На Волинь досі їдуть переселенці, – волонтерка Ірина Осіпова

Війна на Сході триває вже понад рік. За цей час з зони бойових дій, залишивши свої домівки, змушені були виїхати тисячі людей.

Однією з перших проблемами вимушених переселенців у Луцьку перейнялася волонтерка та співзасновник Благодійного фонду «Ефективне суспільство» Ірина Осіпова. Ось уже понад рік вона разом з колегами  допомагає сотням сімей з Криму та Сходу України, які розпочинають нове життя на Волині.

Про свою команду, ставлення людей до діяльності волонтерів та чи треба волонтерам іти у політику розповіла Ірина Осіпова.

– Отож, Ірино, коли ви вирішили стати волонтером?

– Ця діяльність зумовлена життєвими обставинами та цінностями.

Ще в грудні 2013 року разом з  Сергієм Шараєвським, Вадимом Матвієвим, Андрієм Осіповим, Ольгою Базулук та іншими ми почали збирати кошти на допомогу Євромайданівцям з Волині – за рік зібрали понад 500 тисяч гривень. Ці кошти передали пораненим, частину коштів перерахували сім’ям загиблих. Загалом допомогли більш ніж 30-ти постраждалим та їхнім сім’ям.

Також робили різні акції в рамках Громадського сектору з Оксаною Ярош, Богданою Стельмах, Сергієм Шараєвським, Михайлом Находом, Михайлом Шелепом, Дмитром Безвербним, Марією Доманською, Оленою Семенюк та іншими активістами.

У березні минулого року Олена Семенюк запропонувала мені тиждень «почергувати» на телефоні гарячої лінії, бо мала поїхати у справах. За той тиждень ми з Романом Мазурцем зібрали понад сто адрес людей, які хотіли поселити в себе переселенців. Так вийшло, що я долучилась до справи на тиждень, а залишилася назовсім…

– У Вашій команді багато людей?

– У нас така собі асоціація незалежних волонтерів, кожен займається своїм. Ми перетинаємось, коли задумуємо організацію акцій та нових проектів.

Навесні минулого року нас запросили в ОДА. Там познайомились з директором ВОБФ «Карітас-Волинь» Володимиром Кметем. Вони зголосилися привозити нашим переселенцям матеріальну допомогу. В цьому фонді у нас з’явилось багато добрих знайомих, серед яких психолог Ганна Зінчук – спільно згодом ми організовували курси з первинної психологічної допомоги у кризових ситуаціях .

Коли переселенці почали їхати зі Сходу приєдналася Юлія Вусенко, яка допомогла відкрити пункт гуманітарної допомоги в торговому центрі «Глобус». Разом із нею ми продовжуємо допомагати також сім’ям загиблих військових.

– Якими були перші переселенці?

– Перші були з Криму, добре їх пам’ятаю. Це був Янек Казарінов із сім’єю, його третя дитина народилася вже в Луцьку. Тоді приїхав також його брат з вагітною дружиною. Вони мали можливість самостійно орендувати квартиру.

Зараз наш перший переселенець виїхав у Францію, ми спілкуємося  в інтернеті. Він ай-тішник, дизайнер. До речі, його творіння є і в Луцьку – він розробляв дизайн для декількох кафе.

Після цієї сім’ї  приїхали родини Зейнідінових і Сайдаметових. Переселенці зі Сходу з’явилися пізніше, але це був дуже стрімкий процес.

Більшість переселенців – це жінки і діти. Є й чоловіки, більшість з них із сім’ями, де є маленькі діти. Взагалі чоловікам вдається швидше влаштуватися на роботу. Багато людей похилого віку і таких, які потребують медичної допомоги, навіть операцій.  Декільком переселенцям зробили безкоштовні нескладні операції. Фармацевтичні компанії роблять знижки на ліки, але є люди, які не мають змоги купити ліки навіть зі знижкою.

– Переселенці швидко адаптуються до нового життя?

– Всі по-різному. Для швидкої адаптації ми проводимо різні патріотичні та культурні заходи ( майстер-класи для діток, ляльки-мотанки, малюнки для військових, день пам’яті жертв депортації кримських татар).

Разом із переселенцями ми зареєстрували ГО «Переселенці Криму та Донбасу» та «Кримські татари Волині». Організації  успішно працюють, єдине – поки не можуть  достукатися до влади. Головна проблема – житло. У них була пропозиція по недобудованих будинках, але розповідають, що міський голова Микола Романюк уважно вислуховує, співчуває, але конкретної допомоги не надає. Всі круглі столи з цих актуальних питань він теж ігнорує.

