Волинські волонтерки: Армія і далі ‒ на забезпеченні народу

K1600_DSC_0343

Поки на війні ‒ чергове «перемир’я», на волонтерському фронті робота не стишується. Тут не існує перерв, бо військові на передовій постійно потребують допомоги. І доки держава і досі оговтується від нападу агресора, а чиновники не розуміють, що в країні ‒ війна, одягають, годують та лікують хлопців волонтери. Серед них багато жінок, які взяли на свої тендітні плечі нелегку ношу, яку мало б нести Міністерство оборони.

Ніхто з них не має стосунку до військової чи медичної сфери, але за рік війни вони навчилися не гірше від чоловіків розумітися в зброї та оптиці і вже майже професійно складають аптечки.

Про волонтерську дружбу, потреби бійців та найцінніше на війні розповідають волонтерки Жіночої сотні «Самооборони Волині» Іванна Ковальчук, Світлана Прихватило та Оксана Демчинська.

‒ Коли ви розпочали свою волонтерську діяльність? Ви з самого початку в «Самообороні»?

О. Д: Ми з дівчатами познайомилися ще на Лідавській, коли блокували адмінбудівлі під час Революції. До того теж ніби знали одна одну в обличчя, бо майже місяць провели разом. В лютому, коли на Волині виникла Самооборона, ми приєдналися, тому, мабуть, можна сказати, що спочатку.

С. П: Нас спочатку було багато. Пригадую, коли в лютому виписували бейджики, то в Самооборону записалося близько 700 людей. Зараз нас приблизно 120, та й то десь зі сто – хлопці. Ми ж четверо майже постійно на складі збираємо допомогу. Взагалі, більшість із тих, хто у нас зараз волонтерствує, займається цим вже понад рік.

‒ Ще до активних бойових дій на Волині з’явилися переселенці з Криму. Ви займалися допомогою таким людям?

О. Д: Так, спочатку ми допомагали переселенцям. Але вже тоді були волонтери, які займалися лише ними. Нам приносили дуже багато різноманітного одягу – дитячого, жіночого, на сортування якого йшло багато часу. Це відволікало від роботи з бійцями. Ми збирали цей одяг і передавали у «Волинь SOS». Тому досить швидко ми почали займатися суто потребами бійців.

Деякі переселенці, до речі, і досі приходять до нас і допомагають складати сухпайки. Ми намагаємося допомагати їм продуктами.

‒ Коли ви «переключилися» на військових?

О. Д: Волонтерством для бійців активно почали займатися у травні 2014 року після розстрілу волинських воїнів під Волновахою. Тоді ми почали ставити кошики в супермаркетах, збирати продукти, роздавали флаєри зі списком необхідного на фронті.

С. П: Так, спочатку продукти почали передавати на Схід безпосередньо через хлопців з 51-ї бригади і Самооборону Рожища – хлопці від самого початку їздять на передову. Вони почали допомагати ще тоді, коли Крим захопили. А потім вже і з Луцька наші хлопці почали возити.

Дуже швидко до продуктів додалася форма. Спочатку ми мали більше коштів, то купували нову форму, потім перейшли на вживану форму з Європи на вагу, вони хоч і не нова, але хорошої якості. Зекономлені кошти намагалися розділити між іншими потребами – трошки на їжу, трошки на пластини до бронежилета, трошки на форму.

‒ Тобто, влітку минулого року допомагали лише 51-й бригаді?

О. Д: Якщо можна так сказати, то розпочинали з них. І з «Айдару», бо там воювало багато самооборонівців. Але майже відразу ми почали допомагати й іншим підрозділам.

Пам’ятаю, десь на початку липня нам зателефонував Андрій Охремчук із Поліських Партизанів та розповів про одну з бригад. Хлопці стояли місяць і не мали ніякої їжі. Ну і що, що не з Волині? Це ж наші бійці, вони нас захищають там під кулями. Ми ніколи не ділимо хлопців, у нас немає «не наших».

Ми тоді довантажили продукти «Партизанам». Все, що ми збираємо, возять не лише наші хлопці, а й інші волонтери. Коли ми щось маємо, то стараємося «вділити» всім потрошки. Так само, коли нам щось треба, то інші волонтери діляться. Ось, наприклад, нам потрібна капуста для сухих борщів. Хлопці з Автомайдану саме привезли, то нам віддали, афганці давали аптечки тощо. Всі ми ніби й різні організації, але суто на людському рівні немає конкуренції чи протистоянь.

