«Нова країна – це нова стратегія розвитку, нові стандарти життя та нові обличчя», – Олег Мандзюк*

Про рецепт успіху людини, успіху громади та успіху країни наша розмова із експертом у сфері інформаційної, податкової та митної політики, Головою інституту стратегічних ініціатив Глобальної організації союзницького лідерства, одного з керівників податкової міліції в 2013-2014 рр.,  кандидатом юридичних наук, волинянином  Олегом Мандзюком.

*****************

Успіх та процвітання окремої держави напряму залежать від можливості реалізації конкретною людиною власних творчих ініціатив, становлення її успішною. Розкажіть  про свій життєвий шлях.

Я народився в селі Колона Іваничівського району на Волині. Закінчив школу із золотою медаллю. З дитинства захоплювався аналітикою і був переконаний у тому, що життя – це одвічний шлях пізнання нового. Саме тому після отримання диплома про вищу юридичну освіту я продовжував вдосконалювати свої знання і отримав вищу економічну освіту. Потім захистив кандидатську дисертацію з питань державної інформаційної політики у податковій сфері.

Думаю, справжні патріоти є не лише люди, які галасливо кричать про недоліки влади, а й ті, хто може без емоцій, тверезо, на науковій основі подати обґрунтовані пропозиції та конкретні шляхи розв’язання тих чи інших проблем.

Знаєте, критика –  річ не важка, а ось зробити самому та ще й так, щоб люди отримали реальні, а не паперові, гарантії реалізації законних прав – це зовсім інша справа. Саме тому на цьому етапі свого розвитку я й вирішив займатися наукою, оскільки саме в ній можна знайти багато відповідей на ті питання, які на практиці часто просто замовчуються і вирішуються лише з позицій досвіду.

Керування на досвіді – це не мій стиль. Поєднання науки та досвіду –  набагато кращий шлях створення нової еліти, здатної формувати дороговкази на шляху України до побудови успішної держави.

Нині я поки не обіймаю будь-яких керівних посад у державних структурах. І це саме той час, коли можна спокійно, без зайвої метушні займатися науковою діяльністю. Під час написання кандидатської дисертації я виявив багато проблем, на вирішення яких на практиці, на жаль, немає часу. Саме тому для фахового аналізу я вирішив виділити їх в окремі теми дисертацій, і зараз здійснюю наукове керівництво двома аспірантами. Більше того, левову частку мого часу виділяю на написання докторської дисертації, присвяченої проблемам формування та сталого розвитку інформаційно-аналітичної діяльності в Україні.

Сильна держава починається там, де сильна наука

 

Ви щойно згадали про інформаційно-аналітичні центри. Для чого вони потрібні? Невже не вистачає тих підрозділів, які вже є?

В нашій державі питання державної інформаційної політики навіть і зараз розглядається не на професійному рівні. На жаль, проведення гібридної війни проти України виявило не просто слабкі місця, а те, що наша держава взагалі нехтувала питаннями інформаційної безпеки.

Ми повністю втратили контроль над медійним простором. Найбільш популярні шоу ведуть люди, які лише вносять дисбаланс і дестабілізацію в інформаційний простір. На жаль, низька інформаційна освіта та культура наших політиків змушує їх ходити на ці шоу, тим самим даючи живильний ґрунт для подальшого розколу політичного соціуму держави. Те ж саме стосується інтернет-провайдерів, котрі в гонитві за надприбутками розміщують інформацію, яка почасти шкодить національним інтересам України.

Причин цьому, я вважаю, існує багато, це може бути темою окремого інтерв’ю. Але одна з вагомих – це відсутність недержавних інформаційно-аналітичних центрів, які б могли працювати на науковій основі, підкреслюю, на науковій, а не на партійній.

Так, я можу зважати на те, що нині здійснюються поодинокі кроки, зокрема створено Міністерство інформаційної політики, яке очолює Юрій Стець. Але воно, на жаль, ще не запрацювало на повну потужність. А постійні заяви міністра щодо того, що він піде з посади 29 грудня 2015 року, не вселяють віри у витривалість державної системи інформаційної політики.

