Героїчний хірург після визволення з полону відразу почав оперувати

heynyk

Хірург Микола Гейник, який був у полоні сепаратистів на Сході 4 місяці просить писати та говорити не про нього, а про військовослужбовців, які досі перебувають у полоні.

Про це пише Волинський інформаційний портал з посиланням на газету «Волинь-нова».

Микола Гейник – начальник хірургічного відділення Рівненського військового госпіталю, офіцер, який пройшов війну в Афганістані, служив у миротворчих військах у Лівані, після чотирьох місяців перебування у заручниках у бойовиків, відразу ж вийшов на роботу.

Лікар зізнається, що давати інтерв’ю та згадувати про пережите не любить.

Попри те, що Микола Гейник потрапив у полон до сепаратистів, його намагалися звільнити з роботи. Хоча, по телебаченню показали відеоролик, відзнятий терористами, на якому серед полонених рідні й знайомі впізнали хірурга.

Однак, у Військово-медичному центрі Західного регіону доказом це не вважали: чоловіку загрожувало звільнення з роботи, втрата всіх належних виплат.

Проте, сину лікаря Тарасу вдалося довести батькову правоту.

Уже 26 грудня 2014 року, після чотирьох місяців полону, Гейнику вдалося повернувся у Рівне, і уже через день стати до роботи у госпіталі.

За словами хірурга, він лише схуд більш як на 20 кілограмів, а загалом – не змінився.

«Щодня оперує, дисципліну у відділенні тримає, строгий, хоч у душі — добрий, людяний», — розповідала старша медсестра Раїса Васюра. Жінка передавала начальнику відділення через волонтерів посилки і листи у Донецьк.

Хлопці з 51-ї бригади, яких Микола Гейник рятував у зоні бойових дій, згадують, що він хоч і накульгував, але цілими днями був на ногах, сам виносив з-під куль поранених.

«В Афганістані групи наших санінструкторів виконували свою роботу дуже чітко. А в зоні АТО цієї ланки на перших порах не існувало. Це — велике упущення. Цивільні лікарі, яких мобілізували, на передовій не могли надавати якісну допомогу. Організаційні неув’язки багатьом бійцям коштували життя», — розповідає хірург.

З 4-го по 24-е серпня рівненські медики надавали допомогу пораненим із багатьох бригад і батальйонів, яких стягнули в одне місце під Іловайськом.

Рідні Миколи Ярославовича згадують, як чекали його дзвінків, щоб почути у трубці його голос.

З оточення виходили групами. 26 серпня їх з водієм-санітаром Миколою Боярчуком та іншими бійцями, які намагалися пробратися болотом уздовж озера, затримали російські військові. Потім була тюрма у Сніжному, підвал колишнього СБУ у Донецьку. Голод, холод, приниження.

До слова, і в полоні Микола Гейник оперував, за день через його руки іноді проходило до трьох десятків поранених.

«Навіть найважчі мої тодішні пацієнти вижили. З багатьма підтримуємо зв’язок, дехто з них уже знову у зоні АТО. Такими хлопцями треба гордитися», — розповів він.

Лікар наголошує: «не про мене треба писати, а про тих, хто вже понад десять місяців у заручниках. Про ваших волинських з 51-ї бригади — про майора Сергія Фураєва, солдата Артема Комісарчука… Їх же там ще багато. Особливо артилеристів. Казали, в одного з командирів бойовиків сім’я загинула під час артилерійського обстрілу. Тому до полонених артилеристів сепаратисти ставились з особливою жорстокістю. Поки наші хлопці звідти не повернуться, я не зможу жити спокійно».

Гейник каже, що планує повертатися на Схід, мовляв, у зоні бойових дій було б легше.

«Уночі сон не бере, думаю, як вони там. Мусимо спільно домагатися визволення всіх полонених», — наполягає чоловік.