Волинський боєць: на Донбасі насправді багато патріотів

prustypa-oleksandr

Серед бійців Луцького прикордонного загону, які потрапили під демобілізацію і вже повернулися до своїх домівок, – старшина застави оперативно-бойової комендатури №1, старший прапорщик, член ВО «Свобода» Олександр Приступа.

Він – родом із Володимира-Волинського, військовий запасу. У зоні АТО прослужив майже рік. Ступивши на рідну землю, прикордонник-«свободівець» дав інтерв’ю нашому кореспонденту,- пише для “Вголос” Петро Герасименко.

– Друже Олександре, щиро раді вітати вас на рідній землі! Вас зійшло зі «східного експресу» восьмеро…

– Так, це ті хлопці, які не використали своїх відпусток за 2014-2015 роки і які, як і я, пробули в зоні АТО майже по року. Зараз нам дали належні відпустки, а по їх завершенні ми автоматично потрапляєм під демобілізацію.

– Розкажи про проходження служби. Як опинився в зоні бойових дій? Що найбільше запало в пам’ять?

– Я – військовий запасу. 7 років тому вийшов на пенсію. Але, коли мій бойовий підрозділ пішов на кордон, я зрозумів, що теж мушу бути там. У зоні розташування до наших завдань входило не допускати ворожі вантажі на територію України. А це – і наркотики, і зброя, і продовольство для сепаратистів. Ми стояли на лінії розмежування, що проходила від Авдіївки до Мар’їнки Донецької області. Хто знає ту територію, це – населені пункти Красногорівка, Піски, Авдіївка. Практично весь це час ми перебували на лінії вогню і під постійними обстрілами. Доводилось стояти на «нульовому» блокпосту в Мар’їнці, а потім – у Пісках. Знаходились неподалік батальйону ОУН. У 20-х числах березня цього року російсько-терористичні війська обстріляли наш загін із важкої артилерії. Четверо бійців отримали поранення, один із командирів – важке. Щоправда, зараз уже всі в порядку.

– Як оцінюєш власний психологічний стан після зони АТО? Що змінилось у твоєму світогляді?

– Насамперед змінилось уявлення про людей із Донбасу. Спочатку я думав, що українців чи патріотів там, в принципі, немає. Проте з часом зрозумів, що це не так. Там дуже багато справжніх українців і патріотично налаштованих людей, деякі з них стали для мене щирими друзями, як то кажуть, до самої смерті. На Донбасі мешкає багато щирих і добрих людей, які надавали нам допомогу хто чим міг.

– А який настрій у бійців, бойовий дух, так би мовити? Як насправді з дисципліною в нашій армії?

– Настрій у хлопців справді бойовий, моральний дух достатньо високий. Усі вони, мені так видається, його ніколи й не втрачали. А основна хвороба армії – все-таки пияцтво. Ні для кого не секрет, що відбір до війська спочатку був досить хаотичним. Тобто, в армію набирали людей не тільки патріотично налаштованих добровольців чи військових, але й відверто не потрібних і не підготовлених для воєнної справи. Було таке, що хапали всіх підряд, кого вдавалось відловити. Які з них вояки? Це вже пізніше таких стало менше. У бойовій обстановці всі бійці гуртуються,мобілізуються, але коли є хоча би невелике послаблення – вони розслабляються. Ми з цим доволі успішно боролися, хоча поодинокі випадки бували і в нас…

– Ваш погляд зсередини на дії уряду щодо війни на Сході? Що насправді потрібно робити?

– Найголовніше – це розставити крапки над «і», почати називати речі своїми іменами. Якщо йде війна, потрібно так і казати, що йде війна, а не завуальовувати її під якісь АТО. Це виглядає не щиро і не справедливо по відношенню до тих, хто там воює. Вони ж бачать ситуацію зсередини. Ми не за те стояли на Майдані, а тепер воюємо на фронті, щоб терпіти ту брехню й корупцію, які сьогодні пронизують теперішню владу. Чому влада досі не хоче визнати, що на Сході відбувається справжня війна? Чому не дослухалися до порад голови ВО «Свобода» Олега Тягнибока про те, що треба закрити кордони і припинити будь-які торговельні зв’язки з окупантами? Як ми можемо досі торгувати з Росією, якщо гроші від цієї торгівлі йдуть на вбивство наших співвітчизників? Це абсурд! Це зовсім не вкладається в голови тих, хто стоїть на передовій.