Наведу інший, позитивний приклад. В Міністерстві доходів і зборів у 2012-2013 роках були створені інформаційно-моніторингові центри. Там спеціалісти із кожного напрямку та виду діяльності цілодобово здійснювали моніторинг інформаційного простору, відслідковували будь-які суттєві зміни.

А головне, вони були наділені повноваженнями оперативно реагувати на них, у тому числі через внесення необхідних коректив. Більше того, було налагоджено систему вертикального інформування, через що керівництво мало оперативну інформацію у будь-який час доби.

Наприклад, за умови, якщо трапилась якась надзвичайна ситуація на якійсь митниці, якась критична ситуація під час проведення перевірок тощо, у нас була змога оперативно реагувати на це. Але таке було, на жаль, лише в Міністерстві доходів і зборів. В інших структурах таких якісних змін тоді не було. Навіть зараз, коли вже не доводиться доводити важливість інформаційної складової, ще багато центральних органів державної влади працюють по-старому, намагаючись за будь-яких обставин не допустити розголосу, або ж усію інформаційну політику зводять до постів на власних сторінках у соціальних мережах.

Успішна держава – це держава, що формує розумний баланс державних і недержавних аналітичних центрів.

 

На ваш погляд, які зміни в законодавстві та на практиці треба запровадити, аби це реалізувати?

Питання дуже об’ємне. Але я переконаний, що зараз є нагальна потреба в ухваленні Інформаційного кодексу України, тобто того нормативного акту, в якому було б чітко виписане коло інформаційних відносин, повноваження суб’єктів інформаційних відносин, відповідальність за реалізацію інформаційних прав та свобод людини.

Я знаю, що зараз певна робота з формування нормативних актів дещо іншого рівня ведеться і в рамках РНБО і в рамках Міністерства інформаційної політики. Але знову ж таки, знаючи особисто персональний склад робочих груп в даних органах, мушу сказати про збереження застарілих підходів. Більшість складають не фахівці, а топ-менеджери з тих чи інших питань, які глибоко та фахово не розуміються на проблематиці інформаційної безпеки.

Але це дасть більше шкоди, аніж користі. Тому я виступаю за те, щоб для розроблення даних документів концептуального рівня залучалися фахівці недержавних організацій, які мають фах, знання, досвід, матеріально-технічну базу і не є заангажованими тим чи іншим політичним режимом. Зокрема, в рамках нашої організації плідно працює творчий колектив щодо формування нормативної бази державної інформаційної політики.

Сильно держава там, де вона обслуговує інтереси громадянського суспільства, а не контролює його настільки, що унеможливлює  його розвиток.

 

Які поради щодо покращення результату у інформаційній війні із Росією можете дати нашій владі?

Це питання я б розбив на декілька блоків.

По-перше, організаційна складова. Потрібно, щоб Міністерство інформаційної політики запрацювало якісно. Що це означає? Все дуже просто: це міністерство має показати конкретний результат.

Скільки каналів іномовлення воно відкрило? Які інвестиції залучило для їх фінансування? Яким чином створено закритий кіберпростір України? Що зроблено на шляху формування українського оператора зв’язку? Як забезпечується закритий державний зв’язок? Поки ми не побачимо конкретних результатів, всі ці балачки про друкування газет і розкидування листівок на території Донбасу – маячня і непрофесіоналізм.

Як написано в  Біблії: за плодами їх впізнаєте їх.

Я цих плодів не бачу. Заборона російського кіно, заборона трансляцій  російських каналів… Цього не достатньо. Потрібно довести, що заборона трансляцій російських каналів зменшила напруженість всередині України. Тобто, розумієте, будь-яка діяльність державного органу є ефективною тоді, коли через цю діяльність досягнуто конкретного результату. Я цього результату, ні як фахівець, ні як громадянин  не відчуваю.

