Волиняни розповіли, як будували фортифікації на Сході

Волиняни, які зводили фортифікаційні споруди для оборони Маріуполя, поділилися спогадами з будівництва.

Про це інформує Вісник.

Більше двох місяців волиняни зводили фортифікаційні споруди для оборони Маріуполя. Свою роботу виконали вчасно і якісно.  Генпідрядниками будівельних робіт були ПАТ «Луцьксантехмонтаж» і ТОВ «Житлобуд-2». Допомагали працівники управління лісового господарства. Саме «волинські» об’єкти інспектував Президент Петро Порошенко.

Директор ТОВ «Житлобуд-2» Леонід Стефанович запевнив, що їхати будувати фортифікації нікого не змушували. Будівельники на Схід поїхали добровільно.

«Наших було 27 чоловік. За фірмою закріпили п’ять об’єктів з 10, що будувала Волинь. Ми працювали у двох районах – Володарському і Маріупольському. Впоралися з поставленими завданнями одними з перших. На руках маємо підписані акти прийому-передачі, уже й ключі військовим віддали», – додає керівник.

А от щодо президентської перевірки об’єктів, то це – випадковість. Так, зі слів Стефановича, Порошенко мав оглядати фортифікації, які споруджували будівельники Донецької області, однак, їх на той час ще не добудували.

«Нашу ж роботу оцінили належно, хоча із зауваженнями. Так що, можливо, доведеться дещо доробляти», – пояснив директор «Житлобуду».

З його слів, у недоробках винні не будівельники, а застарілі проекти військових споруд. Їх не міняли десятиліттями і розраховані вони на солдатів, які ходять у шинелях. Однак, у нинішніх військових  – бронежилети, і в окопах шириною 70 сантиметрів вони можуть просто не розминутися. Загалом же маскувальні укриття для танків, опорні пункти для снайперів, бліндажі для солдатів надійні. А працювали у надзвичайно складних умовах. Буквально за декілька кілометрів вибухали бомби, на полях у будь-який момент можна було на міну нарватися чи на нерозірваний снаряд від «Граду», а над головами ворожі безпілотники літали.

Також Степанович розповів про ставлення місцевих до будівельників: «я ще такого у своїй практиці не бачив. Хлопці там були 61 день. І жодного разу керівники місцевих райдержадміністрацій навіть не поцікавилися, що ж ми тут робимо, чи потрібна допомога. Мовляв, то не їхня справа. Зате Президента першими приїхали зустрічати. Чому ми своїх хлопців відправили? Бо їхні не захотіли працювати. Сидять без роботи, держава платить їм допомогу по безробіттю, а укріплення будувати – ні. Там місцевий тільки механізатор і екскаваторник були».

«Ми жили у Маріуполі, у мікрорайоні «Восточний», який взимку обстріляли, їздили на роботу щодня і за 20, і за 40 кілометрів. Працювали по 12-13 годин без вихідних. Так от, місцеві нас питали, чого ми сюди приїхали», – додає начальник виробничої бази підприємства Сергій Шалагін.

Інженер виробничого відділу Тарас Шимків, своєю чергою також поділився враженнями від спілкування з тутешніми мешканцями: «там люди зазомбовані. Ми жили у гуртожитку, там супутникова антена налаштована на три канали. І всі – російські. Відповідні й настрої. Розповідали, що коли торік проводили референдум, то 92% проголосувало за «ДНР». А 9 травня вони всі чекали наступу «своїх» військ на Маріуполь. Керівники міліції, прокуратури, інше начальство виїхали з міста того дня».

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: ЯК ВОЛИНЯНИ БУДУЮТЬ ФОРТИФІКАЦІЙНІ СПОРУДИ НА СХОДІ

Водій Андрій Шевчук розповів, що коли поранив ногу і потрапив у лікарню, то принципово Принципово розмовляв українською.

«Перш ніж отримати допомогу, почув у свою сторону масу запитань – чого ми сюди приїхали, чого псуємо їхні землі і знищуємо посіви і т.д. А ще якось зайшли у магазин і крикнули: «Слава Україні!» Так продавець розвернулася й пішла», – зазначив чоловік.

Будівельники розповіли, що дуже багато маріупольців взагалі виїхали з міста – на вулицях мало машин, а вечорами у багатоповерхівках тільки де-не-де у вікнах горить світло. Та й з продуктами у магазинах у них не дуже – такого достатку, як у нас, немає. Доводилося навіть домовлятися з продавчинею, щоб хліб їм залишала, бо поки приїдуть з роботи – розкуповували. Хоча, зізнаються, хліб там несмачний, кришиться в руках – куди йому до волинського! Велика проблема і з водою – з крана пити не можна, купують по 70 копійок за літр. У селах її раз чи два на тиждень подають, – тож заповнюють нею усі каністри і бідони. Загальний висновок, який зробили волиняни: люди там живуть гірше, ніж наші, хоча й зарплати отримують вищі – середня платня у Маріуполі шість з половиною тисяч гривень. Але місцеві кажуть, що це мало.

Серед позитивних вражень – на полях неймовірна кількість дичини. Зайці та фазани буквально пробігають під ногами. Це завдяки тому, що три роки тому у донецьких степах було заборонене полювання.

А ще волиняни кажуть, що готові знову їхати на Донбас, аби будувати. Добровольці уже навіть заяви в дирекцію подали.