Демобілізованому бійцю в прокуратурі «шиють» дезертирство

боєць

Військова прокуратура Луцького гарнізону системно працює з колишніми бійцями 51-ї бригади. Хлопці один за одним отримують повістки із абсурдними звинуваченнями. Більшість із них ризикує сісти у в’язницю через те, що в офіційних документах не відображене їхнє відлучення з військової частини під час дислокації у Володимирі-Волинському.

В такій ситуації опинився колишній військовослужбовець Андрій Бенько з села Видерта Камінь-Каширського району. 32-річний батько двох дітей ризикує сісти у в’язницю за надуманий злочин, ‒ пише ВолиньPost.

Чоловікові інкримінують самовільне залишення військової частини без поважної причини, а саме ч. 3, ст. 407 Кримінального кодексу України. Покарання за такий злочин ‒ позбавлення волі на строк від двох до п’яти років. Проте Беньку пропонують визнати свою «вину» і отримати «лише» рік умовно.

Призвали чоловіка в квітні 2014 року під час першої хвилі мобілізації, за його словами, без жодної медичної комісії. Слюсар-газовик став водієм-механіком самохідної артилерійської батареї.

Ще до військової служби Андрій відчував болі в животі, але не надав тому великого значення. На фронті болі все частішали, рятувався від них підручними засобами. «Як позбутися печії, читали з хлопцями в інтернеті, знайшов так народний спосіб ‒ їсти суху гречку. Медичної допомоги просто ніде було отримати. У нас проблемно було з допомогою пораненим. Медики стояли за 50-100 кілометрів позаду нас. Мені було ніяково просити у них допомоги, коли її потребували побратими, поранені в боях», ‒ розповідає боєць.

Під час ротації з зони АТО вже у Володимирі-Волинському терпіти постійні болі було вже не можливо і Андрій звернувся до командира Миколи Діденка з проханням скерувати його на обстеження. Так він потрапив у Луцький військовий госпіталь, де лікувався 10 днів.

«Нестерпно боліло в животі, а мені лікували нирки. Лікування полягало у вживанні «Но-шпи». Це вже потім я дізнався, що ці таблетки для зняття болю можна вживати не довше трьох днів. Після такого лікування я ще мав тиждень реабілітації і згодом повернувся у військову частину. Але живіт продовжував боліти і довелося знову проситися на лікування», ‒ розповідає Андрій.

Ще два з половиною тижні військовий провів у госпіталі. Хоча під час «другого заходу» його скеровували в обласну лікарню на обстеження, де лікар-уролог надав заключення, що біль в черевній порожнині не від нирок і встановлений у військовому госпіталі діагноз – неправильний.

«З госпіталю мене виписали попри те, що я навіть не міг вільно пересуватися. Тому вирішив їхати додому і попередив командира, що в такому стані не можу служити і повернуся тоді, як тільки трохи поправлю своє здоров’я. Я ж добре знаю, що там на фронті хворі бійці не потрібні. А лікуватися було потрібно, щоб продовжувати захищати країну від ворога», ‒ каже чоловік.

Вже вдома він звернувся в Камінь-Каширську райлікарню до терапевта, який встановив діагноз – ознаки хронічного гастриту. Через тиждень у Ковельській залізничній лікарні виявили язву шлунка та дванадцятипалої кишки. Тоді на підставі цих діагнозів лікар з Каменя-Каширського виписав препарати, з якими військовослужбовець повернувся у військову частину до Володимира-Волинського. Там Андрій Бенько продовжував служити і самотужки лікуватись до 2 квітня, коли його демобілізували.

Через два місяці після повернення до звичного життя Андрій Бенько отримав повістку з Луцької військової прокуратури. Як виявилося, військові прокурори знайшли «нестиковочку» з датами, коли Андрій Бенько не перебував у військовій частині. Відлучення не підтверджені документами в той період, коли він їздив додому рятуватися після лікування в госпіталі.

Коли Андрій прибув у військову прокуратуру, то, крім обвинувачення в кримінальному злочині, почув і зустрічну пропозицію: визнати свою вину і отримати не тюремне ув’язнення, а один рік умовно. Андрій не погодився на таке, почалася документальна тяганина зі слідчим.

Зараз чоловікові запропонували пройти медичне обстеження у Луцькому військовому госпіталі та військкоматі.

Бенько розповідає про аналогічні ситуації зі своїми колегами. Деякі з них визнали за собою «злочини».

Адвокат-волонтер Василь Нагорний, який допомагає колишнім бійцям 51-ї бригади відстоювати свої права, відзначає, що військова прокуратура на Волині розгорнула бурхливу діяльність і постійно продукує справи проти бійців.

«Таких проваджень в прокуратурі знаходиться близько тисячі. Ніхто не задається питанням: чого така кількість бійців, а було їх там 1200-1300, які самовільно залишили частину. Чому ці бійці не втекли на Сході, коли їх обстрілювали градами, і вони могли кожної хвилини загинути? А тут, повернувшись додому на Волинь, така кількість самовільно залишила частину? Коли вони повернулися, ніхто не знав, хто призваний, хто загинув, хто безвісти пропав. В тій частині, в принципі, їх розмістити не було де. Їм сказали: «Їдьте додому, ми вас будемо викликати». Частину викликали, вони приїжджали і здавали зброю, переоформлялися з 51-ї в 14-ту чи інші бригади. Частина з них потребувала негайної госпіталізації. Направлення комусь давали, комусь ні. Хлопці починали лікуватися своїми силами… Це все, і те, в яких умовах вони перебували у військовій частині, передувало масовому СЗЧ (самовільне залишення частини)», ‒ каже Нагорний.