Обвал у луцькій багатоповерхівці: три роки потому

обвал

Три роки тому над ранок 10 червня на вулиці Рівненській раптово обвалилося півпід’їзду п’ятиповерхівки. Вісім квартир обсипалися, двоє чоловіків загинули під уламками. Слідство усю вину поклало на майстра місцевого жеку, а мешканці не пропустили жодного судового засідання, вмовляючи суд визнати жінку невинною.

Три місяці правоохоронці з’ясовували, кому висунути звинувачення. Зрештою, результати експертного обстеження, яке провели київські спеціалісти, теж не дали однозначної відповіді, що саме стало причиною обвалу, ‒ йдеться в публікації Комунального патруля.

Ремонтні роботи на першому поверсі будівлі призвели до того, що просів фундамент і виникли тріщини на верхніх поверхах. Постійна робота кондиціонерів на стінах будинку в тому ж магазині спричиняла вібрацію стін. Відсутність шатрового даху збільшувала навантаження від опадів на стіни будівлі. Незадовільний стан внутрішніх комунікацій теж «працював» на замочування основ під фундаментом і його просідання.

Зрештою, експерти вказали і на той факт, що під час будівництва використовували матеріали (розчин та керамічна цегла) нижчої якості, ніж передбачено проектом, будівельними нормами та правилами, що призвело до зниження тримальної здатності зовнішніх стін будинку.

Зрештою, обвинувачення висунули майстру відповідної технічної дільниці житлово-комунального підприємства № 7. Як ідеться в матеріалах судової справи, за півмісяця до трагедії зі стіни будинку обвалився кондиціонер і, як стверджує обвинувачена, її направили провести там шпаклювальні роботи. Правосуддя встановило, що в компетенції жінки було виявити загрозу для тримальних конструкцій та повідомити керівництво. Оскільки цього не сталося, майстра визнали винною у службовій недбалості. Покарання у вигляді трьох років позбавлення волі через низку обставин (неповнолітня дитина, позитивна характеристика з роботи, відсутність претензій з боку потерпілих) суд призначив без ізоляції від суспільства, тобто «умовно».

У судовому вироку немає жодного слова про відшкодування матеріальних збитків, обсяги яких судом визначені ‒ мешканцям семи квартир повинні відшкодувати 2 мільйони 855 тисяч 195 гривень. Зазвичай саме визнаний судом винуватець несе відповідальність за відшкодування матеріальних збитків. Натомість у випадку з будинком на Рівненській весь фінансовий тягар взяв на себе уряд, виділивши 17 мільйонів гривень із бюджету.

Багато власників квартир після реконструкції не повернулися в будинок: хто здає квартиру, хто продав. Лише восьми сім’ям – тим, в яких квартири зруйнувалися повністю, – виділили нове житло у новобудовах на 33-му.

Що ж думають сьогодні мешканці будинку, дізналися репортери видання.

Ніна Бєломоїна, квартира 35:

Наш третій під’їзд не постраждав – лише перший і другий. Але, з іншого боку, ремонту нам не зробили. У нашому під’їзді лишилося зовсім мало старих мешканців. Без кінця заглядаю, чи немає нових тріщинок. На жаль, є. І вже знову недобрі думки, адже з нашим під’їздом нічого не робили зовсім. Квартири обвалювалися навпіл. Як розповідав один мешканець – він зараз тут вже не живе – пішов якраз вночі в туалет. Виходить – немає куди дівати ногу. Цілий рік після аварії я тут не жила. Мене забрала швидка, дуже велике потрясіння було і я переїхала до доньки. Коли стало зрозуміло, що ніхто не буде давати інше житло, довелося повертатись.

Вікторія Татюк, квартира 17:

Ми переїхали буквально через три місяці після того, як отримали квартиру. Заселилися в серпні 2013 року. Міська рада надала нам квартиру як соціальне житло. У мене не було іншого виходу, і було не до переживань за якість ремонту. Маю трьох маленьких діток, ми жили в моєї мами на ДПЗ, це був єдиний вихід. Краще така квартира, ніж ніяка. Нас запевнили, що будинок добре укріпили. Сусіди подейкують, що стіни у них вже трясуться. Ну, я не знаю… Особисто в мене скарг немає. У цій квартирі жили молоді люди, ніхто не постраждав. Коли почав рушитися будинок, вони встигли через вікно вискочити на парапет магазину.