С. П: Також ми почали організовувати передачі на блокпости, адже на деяких хлопці взагалі нічого не мали. Ми готували спеціальні передачки без круп чи чогось, що потребує довгого приготування.

‒ Про «Волинські сухпайки» на Сході мало не легенди ходять. Як виникла ідея готувати такі набори?

С. П: Наш координатор Павло Савчук займається туризмом і в нього виникла ідея пакувати сухпайки. Він багато цікавився цією темою, вивчав сухпайки армій різних країн світу. Після вивчення розробив пайок, який має набір необхідних мікроелементів і вітамінів, достатню кількість калорій. Намагаємося пакувати їх побільше і просимо людей приносити необхідні продукти.

‒ Окрім їжі, одягу і техніки ви передаєте на передову й аптечки. Хто їх розробляв і що входить до складу?

І. К: Влітку хлопці постійно ходили у берцях,тому мали проблеми з ногами, від сухої їжі боліли шлунки. Потім хлопці почали джгути просити, з приходом зими виникла потреба в протизастудних препаратах. Ми передусім слухаємо, що треба хлопцям, тому поступово почали займатися ще й медикаментами.

Спочатку ми передавали просто різні ліки, а зараз почали формувати аптечки. Така ідея виникла давно. Складати і розробляти аптечки нам допомагають викладачі і студенти медколеджу. Підказують, що потрібно, і лікарі зі Сходу. Було дуже приємно чути від військових лікарів, що аптечки, які ми передали, – найкращі, які їм доводилося бачити за період війни. Для мене це найвища похвала, тим більше, що я не маю стосунку до медицини. Ми нескінченно вдячні тим, хто долучився до їхнього створення.

Так-от, коли виникло питання, що ж має входити до складу аптечок, ми вирішили робити компактні індивідуальні аптечки для критичних моментів. Туди входить знеболюючий укол, кровоспинна пов’язка, джгут, протиопікові засоби, лейкопластир, знеболювальне в таблетках.

Цінність такої аптечки ще й в тому, що там ‒ лише вітчизняні препарати. Наприклад, до складу аптечок інших часто входить кровоспинний препарат «Целокс», він дорогий і його не завжди можна знайти а аптеках. Ми знайшли нашого вітчизняного виробника, який виробляє кровоспинні пов’язки «Аквагель», які пломбують рану. «Целокс» ‒ це субстанція, яку засипають в рану, і вона пломбує живі тканини, тому потім його вилучають разом зі шкірою. «Аквагель» же можна просто зняти абсолютно без травмування.

Джгути-турнікети ми теж знайшли вітчизняні. Раніше доводилося замовляти з-за кордону.

Аптечка виходить дуже компактна і має в своєму складі все необхідне. Знеболювальне навіть набране у шприц – треба просто вколоти.

‒ Скільки аптечок ви вже зібрали?

І. К: Поки ми сформували 150 аптечок, але їх треба значно більше. Ми дуже вдячні за допомогу студентам і викладачам медичного коледжу ‒ аптечки дбайливо збирали дівчата з медколеджу. Енергетика, яка туди вкладена, теж береже життя хлопців.

Зараз намагаємося налагодити роботу з виробникам медикаментів. Тісної співпраці поки немає, збираємо по копійці. Але зрештою цього мало, бо препарати дорогі.

‒ У країні зараз складна ситуація. Люди менше долучаються до допомоги?

І. К: Всі хочуть допомогти, але за 5 хвилин. До волонтерської діяльності люди долучаються активно. Є вже і свої волонтери, наприклад, на борщах. Люди активно долучаються вже по півроку. Наприклад, визначили день, коли збиратимуть борщі. Алла обдзвонює волонтерів, вони приходять і збирають все дуже швидко. Такий собі конвеєр.

С. П: Зараз дійсно люди мають менше змоги допомагати. Дуже відчутно стало навесні ‒ після стрибка курсу валют мають менше можливостей. Волонтери відчули це найпершими: продуктові корзини у магазинах наповнювалися дуже погано, а раніше вдавалося збирати по декілька штук. Зараз за тиждень збираємо одну корзину. Тоді ми вирішили організувати акцію.

