Як екс-керівник луцьких прикордонників корупцією займався

Прапорщик допоміг викрити корумпованих посадовців у Луцькому прикордонному загоні та розповів про «розцінки» на службі.

У Луцьку за хабарі судять екс-начальника Луцького прикордонного загону полковника Олександра Білюка та екс-начальника відділу кадрів підполковника Сергія Муратова, – пише ВолиньPost.

За версією Генеральної прокуратури, Білюк у змові з Муратовим отримав неправомірну винагороду від інспектора відділення прикордонної служби «Рівне» Олександра Бабанця за сприяння у переведенні з одного відділу прикордонної служби на інший.

Власне останній і виступає у справі потерпілим.

Так, у липні минулого 2014 року Бабанець, наважившись піти проти системи, звернувся у чергову частину Головного управління СБУ із заявою про злочин. А вже впродовж місяця були затримані підозрювані.

3,5 ТИСЯЧІ МІЧЕНИХ ДОЛАРІВ, ОБШУК ТА СУД

А починалося все досить банально. В грудні 2014 року у Олександра Бабанця закінчувався контракт, а в січні 2015 – термін перебування на посаді. Тому прикордонник вирішив заздалегідь звернутися до начальника загону з проханням перевести його на кордон із Польщею, позаяк побоювався, що йому доведеться служити на віддалених постах.

«Я пояснив Білюку, що маю сімейні проблеми, вирішення яких потребує мого перебування вдома. На що почув, що це «кощунство звертатися зі своїми шкурними питаннями» в нинішній час», – розповідає Бабанець.

Більш плідний діалог склався в прикордонника з Муратовим. Причому, зі слів Олександра, кадровик вже сам його шукав і був в курсі, про що йтиме мова. Він же й озвучив суму за переведення в інший підрозділ:

«Так просто ніхто нічого не вирішує, по знайомству також ні. Така люстрація пройшла. Без грошей ти нічого не зробиш. Щоб потрапити туди – 3,5 тисячі доларів. Не євро. Ти – коваль сам свого щастя, – заявив Бабанцю Муратов та додав, що начальник загону буде не проти. – Він буде поставлений до відома і палки в колеса ставити не буде. За нього не переживай він буде тільки «за».

«Я тільки не зрозумів, чому він взагалі мені це все почав говорити, ніби зустрів кращого друга чи вже настільки вони ґрунт під ногами втратили, – дивується Бабанець. – Я ж нічого протизаконного не просив».

Після цього все якось склалося саме собою. Олександр Бабанець випадково зустрів на маршрутній зупинці майора СБУ Андрія Дорофеєва. Пригнічений заявою Муратова, він розповів сбушнику про ситуацію, що склалася.

Як результат: звернення у Генпрокуратуру та заява у Головне управління СБУ, відкриття кримінального провадження проти Білюка та Муратова, передача грошей, слідчо-оперативні дії та суд.

Так, у липні 2014 року співробітники СБУ затримали на «гарячому» Сергія Муратова. Він саме отримав другий транш коштів від Бабанця та впакував їх до кишені. А через кілька днів мічені гроші виявили й у Олександра Білюка під час обшуку його квартири.

ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТ В ДОЛІ?

Цікаво, що під час обшуку у квартирі Білюка, туди примчав і його безпосередній керівник, начальник Північного регіонального управління державної прикордонної служби, генерал-лейтенант Ігор Токовий разом зі своїми підлеглими.

Токовий намагався чинити тиск на слідчого і на оперативну групу, перешкоджав оперативникам зайти до квартири та провести слідчі дії, погрожував та штовхався, наполягав бути присутнім на обшуку у якості понятого. Разом з підлеглими більше двох годин фізично блокував вхід до квартири.

«Я генерал, я не допущу, це мій підлеглий, хто ви такі і т.д.», – заявляв Токовий. Його звідти ледве в кайданках не вивели, щоб не заважав слідству.