По-друге, змістовна складова. Я радий, що не запитали мене про протидію Росії. Адже ми не можемо формувати Міністерство – центральний орган виконавчої влади щодо протидії іншій державі. Завдання державного органу – створення умов для реалізації національних інтересів у конкретно визначеній сфері. Коли Міністерство інформаційної політики створюється лише для протидії російській пропаганді – то це не правильно. Ми маємо говорити про формування державної інформаційної політики, в якій можна виділяти певні складові із зазначенням національних інтересів по кожній сфері. Ця політика має охоплювати як усю державу, так і конкретний район, місто, область.

По-третє, структурно-функціональна складова. Коли я говорю про систему, то йдеться передусім про єдність елементів, які утворюють нову якість. Ми не можемо, наприклад, створювати національну поліцію, при цьому не реформувати ані МВС, ані СБУ. Це ж стосується і інформаційної політики. Адже нині в кожному державному органі мають бути визначені посади для реалізації державної інформаційної політики, в тому числі і здійснення пропаганди.

На мій погляд, без цього, ми будемо перебувати в стані постійного політичного булькотіння, постійно прагнути змін, водночас лишаюсь на місці через відсутність системно-структурних перетворень.

По-четверте, принципи людей, які прийшли до влади за Радянського Союзу, які звикли закриватися від суспільства, давати прес-конференцію раз в місяць, зовсім не правильний.

Кожен керівник підприємства, установи, організації, особливо державних органів повинен вміти спілкуватися із людьми. Якщо мер якогось міста каже, що не вміє користуватися комп’ютером, інтернетом, постає питання: для чого такий мер? Якщо кожна фраза того чи іншого мера викликає посмішки у дітей і відвертий глум у соціальних мережах, то напевно цьому меру краще йти працювати у «95-у кварталі», а не бути загальним посміховиськом, тим самим дискредитуючи цілий інститут державної влади.

Сучасний мер – це аналітик вищого рівня із високо розвиненими комунікативними здібностями.

 

Ми поговорили про ваше експертне бачення ситуації. Але є ще й інша сфера. Оскільки ви родом із Волині, чи берете Ви якусь участь у волинській політиці?

Якщо говорити про політику, то я б не звужував її межами Волині. Так, я народився на Волині, але мої дослідження, наукова діяльність дають мені змогу бачити картину розвитку України в цілому, безвідносно до конкретної області.

Я намагаюсь дивитися на розвиток України системно. Що ж до Волині, то буду відвертим і скажу, що з деякими  політичними діячами Волинської області, та і не тільки області, я знайомий особисто. Але, як Ви розумієте із попередньої частини нашого інтерв’ю, жодної безпосередньої участі в політичному житті області я не брав, не беру, і напевно не братиму. У прийдешніх місцевих виборах я брати участь точно не буду. Хоча представники різних політсил із Волині це питання у розмові зі мною порушували неодноразово.

Незважаючи на те, що нині я живу в Києві, я люблю Волинь, волинських людей, люблю своє рідне село.  Завжди чим можу, допомагаю. Тому питання політичного майбуття зараз для мене не на часі.

Успішна країна можлива там, де політиками є аналітики та інтелектуали, які бажають працювати в ім’я процвітання держави.

 

Ну, візьмемо для прикладу голову ОДА Володимира Гунчика. Зважаючи на те, що ви сказали, чи підтримуєте із ним контакт? 

Я із ним знайомий, але на сьогодні контакт не підтримую.

 

А голова облради Валентин Вітер?

Я також знайомий із Валентином Степановичем, іноді із ним спілкуємося.

 

Добре. А як щодо волинських бізнесменів, «місцевих олігархів», які в перспективі можуть стати або політичним місцевим бомондом або лобіювати призначення своїх людей на керівні посади області?

Як я вже казав, коло моїх наукових та професійних інтересів дуже широке, тому з деякими із них я знайомий і підтримую контакти. Я чітко впевнений, що всі найбагатші бізнесмени на Волині є патріотами своєї області та України. І хто б що не говорив, якщо вони допомагають своїм землякам, це має великий позитив.

 

А як ставитесь до того, що між ними виникають періодично конфлікти, коли один підтримує одного кандидата, а інший – іншого?

