Луцькі євромайданівці: де вони (част. 2)

1

Із часу закінчення Революції гідності минуло півтора року. З того часу баланс політичних сил у Луцьку змінився, а багато революціонерів, що колись поряд стояли на одній сцені, «побили горшки».

Волинське Агентство Розслідувань дізналося, який статус та вплив нині мають ті, хто був «обличчям» і «руками» луцького Євромайдану.

У другій публікації йтиметься про активістів, які не були прив’язаними до політичних сил.

ПЕРШУ ПУБЛІКАЦІЮ ЧИТАЙТЕ ТУТ

_____________________________________________________

IMG_2596Богдан Шиба

Богдан Шиба завдяки відносній фінансовій та політичній незалежності міг собі дозволити брати участь в революційних протестах без підтримки якось політсили. Через свою активну позицію він також став фігурантом кримінального провадження про «захоплення державних або громадських будівель чи споруд». Оскільки Шибі заборонили брати участь у недільних вічах, на сцені навіть ставили його зображення на картоні.

Після Революції Богдан Шиба так і не отримав жодної посади і залишився у статусі депутат Луцької міської ради. Проте політичний досвід, знання і зв’язки, набуті на посаді міського голови та юридична обізнаність дозволяють Шибі залишатися впливовим депутатом та втручатися у вирішення багатьох важливих питань Луцька.

123Володимир Бондар

Володимир Бондар на момент початку революції не був при владі, проте досвід здобутий в кріслах народного депутата і голови ОДА далися взнаки – із перших днів Євромайдану він став одним із його неформальних лідерів.

Бондар також стояв біля витоків «старого» Євромайдану, який створили наприкінці листопада. Він був одним із досить «обережних» лідерів протесту, тобто не закликав людей іти на штурми, натомість намагався бути стратегом опозиційного руху.

Попри це Бондаря теж намагалися репресувати, як і Богдана Шибу, Сергія Григоренка, Ігоря Гузя, Миколу Собуцького, Майю Москвич та інших. Його зобов’язали не виїжджати за межі області без дозволу слідчого і з’являтися до нього на першу вимогу, а також не брати участі в масових заходах і здати закордонний паспорт.

Після революції Володимир Бондар не отримав посад, проте намагався знову стати депутатом. Спочатку він балотувався по мажоритарному округу №20 на виборах до Верховної Ради від «Блоку Петра Порошенка». Там політик отримав «срібло» – 20,53%, а  переміг Сергій Мартиняк – 35,24%.

Після виборів Бондар поступово відійшов від БПП та на довиборах у Волинську обласну раду переміг висуванця порошенківців Андрія Харламповича. Вибори відбувалися у окрузі №23 на Ратнівщині.

Таким чином політик отримав мандат на кілька передвиборчих місяців і вже встиг стати одним із ініціаторів проекту рішення облради, який може призвести до відставки Валентина Вітра.

11637930_814923321890182_738965923_nАндрій Осіпов

Андрій Осіпов під час Євромайдану не часто виходив на сцену та робив гучні заклики. Його роль у місцевому протесті полягала в тому, що Осіпов та його колеги-адвокати погодилися захищати активістів у судах.

Тому після Революції Осіпов фактично і не претендував на якісь посади, адже мав інший «фронт» боротьби проти «режиму» – жорстку опозицію до міського голови Луцька Миколи Романюка. За 2014 рік Осіпов встиг почати процес щодо незаконного розпорядження Романюка про графік подачі гарячої води та інші справи. «Самотній самурай» 29 жовтня під час сесії міськради заявив про створення фракції «Сила людей», до якої увійшов лише він один.

Пізніше досить резонансною стала справа про «корупційне авто», яке виконком Луцької міської ради безплатно позичив у фірми з групи компаній «Континіум». Справа і досі в судах.

Найважливішим для Осіпова рішенням стала заява про приєднання до депутатської групи «Новий Луцьк» 25 березня 2015 року. Хоча депутат заявляв, що це не означає «вічну приписку» до олігарха Ігоря Палиці, від такої асоціації він вже навряд чи відкараскається у політичній діяльності.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: ЦЕ БУВ НЕПРОСТИЙ ВИБІР – ОСІПОВ ПРО СПІВПРАЦЮ З ПАЛИЦЕЮ

11304476_814923315223516_1873128596_nПавло Данильчук

Павло Данильчук у нашому списку революціонерів – перший із так званого «нового» Євромайдану, який створили революційні організації та громадськість на противагу «старому» політичному Євромайдану, який об’єднався під умовною назвою ВО «Майдан».