Людмила, квартира 19:

У нашому другому під’їзді всі лишилися жити, окрім чотирьох квартир, які були зовсім зруйновані і які після відбудови дали новим власникам. Найбільша проблема мешканців другого поверху зараз в тому, що «Ліга-нова» з’їхала і вже третій рік там фактично нікого немає. Цього року лише домоглася, щоб засклили вікна, бо там ночували люди без місця проживання – і досі лишилися матраци. Узимку в квартирах другого поверху температура була мінус десять. Перший поверх не опалювався і під нами фактично – вулиця. Навіть не підвал, де не буває мінусової температури. Власник магазину, кажуть, за кордоном, і нічого вирішити не можуть. За постановою Кабміну всі ми є постраждалими і маємо право на нові квартири та на фінансову підтримку. Ніхто нам нічого не платить. Дали по 2400 грн компенсації, от і все. Чоловік із п’ятого поверху, який загинув, був будівельником. І не раз казав нам, звертався в різні інстанції, що будинок завалиться. Бачив, що були серйозні порушення.

З судовим рішенням, звісно, ми не погоджуємося. Усім зрозуміло, що все це сталося через «Лігу-нову». Це не лише думка мешканців цього будинку, а й загалом усіх, хто цікавився питанням. Тут висіли такі кондиціонери, що коли їх вмикали всі одночасно, квартира вібрувала. Але кондиціонери тільки усугубили, а основна причина – в порушенні будівельної конструкції під час перебудови магазину.

Ми звернулися до Києва, хотіли запросити незалежну комісію. Нам сказали, що висновок, який написали у Рівному, було складено на замовлення. Насправді ж у цьому будинку проживати неможливо. Його обшили, але тримальні стіни так і лишилися в тріщинах. Коли заселилися назад, постійно прислухалася, чи ніде не тріщить, чи нічого не падає.

Я на собі відчула, що таке надзвичайна ситуація в нашій країні. Держава ніби й попіклувалася, але… не в збиток собі. А ми пережили страшенний стрес.

Наталія Ліщук, квартира 23:

Історію будинку ми знали, але не було жодного сумніву, чи заселятися. На початку лютого 2013 року переїхали сюди. Мабуть, перші з під’їзду. Ми жили в набагато гірших умовах, мерзли, без води, без світла. Уже той гуртожиток знесли, але страшно і пригадувати. Нам відключали і світло, і воду, і опалення. Це був для нас непоганий вихід.

Галина Семенюк, квартира 7:

У ніч, коли сталася трагедія, мене не було в місті. Маю хворі ноги і поїхала в санаторій «Лісова пісня». Коли племінник приїхав забирати мене, кажу: «Вези додому». А він: «Немає дому». Вся квартира не завалилася – тільки одна стіна. Шафа стояла впритул, то встояла, але антресолі попадали. У нас на п’ятому поверсі жила Аня, вона працювала вантажником в тому магазині. То вона так і казала, що будинок завалиться.

На п’ятому поверсі в квартирі 12, де загинув чоловік, жінка дивом лишилася живою. Пішла на кухню, почула шум, побігла в кімнату і собі звалилася. Довго лежала в лікарні. А ще в гостях у них внук був, років п’ять хлопчику. Кімната, в якій він був, лишилася цілою. Малий забився в куток, кричав, рятівники знімали.

Зараз вже і на стелі в кімнаті, і в ванній знову пішли тріщини, вапно сиплеться. Машини їдуть під вікном, будинок хитається. Я казала: дайте квартиру, я сюди не повернусь. Не дали, і що маю робити? Куди піду?

Лариса Барда, квартира 12:

Трагедії не застала, нічого про неї не знаю. Якби бачила на власні очі, було б страшно, а так – я нічого не бачила і навмисне навіть в інтернеті не дивлюся. Сусіди розповідають, що чують стук, тріск, але я стараюся не прислухатись. Там, де я раніше жила, було набагато гірше, а тут мені добре.