Волинь: тактична медицина від лікаря-героя

F9Y-R_R6ZMIw

В умовах бойових дій чіткі вміння та знання можуть і повинні рятувати життя. Саме тому у недалекому 1996 році з’явилось таке поняття як «тактична медицина».

Гіркий досвід цієї відносно молодої науки омитий кров’ю та болем втрати, однак, шляхом спроб та помилок, поєднання практики, логіки та сухої статистики, врешті-решт вдалось досягнути непоганих результатів та зниження смертності бійців, – пише Вікторія Семенюк у матеріалі для інформаційного агентства Волинські Новини.

Про те, яким є стан медицини у зоні АТО, як правильно надавати невідкладну допомогу у різних ситуаціях під час бойових дій і про власний безцінний досвід розповів головний лікар КЗ «Луцький центр первинної медико-санітарної допомоги», учаснику бойових дій в Афганістані, член ГО «Варта Порядку» Ігор Гнетньов. Свого часу він не зміг бути байдужим до тієї ситуації, що відбувається на сході країни, тож, вважаючи це власним обов’язком, попросився до війська.

nFSJaRW2Ivcw

Сам прийшов у військомат й попросився воювати

«Коли на сході розпочались бойові дії, я, як колишній афганець, людина, яка має певний бойовий досвід, одразу ж пішов до військомату проситися «в армію». А військовий комісар мені й каже: «А куди ж я тебе, підполковника, подіну. Нам потрібні сержанти та лейтенанти». Але тоді, будучи здоровим чолов’ягою, я вважав за необхідне зробити щось для своєї країни. Оскільки за фахом я медик, тому й робив те, що вмів», – розповідає Гнетньов.

Уже згодом колишньому афганцю таки прийшла повістка. Але, як відомо, війна ні для кого не минає безслідно. Тому, на жаль, з Маріуполя Ігор Васильович повернувся з діагнозом «миготлива аритмія серця». Але й тоді він не залишив справи честі й почав активно займатись волонтерством, організовувати тренінги з тактичної медицини не лише для бійців, а й для усіх охочих. Зокрема проводив вишколи й безпосередньо у зоні бойових дій.

Досвід перший. Афганістан

«Потрапив до Афганістану дуже просто. Мене призвали до армії. Пройшовши навчання, полетів до Ташкенту, а із Ташкенту відправили до Кабулу (столиці Афганістану). Однак, служба моя була відносно недовгою, адже у Афгані я перебував близько півроку. У серпні ми туди потрапили, і у лютому з виводом військ я повернувся додому. Кажучи простішою мовою, був солдат, був наказ, от, довелось їхати. Я не знав, що поїду в Афганістан. Просто проходив з травня по серпень учбові збори у Вапнярці. Навчали в основному на фельдшерів та водіїв. Так і довелось пізнати безпосередньо ті речі, що пов’язані з навчанням основ військово-польової медицини. Бо такого поняття, як “тактична медицина”, тоді ще не було», – каже лікар.

Концепцію військової медицини у польових умовах знаю як теоретично, так і на практиці

«Оскільки був фельдшером, довелося працювати безпосередньо і на полі бою. Потім проходив навчання вже на лікаря, вчився у Львові, закінчив Львівський медінститут. Працював лікарем анестезіологом-реаніматологом в реанімації Волинської обласної клінічної лікарні. Також стажувався в інституті Амосова як дитячий кардіоанестезіолог. А потім вирішив піти ще й по адміністративній лінії, тож, з 2007 року працюю головним лікарем поліклініки №1», – розповідає військовий медик.

Є люди, які у разі агресивних дій можуть оперативно прийти на допомогу

Зі слів Ігоря Гнетньова, з самого початку невизнаної війни на сході при обласній спілці ветеранів Афганістану були люди, які займались патрулюванням вулиць, адже у місті панувала досить напружена ситуація. Люди боялись так званих «тітушок», потім трапилась анексія Криму, розпочались терористичні акти на Донбасі. Усе це викликало неспокій у суспільстві. Так і виникла «Варта Порядку» саме у такому вигляді, якою вона є й нині:

«Саму «Варту Порядку, як громадську організацію, створили значно раніше. А уже при спілці ветеранів Афганістану цю організацію відновили, і почали готувати для того, аби просто допомогти забезпечити громадський порядок міліції та мати психологічний спокій. Основний кістяк громадського формування становлять колишні воїни-афганці, а також усі охочі. А з часів Майдану ця організація перестала бути виключно паперовою. Наразі це повноцінне формування громадян, де хлопці тренуються, проходять навчання. Вони забезпечені формою, разом із правоохоронцями проводять рейди, патрулювання. А у разі виникнення неспокійних ситуацій допомагають міліції у їх залагодженні», – зазначив афганець.

F9Y-R_R6ZMIw

Між війною у Афганістані й тим, що відбувається на сході, по великому рахунку, різниці немає

Війна вона й є війна. Адже гинуть люди, стають інвалідами не лише фізичними, а й психологічними. Тому, яка різниця, якою є війна: справедливою чи ні; громадянською, загарбницькою чи імперіалістичною. Її суть завше одна: на ній гинуть люди.

Специфіка роботи медиків на передовій

Як розповів Ігор Васильович, у радянські часи пораненим у польових умовах воїнам невідкладну медичну допомогу надавали санітарні інструктори, і це відбувалось безпосередньо на полі бою. Самі ж бійці мали у наявності аптечки індивідуальні, що в основному включали у себе знеболюючі та протиблювотні препарати, а оскільки були постійні загрози хімічної, бактеріальної, радіаційної зброї, то, відповідно, вони мали вміст й спеціальних на випадок різного роду небезпеки препаратів. Тож, військовий мав змогу самостійно себе знеболити у випадку отримання кульового та осколкового поранення, накласти джгут.