Голова однієї з організацій Олена Черенкова дуже активна жінка розповідає мені щоразу, що втрачає віру у місцеве самоврядування. При цьому, лякає той факт, що переселенців з Рівного запрошують на заходи так званого «альтернативного Уряду» під головуванням Наталії Королевської…  Це шокує! Наша влада має робити швидкі висновки, щоб на Західній Україні не почали утворюватись осередки, профінансовані «добродіями» з сусідньої «дружньої» країни.

Багатьох переселенців я знаю вже більше року. Більшість із них намагаються залишитися тут, їм подобається Луцьк. Недавно спілкувалась з жінкою, яка приїхала з мамою та донечкою. Обидві жінки влаштувалися на роботу, знімають квартиру, дитина ходить у садочок. Вона розповіла, що коли рік тому прийшла на гуманітарний пункт, то подумала, що більше ніколи туди не прийде. Розумієте, люди не звикли до таких умов – отримувати не новий одяг, жити в гуртожитку в одній кімнаті зі сторонніми людьми тривалий час. Проте тепер вона сама визнає , що приходить у пункт, як до добрих друзів і що через нашу допомогу вони змогли вижити і не втратили віру.

– Надаєте лише гуманітарну допомогу?

– Та ні, стараємося зробити все, що в наших силах.

Коли про нашу роботу дізналися деякі підприємці, то допомогли з продуктами, які ми теж передаємо для переселенців та сімей військових. Це «УгринівМолоко», «Торчин-м’ясозавод» та інші.

Ми також шукали житло для людей, допомагаємо шукати роботу. Мені постійно телефонують знайомі, і пропонують різні вакансії. Наприклад завжди є робота на «Кромбергенд Шуберт», КРЗ  та у супермаркетах. Також нам приносять анкети працівники центру зайнятості. У ВОБФ «Карітас-Волинь» було декілька програм з купівлі зимового одягу чи компенсації за житло, так вдалося допомогти кільком сотням переселенців. Але це донорські залучення на непостійній основі.

В співпраці з Волинським Інститутом Підтримки та розвитку Громадських Ініціатив (П.Лавренюк, І.Гайдучик) проводили соціальну діагностику проблем та потреб переселенців на території Волинської області в процесі реалізації права на освіту.

– За час волонтерства скільком переселенцям вдалося допомогти?

– Із впевненістю можу сказати, що десь 70% з тих, хто переселився на Волинь, отримували від нас допомогу. Це понад 1000 людей.

Приблизно 20-30%  – допомога, яку приносили небайдужі лучани. Долучались також активісти з Самооборони та Автомайдану.

Щодо активності людей, які допомагають, то в літній період у всіх знижується активність. Але кількість допомоги – це своєрідна кардіограма,  її кількість то збільшується, то зменшується. Тай переселенці вже трохи самі дають собі раду.

– За рік за допомогою до Вас звернулися багато переселенців. Як вони знаходять Ваш центр?

– Та якось знаходять (усміхається). Телефонують навіть волонтери з Харкова і кажуть, що хочуть направити до нас людей. Я їх прошу – розкажіть, будь-ласка, відразу, що безкоштовного житла немає, є житло лише в селі. Щоб люди знали, що їх чекає.

Маємо сторінки в соціальних мережах, сайт Благодійного Фонду «Ефективне суспільство», наші телефони надають працівники державних соціальних служб.

В нас був випадок, коли їхала сім’я з Криму – 2 дорослих та 9 дітей. Мені зателефонували працівники ОДА із проханням знайти житло цій родині. Я два дні шукала їм житло, це було важко. Часом люди не здають житло взагалі сім’ям із дітьми. А тут 9 дітлахів! Пощастило, що агентство з нерухомості  допомогло знайти половину будинку. Я поїхала до власника  і буквально вмовила його влаштувати багатодітну родину на перший час. Без завдатку, без гарантій про час перебування тощо. Зараз ця сім’я вже повністю влаштувалася у місті, але кожного разу вони дякують за те житло. Це приємно.

– Зараз потік переселенців зменшився?

– Ні, їдуть нові люди. Найбільша кількість нових людей  із місць, де активізувалися бойові дії. Просто дехто залишив в зоні АТО своїх родичів, тому вони час-від-часу навідуються на Схід і повертаються.

Тиждень тому прийшла дуже мила жінка і я допомагала підібрати їй одяг для онука, який хворіє і весь час знаходиться вдома. А двоюрідний брат цієї жінки дуже заможній і відомий на Волині політик. Але він принципово не допомагає родичам. Хоч і не можна засуджувати людей, але такі речі я не розумію.

Ще маю обов’язково передати для онука книжки. Хлопець дуже любить читати.

– Чи доводилося вам стикатися з псевдопереселенцями – людьми, які хотіли нажитися, імітуючи біженців?