Данильчук очолив «Правий сектор», а до цього керував 35-ю сотнею Самооборони Майдану «Волинська Січ»  у Києві.

Найбільш активним «Правий сектор» був у останні дні революції, зокрема саме Павло Данильчук взяв на себе відповідальність за відносно мирне вирішення конфлікту під управлінням МВС 19 лютого 2014 року та видачу мітингувальникам тодішнього голови ОДА Олександра Башкаленка. Тоді не обійшлося без бруківки та світлошумових гранат, однак, як повідомляють джерела Волинського Агентства Розслідувань, все могло бути набагато гірше.

Після перемоги революції Данильчук відзначився під час протестів з вимогою відставки начальника УМВС у Волинській області Віктора Швидкого в березні 2014-го. Саме його називали головним опонентом Швидкого. Після цього начальником УМВС призначили Петра Шпигу, який активніше співпрацює із революційними організаціями.

У червні 2014-го «Правий сектор» долучився до протестів із вимогою відставки заступників начальника обласного УМВС Михайла Руденка, Олександра Никитюка та Володимира Поліщука. Найбільш одіозним на той час був саме Руденко. Через конфлікт у його робочому кабінеті навіть розпочали кримінальне провадження, в рамках якого в СБУ допитували журналістів.

Після цього Данильчук та його соратники поїхали служити у добровольчий батальйон «Азов». Такий вибір був не на користь громадському діячеві, бо центральний провід ПС встиг дорікнути луцькому депутату – чому в «Азов», а не в Добровольчий український корпус?

Восени 2014-го Данильчук брав участь у виборах по луцькому мажоритарному округу №22, де отримав четвертий результат – 8,36%. На виборах Данильчук позиціонував себе саме як боєць батальйону «Азов», а тому конкурував із іншими «кандидатами в камуфляжі» Ігорем Лапіним та Ігорем Рицком.

Оскільки Ігор Рицко на цих виборах був технічним кандидатом, аби відтягнути голоси у Ігоря Лапіна, опоненти почали робити заяви про те, що Данильчук теж «технічний». Проте ця інформація жодного підтвердження не знайшла.

Активна діяльність Данильчука щодо припинення віп-полювань у волинських лісах та рейд на копанки бурштину в Маневицький район передували офіційному повідомленню, що його усунули від керівництва «Правим сектором» на Волині 12 грудня 2014 року.

Виконувати обов’язки координатора довірили Сергію Дружиновичу із Ковеля, а в Луцьку під брендом ПС ще й досі працює 3-й запасний батальйон Добровольчого українського корпусу, активісти якого наближені до групи «Новий Луцьк».

Наразі Павло Данильчук координує роботу «Народного Контролю Волині» – організації, що знімає програми про боротьбу волинян за справедливість, а також готується до місцевих виборів. Як стверджує Данильчук, фінансують цей проект із Києва, тому шукати «прив’язку» до когось із місцевих багатіїв шукати не варто. Чи буде «Народний Контроль Волині» залишатися відстороненим від олігархічних груп до місцевих виборів, покаже час.

11647348_814923305223517_1960065797_nІгор Гузь

Вже перші дні Євромайдану в Луцьку показали, що протест – це стихія Ігоря Гузя. У моменти, коли іншим «вождям» не вистачало впевненості, аби «завести» громаду чи донести до неї необхідні меседжі, біля мікрофона чи рупора завжди опинявся цей депутат облради.

Саме Гузь стояв біля голови Волинської ОДА Бориса Клімчука, керівника облради Володимира Войтовича та його заступника Юрія Лобача, коли ті писали заяви про відставку. За таку активну діяльність він отримав вирок суду – домашній арешт та носіння електронного браслета, який, щоправда, згодом зняли.

Проте Гузь долучився і до більш кулуарних аспектів революції, зокрема формування Народної ради на чолі із Валентином Вітром. Не дивно, що вже 20 лютого його обрали заступником голови облради.

Під час парламентських виборів восени 2014 року Гузь вирішив балотуватися по округу №19, а не по №21, де брав участь у 2012 році. Як пояснив політик, причиною цього стали результати соцопитувань. Мовляв, «вибити» Степана Івахіва звідти практично нереально, натомість у Володимирі, Нововолинську та Любомлі немає явного фаворита через слабкість тодішнього нардепа Євгена Мельника.

У результаті Гузь, підтриманий популярним тоді брендом «Народного Фронту» переміг з суттєвим відривом. 30,69% проти 17,13% у найближчого опонента – Костянтина Зінкевича.