Я думаю, що конструктивна боротьба завжди має бути. Кожен має право відстоювати права в законодавчому полі так, як вміє. І нічого поганого у цьому немає. Головне, щоб все було в межах закону.

Переконаний, що здорова, в межах закону, конкуренція – завжди шлях до перемоги найкращого.

 

Якщо ви безпосередньо не берете участь у волинській політиці, чому виникає такий інтерес до вас у мера Володимира-Волинського Петра Саганюка?

Думаю, що відповідь на дане питання слід починати не з мене, а з історії перебування на посаді пана Саганюка. Мер Володимира-Волинського Саганюк вже дуже тривалий час при владі. Якщо я не помиляюся, років із 18. Самі розумієте, що людина, яка змогла пережити та пересидіти майже всі режими незалежної України не має чіткої державницької позиції і конкретної ідеології.

Мені абсолютно зрозумілим є його бажання, зважаючи на значний стаж політичної кар’єри впливати на всі, я підкреслюю, всі політичні ситуації, причому не лише на рівні міста. Більше того, я розумію, що він хоче впливати на всі призначення на найбільш важливі посади. Хоча особисто в мене із ним конфлікту не було ніколи, але призначення моєї рідної сестри у жовтні 2014 року першим заступником голови Володимир-Волинської об’єднаної державної податкової інспекції викликало роздратування мера.

Мені, наприклад, не зрозуміло, чому пан Саганюк, не будучи професійним працівником податкової, може дозволити собі давати коментар про наявність чи відсутність професійних здібностей певного працівника. Знаєте, ось ця зірковість політиків, котрі вважають, що посади надані їм пожиттєво у власність, є дуже пагубною. Ми вже знаємо на прикладі Революції гідності, до чого це може призвести.

 

То це що означає, що мер Володимира-Волинського хоче втручатися в роботу податкової?

Я не можу вдаватися у детальний юридичний аналіз і прогнозувати наслідки незаконного втручання з боку Саганюка, адже його дії говорять за себе. Я думаю, що не лише хоче, а певним чином намагається. Хоча такі питання не в його компетенції, а в компетенції керівництва Головного управління  Державної фіскальної служби в області та голови ОДА.

 

Петро Саганюк заявив, що Ви були одним із можливих замовників кампанію «чорного піару» проти нього. Як ви можете це прокоментувати?

Як теоретик і фахівець з інформаційної політики, я не можу коментувати чутки та домисли, вигадки. Спочатку слід з’ясувати, що пан Саганюк розуміє під поняттям чорного піару, що він вкладає в це поняття, таке журналістське поняття «чорний піар». Лише після цього можемо співставляти його розуміння із конкретними фактами.

Тому, думаю, це питання більше стосується пана Саганюка, а не мене. Більше того, я неодноразово підкреслював, що зараз всю свою увагу зосереджую на питаннях наукового вдосконалення як самого себе, так і своїх учнів. Ми працюємо на важливим державними та міжнародними проектами і я не маю часу для того, щоб навіть відповідати  на якісь дріб’язкові випади з боку пана Саганюка.

Звичайно, я не можу не сказати, що чув про такі чутки, які доходили до мене зі ЗМІ. Незважаючи на те, що я постійно мешкаю в Києві, все ж я цікавлюся життям рідного краю. Тому таке бачення пана Саганюка мені не зрозуміле і потребує передусім пояснень із його боку. Але мене воно не стосується.

В інтернеті навіть було розповсюджено інформацію про те, що так звані «малолєткі» бризнули на нього зеленкою. Мені здається, що така акція, якщо і мала місце, то пов’язана передусім із діяльністю самого Саганюка. Час розставить все по своїх місцях, і ми дізнаємось, можливо й інші факти щодо цього діяння. Адже це могло бути і певним самопіаром, аби привернути до себе увагу, показати, що реформи, які він начебто проводить, не влаштовують усіх, але він наполегливо «захищатиме» і надалі ще років з 20 боронитиме інтереси громадян на цій посаді.