Свято запланували організувати на Вербну неділю. До організації долучилися студенти медколеджу та богословської академії. Ми нарізали вербу, прикрасили її стрічками та стояли біля собору зі скриньками. Усі охочі могли пожертвувати гроші.

Того ж дня ми організували акцію з варениками. Попросили у нацгвардійців польову кухню та приготували вареники з пісними начинками, готували трав’яні чаї. Біля хлопців, які демонстрували, як збирати та розбирати зброю, теж поставили скриньку. Тоді нам вдалося зібрати 21 700 гривень, які витратили на загальні потреби бійців.

‒ А в майбутньому плануєте проводити такі заходи?

С. П: Безумовно. На складах зараз порожньо. Раніше ми завжди мали що відправити хлопцям, зараз же ні. Тому в майбутньому знову будемо проводити акції. Зараз плануємо організувати мережу, де люди зможуть відвідувати майстер-класи чи отримувати послуги, а гроші будуть перераховувати на потреби бійців

‒ Чи покращилося забезпечення армії за рік війни?

О. Д: За рік, мені здається, нічого не змінилося, навіть з елементарним. Ось знайомі волонтери повернулися зі Сходу і кажуть, що командир роти ходить у спортивному костюмі. Він спеціально для волонтерів вдягнув форму, яку видала держава: штани ‒ трохи нижче колін, а в кітель взагалі не влазить. Хлопці досі в зимових берцях ходять.

Знаєте, наші воїни, які стоять під кулями, дуже скромні. З передової ніколи не скаржаться, що чогось не вистачає, на все кажуть «ще терпимо». А самі досі ходять в зимових берцях.

С. П: Їм же видають одну форму на певний період. А вона горить, зношується. Зараз от шукаємо для хлопців літній одяг та кросівки, бо в 20-градусну погоду вони й досі в зимових берцях. А деяким хлопцям перед відправкою на фронт просто давали список і «відпускали в люди». Тобто, боєць сам мав зібратися на війну, прийти зі своєю формою, взуттям і касками. Так не має бути.

‒ Скільки допомоги вам вдалося передати військовослужбовцям?

С. П: Зараз це дуже важко підрахувати. Якби кілька днів працювати над цим, то, звичайно, порахували б. Ми ведемо видачу продуктів у журналі та постійно публікуємо звіти про допомогу на сайті та у соцмережах.

‒ Які актуальні потреби у військових зараз?

С. П: Вони не змінилися практично від минулого року. По продуктах намагаємося звернути увагу на ті продукти, які необхідні на сухпайки, щоб проект продовжував життя. Також хлопцям потрібні чай, кава, цигарки, солодке.

І консервації, і випічку домашню просять, літній одяг хлопцям потрібний – футболки, шорти, шльопанці, кепки. Нам минулого року багато приносили, все поїхало на Схід. Цього року ще нічого не принесли. Зараз склади порожні, тому ми були б раді будь-якій допомозі від людей.

‒ І наостанок: ви вже рік волонтерствуєте. Не втомилися ще?

І. К: Секрету ні для кого не відкриємо: армія і далі ‒ на забезпеченні народу. А те, що робить народ, не змогла б зробити жодна держава. Народ віддає любов ‒ найбільше, що можна віддати. Тому зупинятися немає права.

Ми не медики і не техніки, але навчилися розумітися в усьому, що потрібно хлопцям. Ми стараємося всім допомогти, це наші українські чоловіки. Чого ми без них варті?

Ми хочемо докричатися до людей, які вірять в перемир’я. Вони повинні зрозуміти, що війна не закінчиться сьогодні-завтра. Люди мають зрозуміти, що хлопці сподіваються не на уряд, Яценюка чи Порошенка, а на свій народ. Все в наших руках, достатньо, щоб кожен тут допомагав хлопцям, які стоять за нас там.

Список потреб бійців можна знайти на сайті Самооборони Волині чи у соцмережах ВКонтакті та Facebook. Допомогу можна приносити у штаб за адресою м. Луцьк, проспект Перемоги, 14.

Розмовляла Василина Боруцька