Ми добряче їм вклали, – волинян про бій під Мар’їнкою

1

Волинянин боєць Збройних сил України розповів про бій під Мар’їнкою біля Донецька, поділився від враженнями від війни та ставлення до політиків.

Інтерв’ю з ним записала волинська журналістка Леся Бондарук. Військовий з зрозумілих причин попросив свої ім’я та прізвище не називати.

– Що там у вас? – з тривогою питаю товариша, що служить біля місця, де щойно вщухли бої.

– Знаєш, біля Мар’їнки ми таки добряче їм вклали. Достойно відбилися. То як район Вишків біля Луцька. Зажали там сильно сепарів, навіть «молочку» перестали возити в Донецьк, от вони і зляться. Жаль, наші хлопці отримали поранення, є й важкі – одному череп пробило, інший очі попік. Дуже шкода їх.

– Може тобі щось потрібно?

– Забезпечення є. Не знаю як у інших, але у мене нічого не бракує. А як щось треба – друзі присилають. Їмо нормально. Тут навіть більше м’ясного дістається, як у цивільному житті (сміється).

– Звик уже до служби?

– Десь місяць призвичаювався. Важко було, хоч і в армії служив, обидва Майдани пройшов, а таки не думав, що буду колись воювати. А тут зовсім інший клімат: дуже гаряче, і земля дуже родюча. Смішно, коли радість дає рідка можливість поспати голяка. Бо ж завжди і всюди у формі. Тут все інакше – звички, спілкування (а як тут смачно звучать матюки — у різних тонах та інтонаціях! (сміється), дружба тут також особлива, братерська.

– У вільний час чим займаєшся?

– Книжки таки маю можливість тут читати, коли змінююся з блокпоста. Читаю, як у дитинстві, – все, що побачу. Спочатку знайшов дві релігійні книжки – проштудіював. Якось біля розбитої машини знайшов «Кобзаря». І відкрив для себе Шевченка, якого думав, що добре знаю, по-новому. Він тут звучить інакше, особливо влучно, сучасно. Тож книжки висилай, але не більше трьох. Бо ми тут, особливо західняки, обростаємо речами.

– Куриш багато?

– Ні, ще не почав. Не знаю скільки протримаюся. Найбільше, кого тут завжди хочуть – це жінку. Приїду, ото вже відірвуся! Хочу мати більше дітей (сміється). Не п’ю принципово. Хоч алкоголізм, скажу відверто, то бич нашої нації. У мене в частині жорстко стримують це діло. Але всяке буває. Дехто п’є зі страху, бо морально не готовий воювати. Нинішню армію «слепілі із того, что было», і ті, хто любив хильнути на цивілці, тут точно не упустить. Був у мене один дуже хороший хлопець – і забрали його, допився до «білочки». А що ти хочеш? Це ж не УПА. Вони не думають тими категоріями, що ми, бандерівці. Ой, після війни, теж буде з ними всіма не солодко.

– Про що розмовляєте там?

– Знаєш, тут стільки цікавого спілкування серед солдатів. Геть не те, що ви там маєте. Тут хлопці зі всієї України. Один такий смішний чолов’яга прийшов до нас служить електриком, в літах уже. Його син також служить добровільно, хоч невістка скоро народить. Каже, що втомився від своїх домашніх бабів і радо втік воювати з москалями. Руки має золоті – не знаю, що б ми без його помочі робили.

Ніколи не мав ненависті до Верховної Ради. Ти ж знаєш, у мене кілька друзів депутатами стали. Але тут почав стиха злитися на всіх політиків. А особливо тих, хто в Луцькій міськраді. Спочатку ледь не в трусах з повістками фоткаються, а потім виявляється, що вони «особливі», і придатні служінню Україні лише біля корита у наступній каденції на місцевих виборах. От я мирний був раніше чоловік, битися не хотілося ні з ким. А зараз би прийшов і потовк би трохи їм пики, щоб не торгували Батьківщиною оптом і вроздріб. Бо точно знаю – те, що тут є, і те, що політики описують, рідко коли співпадає.