– На жаль, цього не уникнути. Відразу, коли ми тільки почали розселяти людей, працівники СБУ попередили нас, що бувають такі випадки. Ми теж зацікавлені, щоб в місті де ми живемо, було безпечно. Намагаємося бути пильними.

А бували й просто курйозні випадки. Ось, наприклад,  до нас приїхала пара, і коли ми перевіряли документи, виявилося, що  чоловік дезінформував свою подругу про свій вік та сімейне становище. А тому жінка швидко поїхала з міста до мами. Чоловік за деякий час теж зник (усміхається).

– Чи займаєтеся також допомогою військовослужбовцям?

– Займаємось, але це не є визначальним напрямком нашої роботи. Коли у військових була велика потреба в теплих речах, то ми передавали необхідне з гуманітарного пункту. Також в рамках акції купили 10 бронежилетів для військових медиків, які звернулися за допомогою.

Разом з Сергієм Шараєвським, Юлією Вусенко, Вірою Юрчишиною ми розвозили допомогу діткам загиблих бійців. Це дуже важко психологічно, коли ти приходиш в сім’ю, а там двоє маленьких дітей, у яких вже немає татка. Вони звісно радіють солодощам і подарункам, але ж від цього не легше.

А є сім’ї загиблих, які теж підключаються до волонтерської допомоги і це допомагає їм відволіктись від свого болю.

– Вам доводилося зустрічатися з осудом від людей через те, що зосередили увагу на допомозі переселенцям, а не, скажімо, військовим?

– Інколи таке буває. Але люди, які так говорять, волонтерською допомогою не займаються.

Ми співпрацюємо з волонтерами, які опікуються пораненими в госпіталі. Це чудові дівчата – Наталка Ариванюк, Дарина Барчук та інші. Якою б діяльністю ти не займався, завжди знайдуться люди, які побачать у ній недоліки. Тому я вважаю найкращим рішенням не звертати уваги на такі моменти. Головне бути впевненим у тому, що ти робиш.

– Як волонтерська діяльність позначилася на Вашій родині?

– На дітей я завжди маю час. Волонтерство – діяльність, яку ти будуєш сам. Діти теж підключаються, вони порізали усі білі сорочки, коли в школі плели сітки військовим (усміхається). А взагалі ми вчимо дітей бути самостійними. Старша заводить меншу на студію з малювання і іде в музичну на клас скрипки. Це вже трішки часу для батьків.

– Як Ви ставитесь до того, що волонтери ідуть у політику? Можливо, самі задумуєтеся над таким кроком?

– Місцева політика – це радше обов’язок кожного активного та освіченого мешканця. Але не так важливо, політик ти чи ні, головне – твоя громадянська позиція.

Іноді громадські діячі більше впливають на владу, ніж ті самі депутати, які приходять раз на місяць на засідання. Можна просто ходити і натискати на кнопки,  а реально ніяк не допомагати. Я  думаю, що головне не бути байдужим. А як там завтра складеться – чи захочу я піти у політику, чи ні – не знаю. Можливо, у майбутньому в мене і з’явиться така можливість.

– У майбутньому плануєте нові напрямки у волонтерській діяльності?

– Це виникає якось само собою. Ось зовсім недавно Світлана Шараєвська запропонувала мені та Мар’яні Сорочук допомагати людям з розсіяним (множинним) склерозом (MS).

Ми не претендуємо на медичні дослідження. Плануємо організувати групи психологічної допомоги та адресну допомогу – гуманітарну чи продуктову, а також провести адвокаційну кампанію в рамках проекту. Важливо не забувати про невиліковно хворих людей. Навіть саме інформування, привернення уваги до цієї проблеми вже є важливим.

Нашу ініціативу підтримали працівники Громадське.Волинь і 27 травня в Міжнародний День розсіяного склерозу зняли розповідь про лучан, які живуть з цією хворобою.

Основний меседж проекту: «Разом ми сильніші ніж MS»!

– Сподіваємося, що скоро війна закінчиться. Чим плануєте займатися далі?

– Особливість гібридної війни така, що люди на певній території живуть абсолютно мирним життям. В той час, коли такі самі громадяни в інших регіонах країни сплять між обстрілами. Хочу  вірити в швидке завершення війни.

Мені цікаво займатись консалтингом та юриспруденцією, і певний час присвячувати громадській ініціативі та розвивати благодійний фонд.

Я намагаюсь займатися тим, про що мене просять. Якщо людина потребує моєї допомоги – я спробую допомогти. Але нав’язувати допомогу, давати поради – це не для мене.

В житті завжди є місце добрим справам. Від кожної доброї справи зла і несправедливості стає трохи менше.

Розмовляла Василина БОРУЦЬКА