– «Свобода» заявляла про все це від самих початків війни. Ви теж – «свободівець». Чому обрали саме цю політичну силу?

– Свій вибір я зробив ще кілька років тому, бо це – політична сила, близька мені за духом, яка стоїть на захисті прав українців. Я ж українець і патріот, націоналіст, одним словом. Люблю свій народ і свою націю. Навіть на війні мене надихала, в першу чергу, звитяга ОУНівців та козацтва. У мене над ліжком завжди висів чорно-червоний прапор, а молодим хлопцям я розказував таку нашу історію, про яку вони навіть не чули. «Свобода» найповніше зачіпає усі ці аспекти, тому до її лав входять справжні патріоти. Я – не виняток (усміхається).

– Хто, крім побратимів, зустрічав тебе на пероні в Луцьку?

– Кохана дружина Ніна (вона, до речі, теж – «свободівка»), син Олександр, брат Василь, друзі, з якими ми пройшли Майдан…

– Додому дуже хотілося?

– Дуже. Особливо, коли був там, на передовій. Але коли сідав у потяг, відчув якийсь такий сум від того, що їду – не знаю, чому. Напевно, залишив там якусь свою частинку душі. Просто там стільки всього пережито було… Аж якось сумно стало, коли сів у потяг.

– Які маєш плани на майбутнє? Чим думаєш зайнятись?

– Щодо планів на майбутнє, то ми не збираємося зупинимося на півдорозі, як не зупинились і після Майдану. Будемо продовжувати боротьбу за ту Україну, якою її бачили наші доблесні предки. Якщо не на Сході країни, то на місцях. Бо наша влада, на жаль, – це суцільне «болото», особливо тут, у нас, у Володимирі-Волинському. Будемо йти до остаточної перемоги українського духу, нації та держави.

– Як вважаєш, чи змінила про нас думку армія загарбника, яку вона мала з початку війни?

– Думаю, що однозначно так. Якщо спочатку вони розраховували дуже швидко нас розбити і зробити на Донбасі те, що зробили в Криму, то тепер вони вже точно так не думають. Наша армія дуже швидко навчилася відстоювати своє. Вона тепер добре укомплектована, більш дисциплінована і без проблем воює та перемагає у бойових сутичках. Думаю, що й остання атака на Мар’їнку, де ми добряче дали окупантам по зубах, змушуватиме їх задуматися про доцільність подальшого наступу на наші території. Хоча такі спроби, звісно, не припинятимуться, але від бою до бою ми стаємо міцнішими. Прикро, звичайно, що досі командування змушує нас тримати оборонну тактику, а не наступальну. Але, я впевнений, прийде той час, коли наш наступ ніхто не зможе зупинити.

Окремо хочу згадати добрим словом волонтерів. Фактично це вони «витягнули» нашу армію на своїх плечах, забезпечили її найнеобхіднішим. Ще коли уряд «спав» і не знав, що робити і чим займатися в першу чергу, вони вже везли на фронт усе необхідне, роздобували гроші, продовольство, пальне, форму і т.д. Особлива їм усім за це дяка!

– Чого, на твою думку, не вистачає нам для перемоги?

– Думаю, що мудрого керівництва. І не тільки в армії, але й в уряді, і взагалі – на найвищих посадах в державі. Ми думали, що після Майдану все нарешті зміниться, але, на жаль, так не сталось. Як кажуть хлопці на передовій: «Стояли на Майдані націоналісти, але до влади націоналістів не пустили». Проте всі ми переконані, що це явище – тимчасове. Є велика надія, що дуже скоро ми змінимо ситуацію. І віра є, без віри нікуди! Я знаю, що Україна неодмінно переможе! І українці таки стануть повноправними господарями на своїй землі. Вірю, що так хочемо не тільки ми, так хоче Господь!