Отримавши мандат, Ігор Гузь отримав «проблемні» нововолинські шахти – об’єкти, навколо яких фактично існує місто. У підсумку йому довелося спільно із мером Нововолинська Віктором Сапожіноковим бути частими гостями в Кабінеті міністрів, а ще стати найжорсткішим критиком «паливного» міністра Володимира Демчишина. У підсумку нардепу таки вдалося записати собі в актив виділення 200 мільйонів для добудови шахти №10.

Наразі Ігор Гузь намагається закріпити політичні позиції у своєму окрузі №19 та не втратити їх в Луцьку, де бренд «Народного Фронту» часто асоціюють не із ним – керівником обласного осередку, а із місцевою «Самообороною Волині» та іншим нардепом – Ігорем Лапіним.

1234Михайло Шелеп

Михайло Шелеп став активним учасником Євромайдану без політичної прив’язки. Під час революції довгий час він працював у Києві, адже вважав, що саме там вирішується доля країни. Загалом вислови та заклики Щелепа були поміркованими, на противагу гучним заявам окремих «вождів».

Виступи Михайла Шелепа на сцені Євромайдану стали частішими вже після революційних подій, коли активно почали говорити про люстрацію. Шелеп став одним із ініціаторів створення Комітету громадської люстрації.

Довго ця організація не пропрацювала, проте Шелепу вдалося згуртувати громадських активістів, які хотіли реальних змін в країні.

Під час президентських та парламентських виборів Шелеп був координатором громадської мережі «ОПОРА» на Волині, яка контролювала дотримання законодавства під час передвиборчої кампанії  та в день голосування.

Також він став одним із організаторів проекту «Громадське.Волинь» – «антиолігархічного» медіа, що працює в мережі інших «Громадських». Навесні 2015 Михайло Шелеп полишив медіа та став одним із координаторів «Народного Контролю Волині».

11Марія Доманська

Марія Доманська під час Євромайдану долучилася до налагодження роботи наметового містечка, організації відправки людей в Київ, мирних акцій протесту та роботи прес-служби. Якщо багато політиків були обличчями народних віч та мітингів, Доманська була у групі активістів, які стали «руками» луцького Євромайдану.

З 1 квітня 2014 року Доманська почала працювати прес-секретарем «Самооборони Волині» та була ним до 1 квітня 2015-го. А ще напередодні парламентських виборів 2014 року вона стала координатором руху «Чесно» на Волині.

Оскільки цей рух послідовно наполягав, що нардепи Сергій Мартиняк, Ігор Єремеєв та Степан Івахів голосували за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року, на неї линув шквал критики прихильників цих олігархів. Проте вибори відбулися, тому питання «голосували чи не голосували» тимчасово не актуальне.

Сьогодні Марія працює у «Громадському. Волинь» та займається громадською діяльністю.

11541240_814923338556847_1406822572_nМайя Москвич

Майя Москвич як керівник «Національного Альянсу» разом із членами організації створила наметове містечко в центрі Луцька. Також під час Революції вона виводила на протест студентів луцьких вишів та коледжів.

Через справу «перевернутих портретів Януковича» та «неугодність» тодішньому режиму Майї довелося згадати про методи конспірації, ночувати у різних квартирах тощо. 17 грудня 2013 року їй на ногу вдягнули навігаційний браслет.

Під час одного із народних віч її зображення на картоні також довелося ставити на сцені, адже брати участь у акціях на Театральному майдані Майї також заборонили.

Друга спроба засудити Майю Москвич була після акції проти «кривавих» регіоналів 5 лютого 2014 року. Активісти виливали червону фарбу біля закладів, які в Луцьку належать регіоналам та наближеним до режиму Януковича. Вже 10 лютого Майя стала підозрюваною у справі. Проте суд щодо обрання їй запобіжного заходу 17 лютого перенесли, а після перемоги Революції справу закрили як відверто репресивну.

Після революційних подій Майя вступила до лав батальйону Національної гвардії імені генерала Кульчицького, де служить і нині.

original-dsc0512Володимир Пащенко

Володимир Пащенко став одним із тих, хто 21 листопада 2013 року прийшов на Театральний майдан на заклик журналіста Мирослава Ватащука. Надалі він допомагав облаштувати наметове містечко та відправляти луцьких активістів на Майдан в Київ.

З перших днів революції видання ВолиньPost, яке належить бізнесмену, стало «Українською правдою» на Волині, через що постраждав бізнес дружини Пащенка Олени Леонової.

Також Володимир Пащенко став ведучим більшості народних віч на Театральному майдані, а його червону куртку запам’ятали багато учасників акцій протесту. В період затишшя він став ініціатором автопробігів у міста Волині, щоб активізувати Майдани там.

