Волинського воєнкома-хабарника судять майже 4 роки

64759_1_0

Той факт, що корупція є однією із найбільших перешкод нормальному розвитку України, не визнавав вже хіба лінивий. Більше того, останнім часом популярними стали заяви про те, що кожного чиновника, включаючи суддів, в Україні потрібно провокувати на хабар, аби перевірити, чи втримається.

«Такі механізми повинні проводитись по всіх напрямках і всіх корупційних справах. Не має значення, чи це суддя, чи прокурор, чи депутат або олігарх. І всі слідчі органи, що мають повноваження, повинні цим займатися, коли мова йде про хабар», – заявив 15 червня заступник Генпрокурора Давід Сакварелідзе.

До цього 4 червня ідею підтримав і Президент України Петро Порошенко: «І дедалі частіше я замислююся таки про необхідність запровадження такої процесуальної дії як «провокація хабара». Це коли спеціально підготовлені та вмотивовані люди під виглядом прохачів перевіряють кожного чиновника на схильність брати. Інструмент багато ким вважається суперечливим, але він однозначно посилить тиск на корупціонерів: сам факт того, що люди знають, що хабар може бути спровокованим, в декого забере бажання ризикувати».

Проте реалії української судової системи свідчать про зовсім інше. Бо екс-військового комісара Рожищенського районного військового комісаріату Анатолія Бірука досі не можуть притягнути до відповідальності за одержання хабара 3 жовтня 2011 року. Основна причина, яку вбачає Вищий спеціалізований суд із розгляду кримінальних та цивільних справ:

«органи досудового слідства і суд (попередньої інстанції, – ред.) не здійснили належної перевірки законності джерел одержання доказів, покладених в основу обвинувачення, а саме… чи мали дії працівників СБУ (яку ловили воєнкома, – ред.) та Носка В.В. (який прововкував, – ред.) ознаки провокації злочину , тобто цілеспрямованого схиляння засудженого до одержання хабара з метою порушення кримінальної справи та отримання доказів, і чи вчинив би Бірук А.А. такий злочин в іншому випадку».

Нагадаємо хронологію подій.

Працівники управління СБУ Волинській області 30 вересня 2011 року отримали дозвіл на застосування оперативно-технічних заходів щодо Анатолія Бірука 30 вересня 2011 року.

Вже 3 жовтня близько 16 години воєнком отримав від громадянина Носка В. В. 200 доларів за «вирішення протиправним шляхом питання про взяття останнього на військовий облік та обіцяв сприяти в отриманні призовнику відстрочки від призову до досягнення ним 25-річного віку».

За це воєнком склав і видав Носку посвідчення про приписку до призовної дільниці, де написав, що 2 березня 2011 року його прийняли на військовий облік, однак насправді такого рішення відповідна комісія не приймала.

Як з’ясували під час розгляду справи у Ковельському міськрайонному суді, у вересні 2011 року 22-річний Носко проходив медкомісію в районній лікарні для подальшого працевлаштування. Тоді й виявили, що у хлопця немає військово-облікових документів. Медики повідомили про це райвійськкомат.

Сторона обвинувачення в суді наполягала, що військовий комісар у розмові запропонував юнаку відремонтувати дах у комісаріаті. Натомість, обіцяв не призивати того до армії. Після кількатижневих роздумів хлопець відмовився. А комісар натякнув, що це питання можна вирішити і за допомогою готівки. У результаті торгів нібито зійшлися на цифрі 200 доларів.

Натомість воєнком та його захист тоді наполягали, що ніяких грошей від постраждалого не отримував, а документ видав законно. Мовляв, як тільки молодик від нього пішов, за 5 хвилин до кабінету завітали працівники СБУ. Вони відразу освітили його руки, на яких нібито нічого не виявили. Почали проводити огляд кабінету, а через 10 – 15 хвилин чомусь ще раз освітили його руки. І тоді заявили, що нібито побачили залишки фарби на його руках.

При цьому свої руки, рукавички, тампони перед змивом співробітники УСБУ нібито не освітлювали. Більше того, підсудний стверджував, що під час змивів працівник спецслужби намагався протягти тампон до пальців його рук. Коли ж його затримали, то під тиском та умовляннями підписав явку з повинною, – заявляв воєнком.