Наскільки мені відомо, в одному зі своїх інтерв’ю він заявляв, що його обливав брудом регіонал, який не читав букваря. Ну скажіть, хіба коректно так говорити про зовсім іншу людину? Хто дав посадовій особі  право давати такі оцінки іншій людині? Адже це, на мою думку, є порушенням кодексу професійної етики державного службовця.

Уміння коректно вести політичні діалоги – одна з основних ознак розвиненості політичної культури.

Стосовно мене, то починаючи із листопада 2014 року мер Саганюк зводив наклепи та обливав брудом мою сестру та мене різними листами. Кому він тільки не писав і до кого тільки не звертався: і до президента, і до прем’єр-міністра, і до голови СБУ. Мабуть людина має багато часу, щоб писати на всіх і вся. Напевне, стара звичка часів КДБ зберіглася і досі»

А насправді питання було дуже просте: він хотів зберегти попереднього керівника у податковій, яка працювала із ним 3 роки. А ось чому він це хотів зробити, це питання, знову ж так не до мене, а до нього. Адже ми прекрасно розуміємо справжню мотивацію цього вчинку.

 

Скоро будуть місцеві вибори і Петру Саганюку вже не потрібно буде зберігати місце в податковій, адже і мерське крісло він може втратити.

Наскільки мені відомо, Саганюк бачить своїм наступником свого заступника Ларису Кулікову чи директора-школи-інтернату Валентина Вірковського. Я не знаю, хто такий Вірковський. Можливо він і заслуговує на це крісло. Але чи не зіграє це злий жарт із ним, якщо рекомендації насправді будуть від Саганюка? Можливо йому краще було б не давати ніяких рекомендацій, бо народ сам обере мера.

 

Чи є реально у Володимирі-Волинському сили, які здатні усунути цю «сім’ю» від влади?

Ви знаєте, давайте будемо уникати цих штампів і патернів. Я не знаю, хто із журналістів придумав: волинська «сім’я». Як фахівець із інформаційної політики, думаю, що саме вони самі так і надумали себе називати. Адже це круто: волинська сім’я – на мафія, не клан, а сім’я. Адже волиняни – люди добрі, сімейні і цей вислів певним чином впливатиме на їхній вибір мера. Проте, якщо не жартувати, що це просто піар.

ЗМІ пишуть, що мер п’ятий раз не піде на вибори. А я переконаний в іншому: піде. Піде, щоб щось зберегти, щоб такі тенденції, відносини і ті зв’язки із посадовими особами різних рівнів і державних органів у Володимирі-Волинському були і надалі. А головне, піде для того, щоб надалі зберігати контроль над містом.

 

Чи подобаються Вам ці тенденції?

Розповім спочатку коротенький анекдот: «Запитують чиновника, котрий багато років при владі, про манію величі. Відповідь: «Манія величі? Ні не страждаю…..звик давно».

Якщо серйозно, то на жаль, я не виборець Волинської області. А якщо дивитися збоку, я, як і будь-який громадянин України, хочу нормальних позитивних, якісних змін. Щоб до влади приходили молоді, професійні, амбітні та освічені, інтелектуальні люди. Щоб не було зміни влади заради зміни влади. Нам потрібні нові обличчя та нові стандарти, нова стратегія розвитку і нові ініціативи.

 

Зрозуміло. Про мера ми поговорили. Тепер давайте поговоримо про ваше бачення як експерта і науковця. Як ви оцінюєте нинішню податкову політику держави, спроби реформувати податкову міліцію у службу фінансових розслідувань?

Стосовно податків, то тут все дуже просто. Треба зайти на будь-яке підприємство чи заїхати у будь-яке село і запитати: «Ви відчули позитивні зміни?». Це відповідь на ті реформи, які сьогодні декларуються. На жаль, поки прості люди їх реально не відчують, вони не будуть вважати державну владу ефективною, а державу в цілому успішною.