Як повідомляють наші джерела, генерал-лейтенант просто отримує свою долю від вибудованих в загоні корупційних схем: «Командир частини бере гроші і возить їх наверх. На Київ гроші їдуть через Житомир».

Вже через кілька днів після затримання начальника Луцького прикордонного загону, Токовий активно роздавав коментарі журналістам – розповідав, як і на чому погорів його підлеглий, про змову Білюка з Муратовим та про розмір хабара.

«ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД БАСТУЄ СЛУЖИТИ…»

Журналісти «ВолиньPost» розпитали Олександра Бабанця, чому, ризикуючи посадою та кар’єрою, він вирішив у суді шукати правди, та що насправді відбувалося у прикордонному загоні «Луцьк».

Олександр розповідає, що став прикордонником за покликом серця. Йому завжди подобалася ця служба. От тільки не очікував, що доведеться працювати в абсолютно «прогнилій корупційній системі». З його слів, єдиний аргумент, який беззаперечно працює в загоні – гроші.

Особливо загострилася проблема в останні роки. Хочеш влаштуватися в загін – давай гроші, хочеш звільнитися – знову плати, хочеш перевестися – плати, не хочеш переводитися – теж давай гроші.

«Знаю випадки, наприклад, щодо квартир. Коли приходить твоя черга на отримання службової квартири, мусиш заплатити 10 відсотків від її вартості. І люди платять», – розповідає він.

Разом з тим, хоча права прикордонників в загоні порушуються чи не на кожному кроці, звертатися у суд ніхто не поспішає.

«Я вже сміюся, що один такий божевільний, що пішов проти системи. Мені хочеться служити в державній прикордонній службі. Радий, що я прикордонник. Є багато сторін, які мені подобаються. Але здоровий глузд бастує служити», – розповідає прапорщик.

НЕ ХОЧЕШ В АТО – ПЛАТИ, ХОЧЕШ ДОБРОВОЛЬЦЕМ НА СХІД – ВСЕ-ОДНО ПЛАТИ

«Напевне, найбільше мене вразило те, що військовослужбовці платили гроші, щоб не їхати в АТО», – зізнається Олександр.

Розповідає, що як тільки починалися сумнозвісні події з анексії Криму, він неодноразово обговорював з колегами, хто і як діятиме у разі війни. Тоді кожен для себе однозначно вирішив, що піде захищати Батьківщину.

«Першим хлопцям, які поїхали на Схід, ми скидалися грішми, з дому продукти несли відправляли, аж тут дізналися, що, виявляється, можна дати кілька тисяч доларів і нікуди не їхати. І весь підрозділ як підмінили. Всі як один заговорили: «А я що лох туди їхати».

Був підрозділ, який хотів воювати, а з легкої подачі полковника Білюка вже ніхто нікуди не захоче. Тобто людина, яка першою має діставати шашку і кричати «За мною», взяла цією шашкою під корінь все зарубала.

Начуваний від хлопців, яких відправляли на Схід. Кажуть: тільки оголошення ще на стовпі не висіли, скільки і кому заплатити, щоб не їхати», – обурюється Олександр.

– Скільки ж коштувало «відмазатися» від АТО?  – питаємо.

«Чув різні цифри. Думаю, вони там і справді були різні, залежно від статків кожного окремого прикордонника. Для тих, в кого є гроші – 3 тисячі доларів, в кого нема – тисячу. І вони платили. Хоча знаю випадки, що люди, які заплатили, не їхали влітку, зате поїхали на Схід взимку.

Був випадок, коли хлопець, як тільки все починалося, прийшов до наших фахівців, попросив мобілізувати його в прикордонники і відправити на Схід, бо він хоче добровільно їхати захищати країну. На що йому сказали – доведеться грошей дати. Вони знали, що він – не бідна людина».

«ГІРШЕ, МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ, ВЖЕ НЕМАЄ КУДИ»

Багато колег по службі підтримують Бабанця, але все-одно ніхто не хоче в суді свідчити проти керівництва. По-перше, вони бояться за свої місця, по-друге, розуміють, що за дачу хабара також повинні нести відповідальність.