Вже 9 серпня 2012 року Ковельський міськрайонний суд засудив Анатолія Бірука за статтею 368 Кримінального кодексу (одержання хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище) до штрафу 9350 гривень та позбавлення права обіймати посад, пов’язаних із призовом на 1 рік, а ще за статтею 366 ККУ (службове підроблення) до штрафу 1700 гривень та позбавлення права обіймати «призовні» посади на 1 рік. Тобто разом 11050 гривень та 2 роки.

Однак 27 листопада 2012 року Апеляційний суд Волинської області скасував вирок і направив справу на новий розгляд «через неналежну перевірку судом доводів сторони захисту про незаконність проведення оперативно-розшукових заходів, у результаті яких одержано докази обвинувачення, та про фактичну співпрацю потерпілого Носка В. В. з правоохоронними органами до звернення з заявою про злочин».

Йдеться зокрема про те, що заяву про злочин Носко написав аж 3 жовтня, натомість операцію із «виведення на чисту воду» воєнкома СБУ планувала раніше.

Після повернення на новий розгляд справи Ковельський міськрайонний суд 4 липня 2013 року повторює свій вирок – 11050 гривень та 2 роки без «призовних» посад у військкоматах.

Апеляційний суд Волинської області 20 вересня 2013 року залишив вирок без змін, лише виключив із мотивувальної частини висновок експертизи відео-звукозапису та протокол огляду предметів.

Хоча із моменту отримання хабара до ухвали апеляційного суду вже і так пройшло майже 2 роки, справжня «тяганина» розпочалася після того, як справа потрапила у Вищий спеціалізований суд із розгляду кримінальних та цивільних справ.

Вже 13 березня 2014 року цей суд вирішив касаційну скаргу Анатолія Бірука задовольнити частково, скасувати вирок та рішення апеляційного суду й кримінальну справу повернути військовому прокурору Луцького гарнізону на нове розслідування.

З того часу військова прокуратура вже встигла передати справу у Рожищенський районний суд, де її нині готуються розглядати.

Причин такої «тяганини», на які вказують суди, кілька. Найбільше їх знайшов саме Вищий спеціалізований суд:

  1. У 22 річного призовника Носка В. В. станом на вересень-жовтень 2011 року була дитина та вагітна дружина, тому згідно із статтею 18 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» він і так міг не йти в армію, навіть не даючи хабара. У показах хлопця йдеться, що він знав про це.
  2. До СБУ нібито не надійшло жодного офіційно повідомлення про те, що Бірук вимагає хабарі аж до 3 жовтня, проте вони отримали дозвіл на застосування оперативно-технічних заходів 30 вересня.
  3. «Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини засудження особи на підставі доказів, одержаних у результаті провокації, тобто підбурювання до вчинення злочину, визнається порушенням гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права особи на справедливий судовий розгляд», – вказують у рішення Вищого спецсуду.

Фактично остання цитата заперечує заявив заступника Генпрокурора Сакварелідзе, Президента Петра Порошенка, інших посадовців та, на мою думку, суперечить здорового глузду, якщо її саме так трактують українські судді. Бо без права провокувати хабар в нашій країні боротися із корупцією буде ще важче.

У підсумку за 4 роки на Волині не можуть покарати військового комісара, який взяв хабар. Гроші таки знайшли. Щоправда, не в нього в кабінеті, а в сусідньому кабінеті невропатолога – в шафі. У те, що інші купюри із спеціальними мітками раптом «випадково» з’явилися в сусідньому кабінеті, повірити важко.

P.S. Не важливо, хто саме винен у цій ситуацію: працівники СБУ, що, можливо, не так склали якийсь документ, Носко, що міг і не давати хабар, чи судді, які стільки часу «мусолять» справу.

Важливо, що в країні, керівництво якої заявляє про необхідні ефективно боротися із корупцією, не можуть стільки проків розглядати справу про відносно невеликий хабар.

 

Антон БУГАЙЧУК