Після революції Пащенко відмовився від посад, які йому пропонували, та заглибився у реалізацію власних бізнес та медіа-проектів, зокрема модернізацію ВолиньPost, створення інтернет-телебачення, облаштування ресторану «Patio di fiori» тощо.

Активне обговорення у громадському середовищі викликав той факт, що Пащенко та керівник «Автомайдану Волині» Сергій Поха підтримали Ігоря Єремеєва на виборах до Верховної Ради. У своєму блозі на ВолиньPost Пащенко стверджував, що Єремеєв, Івахів та Мартиняк не голосували за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року.

21 лютого 2014 року Володимир Пащенко презентував фільм про луцький Євромайдан, який зняли на основі зйомок реальних подій того часу. Під час презентації він пообіцяв другу частину фільму про другу – «гарячу» фазу протесту.

Наразі Володимир Пащенко пробує себе в ролі інтерв’юера. Він уже встиг взяти інтерв’ю у представників групи «Новий Луцьк» Олександра Товстенюка та Олександра Лазорка.

Хведчак АндрійАндрій Хведчак

Андрій Хведчак до Революції був громадським діячем. Побував у партіях, зокрема, в УНП, коли її «зірка» сходила з політичного небосхилу.

На сцені Майдану став виступати після Нового року, коли став активістом «Самооборони». До того Хведчак займався організаційними питаннями Майдану. Цим він й займається нині, координуючи роботу об’єднання «Самооборона Волині», яке виявилося найживучішим з революційних організацій. Активісти організації займаються широким спектром волонтерської роботи – від продуктів для військових до виготовлення власних бронежилетів і касок. Також вони патрулюють вночі вулиці міста.

Активна «Самооборона» й в політичному житті міста. Восени 2014 року Хведчак був серед керівників штабу Ігоря Лапіна, але публічне життя звів на мінімум, зосередившись на організації роботи.

1Богдан Климчук

Богдан Климчук став активним учасником луцької політики вже після Революції, адже більшу частину часу провів на Майдані в Києві як самооборонівець.

У лютому він став заступником керівника штабу «Самооборони Майдану Волині», а 26 березня делегований від самооборонівців у виконком Луцької міськради. На цій посаді Климчук проявив себе, як опозиціонер до міського голови Миколи Романюка.

З його ініціативи виконком перенесли у зал засідань Луцької міської ради, щоб голосували не руками, а за допомогою електронної системи. Також Климчук взявся за питання договорів на давальницьку сировину між «Західною теплоенергетичною групою» та «Луцьктеплом», встановлення МАФів на вулицях міста, незаконний продаж спиртного біля заводу «Кромбергенд Шуберт» та інше.

Через таку активну діяльність він вже встиг постраждати – 17 квітня Климчуку спалили машину біля офісу його туристичного агентства «Патріот».

На сьогодні Климчук є помічником нардепа Ігоря Лапіна та одним із лідерів «Народного фронту» в Луцьку.

11647422_814923308556850_1423300758_nОлег Бондарук

На початку Євромайдану підприємець Олег Бондарук був «рядовим» активістом, який власним автомобілем «Сакура» їздив на Майдан в Київ та возив активістів у Київ. Зокрема за таку допомогу йому дякує і автор цього матеріалу. Згодом він долучився до луцького «Автомайдану», який тоді ще існував як єдина структура.

Бондарук брав участь у багатьох акціях та долучався до формування структури цієї організації. Потім «Автомайдан» розколовся. На прес-конференції 24 березня 2014 року активісти організації на чолі з Ігорем Обороновим заявили, що Поха фактично «вкрав» бренд «Автомайдану Волині» після того, як його не переобрали головою організації. Сам Поха це спростовує та заявив про наклеп.

З того часу на Волині існують дві організації – «Автомайдан Волині» на чолі з Сергієм Похою та «Автомайдан України» на чолі з Ігорем Оброновим, а потім Олегом Бондаруком (із червня 2014 року).

26 березня 2014 року він разом із іншими революціонерами став членом виконкому Луцької міської ради, де перебуває в опозиції до Миколи Романюка, хоча й працює не так активно, як Богдан Климчук.

Також Бондарук активно займається волонтерством, зокрема неодноразово возив вантажі для бійців на Схід.

Як заявив Олег Бондарук, нещодавно більшість членів ГО «Автомайдан України» підтримали заборону партіям та кандидатам на місцевих виборах використовувати символіку організації. Також 84% членів учасників зборів організації підтримали продовження його перебування на посаді. Проте виникла і опозиція. Зокрема незадоволення діяльністю Бондарука висловив заступник керівника Андрій Попик. Чи зможе Бондарук нормалізувати ситуацію в організації, побачимо згодом.