«Я вже не розумію, чи люди настільки інертні, чи настільки залякані. Чого далі боятися? Гірше, мені здається, вже немає куди. Жебрацька зарплата, за яку сам маєш одягнутися. Я за 13 років служби може разів п’ять форму отримував. Останні 6-8 років форму купував сам. УАЗ заправляємо за свої гроші, ремонтуємо теж за свої, зміну вивезти на пункт пропуску – за свої гроші, картридж, папір купити, відремонтувати принтер, все повністю за свої гроші. Забезпечення нульове.

Не вірю, що держава за 8 років так мало форми дала на весь загін, що одиниці її отримали, – ділиться спостереженнями Олександр. – Цікаво було, коли на Євро нам повідомили, що нову форму придумали. Мовляв, дивіться яка, щоб до такого-то числа всі пошили. Доходило просто до абсурду».

– Хто ж тоді й за які заслуги отримував форму?

«Як правило, отримували за принципом, кому повезло. Але це одиниці. Або якщо, скажімо, кудись їдеш, наприклад, у відрядження, на змагання на кращого інспектора, то тобі звісно дадуть форму, щоб ти поїхав гарний.

Мене революція Гідності не те що вразила. Я саме, так вийшло, лежав в госпіталі. Ми цілодобово дивилися революцію по телевізору. І дійсно, не хочеться жити далі в такій країні, в якій прожили вже більше 20 років. Хочеться, щоб щось змінилося. Але всі тільки чекають, що хтось прийде: Порошенко, Яценюк чи ще хто, – і щось змінить, але з себе ніхто чомусь починати не хоче. От зараз так і виходить, що я один, як та блоха, від хвоста до носа проти шерсті хочу долізти», – констатує чоловік.

****

Загалом про Луцький прикордонний загін розповідають різні історії. Журналістам з власних джерел доводилося чути і про те, як Білюк грав у теніс, поки рідні чекали на тіло бійця.

Так, аби забрати першого загиблого із Ростовського моргу, Білюк не виділив ані засобів, ані автомобіля, нічого. Цим всім займалися самі військовослужбовці: знайшли рефрижератор, поїхали в Маріуполь, де забрали тіло.

А батьки весь час на телефоні були, запитували: “Де ви зараз?”

Батьки уже й родичів покликали, священика. Але оскільки висновок про смерть був тільки російський, то в прокуратурі повідомили, що потрібно провести повторний огляд.

Тіло не віддають. Батьки вже телефон обривають, проходить не перша година, ніхто не знає, що ж далі робити.

Білюк, як начальник загону, мав би проконтролювати це питання. Але, як виявилося, в цей час він був зайнятий «важливішими» справами – поїхав грати в теніс.

Довели. Через постійний пресинг та погрози поліз у петлю. Ще одна не менш моторошна історія трапилася два роки тому. Прикордонник підрозділу ВПС «Рівне» вчинив самогубство.

Наше джерело розповідає, що Іван (так звали прикордонника) був адекватний, веселий, досить порядний чоловік, а тому до останнього складно повірити у версію самогубства:

«Так, за ним був грішок. Іван був старший наряду, вони їхали після зміни на УАЗі і не там опинилися, де повинні були би бути. Так, він порушив інструкції, вони потрапили в ДТП. Начальство змусило Івана відкупляти цей УАЗ. Автомобіль він відкупив, але керівництву було цього мало».

Івана пресували, погрожували статтею за порушення інструкцій. Закінчилося тим, що його довели – прикордонник заліз у петлю. Його звільнили заднім числом.

****

Сам Олександр Білюк всі обвинувачення відкидає. Запевняє: грошей у підлеглого не брав і не вимагав. А саму справу вважає сфабрикованою офіцерами СБУ та прокурорами Генеральної прокуратури.

Оксана ДОЛЖКО (ВолиньPost)

cb-35951_10u

генерал-лейтенант Ігор Токовий