балконі сусідньої дачі. Біжу відмикати замки на воротах.

На моє: «Доброго дня!», сусід усміхається і радісно мені відповідає. Проте, коли з двох бусів почали вибігати наші діти з речами, чомусь дуже розстроївся і прийшов «втирати» нашим старшеньким хлопчикам Пашику і Сашику про правила співіснування, режим шумових незручностей і, що йому якось незруки було б переносити свою хатинку подалі від нашої гомірної компанії… Коротше, сам нарвався! Бо Паша йому розповів, в якій частині нашої країни насправді шумно і що таким дядечкам, як він, дякувати потрібно батькам цих дітей за свій спокійний відпочинок і, що ці діти будуть робити все, що ми їм дозволимо! Я описала це дуже інтелігентно і коротко, бо ж як педагог, не можу дослівно передати ту «пряму мову» ( за подробицями звертайтеся до учасників діалогу). На дядечка це подіяло так, що через годину, коли ми сіли обідати, він вже приніс нам коробку печива, а потім протягом заїзду ще раз печива і пакет яблук. Ми чемно дякували. Жити потрібно дружньо! Потім наші дітки обчистили ще його сливку, але ж хіба за ту сливку ми можемо сварити дітей? Та й нащо її посадили так близько до паркану? Та й обчистили лише гіляки, які звисали прямо до дітей в руки…

Озеро нас зустріло прохолодою та діти казали, що вода тепла…

Пізніше Паша, як вихователь зі стажем, зібрав всіх мужчин на закриті збори. Все це було так таємно, що вони затихали навіть тоді, коли я проходила мимо… Не так вже нам це і цікаво було, але я підіграла нашим вихователям – у всіх повинні бути свої секрети! Тим паче, що ні дядя Паша, ані дядя Саша дурного вчити дітей не будуть. Насправді вони вчили пацанів потрібним речам і після інструкції повели їх у ліс за хмизом, а потім побудували разом таку ватру, що дівчача частина табору була вражена. Гриль додав шарму тому вечору і нашим посиденькам. За традицією знайомилися, передаючи гіпсове сердечко, задавали запитання і пізнавали один одного. Всім було цікаво дізнатися щось таємне про нових друзів. Коронне запитання цього вечора було: «А в тебе є хлопець?». Хіхікали всі. Особливо ми, дорослі, бо в минулому заїзді коронним було: «А чи є у тебе домашня тваринка?». Спати всі йшли втомлені, задоволені та усміхнені…

У нас другий заїзд і у нас знову близнюки, тепер дівчатка. Можливо, це буде нашою фішкою? Потрібно ще пошукати пару для наступного заїзду

Ранок нового дня для дорослих почався з міцної кави (Пашику дісталося навіть прямісінько у ліжко, а Сашику не повезло – рано встав) та приготування сніданку на 17 людей. Все приготували ще до того, як підняли дітей. Чомусь нам було шкода їх будити – всі так солодко сопіли вранці, такими вже милими були ті личка, тому з режиму дня якось плавно була витіснена ранкова зарядка. Саша Токарєв заговорив, що потрібно їхати, бо справи чекають. Ми посміялися, що до закриття лишилося зовсім мало і він якось сильно не пручався, а лишився з нами.

Дівчатка під вечір запитали мене, а чому ми так багато готуємо кожного дня і весь час щось інше? Прийняли це за комплімент, але ж дітей годувати потрібно правильно. З неправильного харчування у нас лише гриль щовечора, але ж це відпочинок і це так смачно, та й дітям подобається! Тому молочна кашка вранці і потім вже дома. А тут, у таборі, вкусняшки-вкусняшки-вкусняшки…

Щодо молочної кашки… Була така історія: поїхали наші вихователі на охоту… вполювали молока, свіжого м’яска для плову та все, чого ми ще потребували… Поставили молоко кип’ятити, щоб вранці спростити приготування сніданку. Саша Токарєв привіз мішок кукурудзяних платок (а які діти таку смакоту не люблять?!) і ми вирішили вранці ті платки на сніданок подати з молочком та бутербродами на добавку. Проте з молочком вийшов казус – воно скипілося. Чомусь шкода було його виливати і я відкинула на дуршлаг. Сир вийшов такий ніжний, ми його продегустували (дядя Паша відмовився навідріз) і, додавши до того, що привезла Роксолана з Іваном, наробили гору сирничків – чим не корисне дитяче харчування? А поливаючи цю смакоту медом та «згущьонкою», ще й смачнюче. Наступна закупка молока була більш вдалою, так що платки таки були в меню! До того ж ми ще в першому заїзді навчилися варити молочну кашу на згущеному молоці – а це вже взагалі незрівнянна смакота!