Інше питання. Давайте чесно скажемо, хто із наших друзів за останній час сказав: «Мені жити стало краще». Та ніхто. Але ми вимушені бути в такій ситуації, у нас в країні іде війна. Але нам не треба опускати руки, нам треба  боротися, нам кожному треба працювати над собою, згуртуватися заради побудови незалежної та соборної інформаційно розвиненої та безпекової країни

Стосовно податкової міліції. Я погоджуюся, що вона потребує реформування. Це питання вивчали не рік і не два. Я поважаю людей, які створюють, я поважаю людей, які будуть щось нове. Це плюс.

Якщо на базі податкової міліції створять службу фінансових розслідувань, це буде тільки плюс. Не можна взяти із руйнувати те, що було роками напрацьовано. Можна залучити якісь функції МВС, СБУ, можна об’єднати. Її можуть напряму підпорядкувати Мінфіну, МВС чи напряму Кабінету Міністрів. Який це буде формат, поки мабуть ніхто не знає. Але я впевнений, що громадськість повинна брати у цьому безпосередню участь. Має бути громадське обговорення пропозицій щодо реформування із залученням представників середнього та малого бізнесу.

Також, до процесу обов’язково потрібно залучити іноземних спеціалістів. Коли я працював (начальником  Головного оперативного управління – ред.), ми користувались послугами фірми PricewaterhouseCoopers. Це одна із чотирьох найбільших аудиторсько-юридичних фірм у світі. Ми з ними працювали над питаннями реформування податкової міліції, розробили напрямки такого реформування та створення служби фінансових розслідувань ще у 2013 році. Зараз їх, мабуть і будуть втілювати у життя.

 

Але одвічна проблема будь-якої нової чи старої структури в наших органах влади – корупція. Як можна вирішити цю проблему?

Давайте візьмемо рівень будь-якого міста. На цьому рівні взагалі потрібно максимально відмежувати людський фактор. Це не можна зробити на 100%. Але хоча б більше, ніж на половину. Йдеться про процедури отримання паспортів, довідок. Ми маємо перейти на електронний документообіг від Верховної Ради України та Кабміну до сільських і селищних рад. Ми повинні спростити порядок отримання документів, а це – 50% успіху в боротьбі із корупцією.

Бо сьогодні люди відпрошуються із роботи, їдуть в райцентр, обласний центрі стоять у чергах, витрачають час, щоб отримати якісь довідки.

 

Ви маєте великий практичний досвід. Чи плануєте ще працювати в органах державної влади, щоб все це втілити в життя?

На сьогодні мені дуже подобається наукова робота. Я 20 років відпрацював у різних органах влади. Проте я розумію, що більшість наших науковців, на жаль, це люди, які більше року-двох ніде практично не працювали. Мені легко в цій сфері, бо маючи значний досвід роботи, я можу дати реальні, практичні рекомендації в цій сфері і за допомогою науки збагатити свій практичний багаж знаннями.

 

І на завершення хочемо почути як від людини науки, яке ж ваше життєве кредо, життєва філософія, імператив Мандзюка?

Імператив у мене дуже простий. Щоб досягти чогось у житті, потрібно постійно працювати над собою. Тільки копітка робота над собою може дати людині позитивні зміни. Мені дуже подобається вислів відомого українського філософа Григорія Сковороди, який ще 300 років тому сказав: «Хочеш мати вершину, утримай середину».

Скажу, що я – максималіст у житті, я ставлю перед собою максимальні цілі і прагну їх досягнути. І ще один знаковий для мене принцип висловив мій вчитель багато років тому. Коли мене питають: «В чому успіх? Як його досягнути?», я даю дуже просту відповідь: 1% – це везіння, ще 1% – допомога батьків, друзів, а 98% – важка праця.

Інтелектуальна праця перетворює людину на особистість. Чим більше успішних особистостей житиме в Україні – тим успішнішої буде наша держава.

 

Антон Сташевський

 

Від редакції: спочатку це інтерв’ю планувалося, як відповідь на закиди міського голови Володимира-Волинського Петра Саганюка в бік Олега Мандзюка. Однак під час бесіди зайшла мова про те, яким має бути мер міста і вийшло те, що ви тільки прочитали.