11653346_814923335223514_961153195_nСергій Поха

Сергій Поха разом із Володимиром Пащенком став організатором перших автопробігів у Луцьку ще в листопаді 2013 року. Згодом діяльність автомайданівців стала більш масштабною. Вони їздили у інші міста, зокрема Ковель, Ратне, Ківерці, а також «колядувати» біля осель регіоналів.

Після Революції Поха зареєстрував громадську організацію «Автомайдан Волині», через що й стався згаданий вище розкол.

Впродовж 2014 року автомайданівці на чолі із Сергієм Похою провели кілька акцій «Стопхам» на центральних вулицях Луцька. Нині його справу продовжують в рамках ініціативи «АвтоАндони Луцька».

Під час парламентських виборів Сергій Поха підтримав Ігоря Єремеєва. Основний його аргумент – Єремеєв активно підтримував Євромайдан, зокрема давав картки на паливо для автомайданівців. Проте вже у березні 2015 року «Автомайдан Волині» блокував заправку WOG на Київському майдані в Луцьку із вимогою знизити ціни.

Згодом виник конфлікт між «Автомайданом Волині» та учасниками акції «Непокаране зло зростає», що хотіли зайти у Волинську ОДА. Тоді активістів «Автомайдану Волині» назвали «тітушками», за що Сергій Поха вимагав вибачень від Михайла Шелепа.

«Автомайдан Волині» також допомагає бійцям АТО, про що вони звітують на сторінці у Facebook. Проте неоднозначну реакцію викликав той факт, що машину для відправлення на Схід їм передав одіозний суддя Луцького міськрайонного суду Віталій Ковтуненко, який судив євромайданівців та «прихватизував» будинок у Липинах Луцького району.

12Мирослав Ватащук

Саме із допису цього журналіста 21 листопада 2013 року розпочався луцький Євромайдан. Увечері в цей день за його закликом до двох десятків активістів прийшли на Театральний майдан, щоб підтримати євроінтеграцію.

Також Мирослав Ватащук був одним із перших, хто вийшов у Луцьку на протест проти «диктаторських законів». Він брав участь у народних вічах та мітингах, проте в ролі журналіста.

Після революції він продовжив займатися професійною діяльністю, а також долучився до допомоги бійцям АТО, часто за рахунок власного вільного часу та власних ресурсів.

11650747_814923325223515_652726662_nІгор Дильов

Виконавчий директор ГО «Бізнес Волині» Ігор Дильов став під час Євромайдану «містком» між політиками та багатьма підприємцями, зокрема працівниками луцьких ринків. Останні допомагали Євромайдану коштами, продуктами тощо.

Після революції він не отримав політичні посади і продовжував займатися власним бізнесом і захистом прав підприємців, зокрема активно виступає проти Волинської облспоживспілки, яка фактично контролює значну частину «Старого» та «Варшавського» ринків, інші об’єкти.

Вже 10 червня 2014 року обрали склад громадської ради при Волинській ОДА. Її очолив саме Ігор Дильов. Нині рада працює у різних комісіях та піднімає досить важливі питання, зокрема зловживання у санаторії «Лісова пісня».

11653204_814923298556851_1053781706_n«Чорний блок»

Ця організація правого спрямування найбільше проявила себе в останній – «гарячий» період Євромайдану. У ніч із 18 на 19 лютого вони фактично очолити так званий «бунт» – пікетування луцького міськвідділу міліції, оточення автобуса із силовиками, підпал офісу Партії регіонів та розгром офісу місцевих комуністів.

Такі дії можна було б назвати злочином мирний час, однак зважаючи на революційну ситуацію, багато хто цілком виправдовує радикалів, мовляв, «з тією владою інакше не можна було».

Згодом активісти «Чорного блоку» зайняли офіс КПУ на Ковельській, 3. Активісти розраховували, що КПУ швидко заборонять, а приміщення можна буде використати на благо громади.

Вже 5 березня вони показали журналістам, що залишилося від осередку комуністів в Луцьку. Проте 14 березня брати Кононовичі тимчасово повернулися у старий офіс, адже КПУ не заборонили і досі, а їх самих правоохоронці «посадити» не можуть теж.

Після початку російської агресії багато членів «Чорного блоку» приєдналися до батальйону «Азов», де створили «Волинську чоту». Нині вони захищають Україну на Донеччині в складі тепер вже полку «Азов». А в луцьку діє Цивільний корпус цієї організації, що займається громадською діяльністю, зокрема ловить місцевих педофілів.

Антон БУГАЙЧУК