На останні сутки табору до нас на підміну приїхав дядя Тарас, який виручив хлопців, що на декілька днів забули про роботу та власні турботи. Діти, побачивши білий «течік» кричали: «Ура! Дядя Паша повернувся», потім насторожено віталися та знайомилися, а через годину спілкувалися, як з давнім знайомим. Розумію, що з нашими АКТИВІСТАМИ дітей можна лишати без вагань і сумнівів. Тарас, пробувши сутки в таборі «вполював» щуку і побалував всіх юшкою. А вже ввечері грав у футбол з хлопцями і потім біля багаття в «міста»-«імена»-«фанти» та мабуть найкраще «відпрацював» свої фанти!

Знаєте, що мене вражає все більше – наші діти за цей рік стали більшими патріотами, ніж після всіх виховних заходів у школах за останні 23 роки! Вони багато малюють в патріотичному стилі, співають українські патріотичні пісні і …. саме того вечора, розігруючи «фанти», ми кричали в кожному кутку нашого двору: «Слава Україні!» і компанія біля вогнища хором відповідала: «Героям Слава!» Повірте, що таке завдання придумали самі діти! Останнього вечора не спали довго, можна було собі дозволити… Сусіди, можливо, теж не спали… Останній «фант» отримав завдання заспівати Гімн України. І це був мій фант… Оскільки на вечір того дня я вже втрачала голос, попрохала дітей мені підспівати і встати… Дивилася на цих дітей зі сльозами на очах – я вірю, що вони будуть жити в іншій Україні, а ми просто зобов’язані їм це гарантувати!
Бачу, що дай мені ще годинку і буде «другий том собраній сочінєній…»… Тому закругляюся…

Що робили в таборі? Гарно відпочивали, допізна не лягали, довго спали, ситно і смачно їли, багато купалися, на катамарані каталися, морозивом об’їдалися, на сонечку загоряли, всяко-разно малювали, сувеніри додому забрали, в командах хлопці-дівчата українських пісень навипередки співали, щовечора біля костра чаювали, в лісі гуляли, в футбол, твіст …. грали, зачіски виробляли, солодким досхочу наїдалися….

НАМ БУЛО КЛАСНО!

З комфортом доїхали додому пізненько вчора ввечері. Нас привезли Тарас та Петро з Пашею. На прощання усміхалися та міцно-міцно обнімалися. Деякі діти благали нас взяти в табір наступного року…

Вчора, вже пізно ввечері відзвонювалися батьки і навіть директор Галинівської школи… дякували дуже… казали, що дітям дуже сподобалося… а слова однієї мами розчулили до сліз: син без зупину розповідає, як було класно і що робили, і що всі-всі-всі вихователі такі добрі, такі добрі-добрі! Дякуємо вам всім дуже! Я давно не бачила свого сина таким щасливим!…
Ну, що потягнемо ІІІ заїзд у серпні? Фізично зможемо точно! А грошики на добру справу знайдуться? … Може згідно нових законів зберемо і віддамо державі?

Долучайтесь, приходьте, пропонуйте свою допомогу. Будемо раді усім патріотично налаштованим і щирим людям!
Роботи насправді багато.

Черговий телефон- (097) 720-56-12, (093) 591-48-46.
Картка Приватбанку на ім’я ПАНАСЮКА Олексія – 4731 2171 0884 8209
рахунок у Польщі (Euro, $):
Bank Zachodni WBK S.A. (BZWBK) Mykola Svystun, rach. 25 1500 1807 1118 0008 8636 0000
(IBAN) PL 25 1500 1807 1118 0008 8636 0000, (BIC) KRDBPLPW
тут наша робота (гроші і видатки): http://www.facebook.com/l.php