Тим часом у санінструкторів була санітарна сумка, у яку складали бинти, джгути, перекис водню, спирт, йод, зеленку і тому подібне. Тобто, концепція радянської військово-польової медицини полягала у тому, аби зупинити кровотечу, знеболити, при чому наркотичним засобом, і обробити рану асептиком та антисептиком, аби уникнути зараження.

Психологія людини на полі бою

Лікар зізнається, що у момент поранення людина може й не знати, що поранена. Адже існує такий стан, як стан афекту.

«Що тоді з людиною відбувається? Адреналін «зашкалює», і хлопці, які отримують поранення, одразу й не помічають, що відчувають якийсь біль. Хтось відчув поштовх, комусь десь запекло, але вони продовжують воювати, ніби нічого й не сталося. І тільки, коли боєць втрачає багато крові, він падає. На війні зовсім інша психологія, ніж в цивільному житті. Все там відбувається трошки по інших критеріях, градаціях, розуміннях. В мирному житті поріжеш пальчика, і вже крику на пів-Луцька. А там людина може з простріленою рукою, ногою чи головою ще протягом певного часу виконувати бойові завдання. Все це адреналін», – наголошує досвідчений військовий.

IMG_3147w

Основна концепція польової та тактичної медицини. Різниця

Була війна – була польова медицина. А чим і як рятувати – це вже інше питання. Термін тактична медицина виник нещодавно, у 1996 році. До цього часу ніхто нічого не аналізував. Принцип польової медицини полягав у тому, аби знезаразити, обезболити, надати першу необхідну допомогу та евакуювати.

«НАТівська градація – зовсім інша. В 1996 році медичні фахівці країн НАТО почали аналізувати ситуацію. Тоді вони дійшли до жахливого висновку: 90% поранень на полі бою були несумнісними з життям, тобто пацієнта не довозили до госпіталю і він помирав в дорозі. Ці показники вражають. Уявіть собі, зі 100 хлопців, які отримали поранення, лише десять доїхали до лікарні, інші 90 померли», – шокує безжалісною статистикою підполковник й додає, що, виявляється, підхід до надання допомоги на полі бою повинен бути чітко відпрацьований, починаючи з того, чим можна зарадити лиху самостійно, чим може допомогти боєць, який знаходиться поруч і що може зробити санінструктор.

Він запевняє, що такі речі, як асептики і антисептики, як от йод та зеленка, на полі бою зовсім не потрібні.

«Знеболення наркотичними засобами на полі бою абсолютно недоречні. Уявіть собі солдата, який на полі бою, під адреналіном, у стані афекту, та ще й під дією наркотичних речовин. У сучасній медицині є таке поняття як больовий шок. Але, повірте моєму досвіду, від самого болю ще ніхто не помер. Біль супроводжує поранення, переломи, опіки. І людина помирає від емболії, від кровотечі, але не від болю. Найстрашніша біль – це вушна. В цивільному житті люди ламають руки та ноги, хіба їм вводять наркотики?», – пояснює медик.

З його слів, в Радянському Союзі людей на війну відправляли «пачками», тобто людський ресурс, як такий, не надто цінувався. В країнах НАТО він цінується більше, тобто людське життя – понад усе. Згідно із цим принципом краще запустити робота чи «дроїда», але не ризикувати людиною, бо це дуже дорого. Так, соціальні виплати, які йдуть потім на реабілітацію, – дуже високі. Тож, першочерговим завданням є зберегти життя бійця.

Саме тому й почали розробляти комплекс заходів, який отримав назву «тактична медицина»

У мовах бойових дій умовно визначають червону, жовту та зелену зону. Червона — передова, найважче й найнебезпечніше місце, на жовтій — трохи менше небезпеки, зелена — тил. Бійцям проводять вишкіл, аби він зміг надати собі допомогу самостійно, «на автоматі». Або йому на допомогу приходить товариш.

Ігор Васильович каже, що саме цей момент важко пояснити українським хлопцям. Бо, якщо поранили побратима, наші воїни кидають усе і одразу біжать допомагати.

«А тим часом в голову снайпери стріляють лише у кінофільмах. В реальному житті такі дії ні до чого. Адже значно вигідніше поранити бійця в руку, ногу чи живіт, щоб він кричав максимально. На його крики біжать побратими, і ворожий снайпер «прибирає» їх по одному. Ось така гірка правда», – резюмує військовий медик

uSuEzBuUS7Aw

Тому, якщо виникає поранення, про це повідомляють командира, який вирішує, що робити далі.

Аптечка індивідуального захисту, розроблена згідно зі стандартами НАТО, кардинально відрізняється від аптечки «радянського» зразка

DSC_0044_4w

«Робота з індивідуальною аптечкою, укомплектованою за стандартами НАТО не вимагає знань, але вимагає чіткого вишколу. Я його проходив. Попри те що я – лікар-анестезіолог, маю бойовий досвід, вчився я цьому протягом п’яти днів – з 8 до 20 години. Бо не має значення, є досвід чи немає. Бо робота з цією аптечкою – це вміння, знання і «дресура. Насправді, однаково, яка у пораненого на полі бою виникла кровотеча: венозна, артеріальна чи капілярна. Немає часу визначати, якого кольору кров і як далеко вона «б’є». Її треба зупиняти. Як і немає часу, накладаючи джгут, відмірювати 10 сантиметрів від поранення. Він накладається максимально високо на кінцівки і крапка» – продовжує лікар.

Зокрема до складу аптечки входять кровоспинні засоби, спеціальний джгут (КЕТ), який легко накладається однією рукою, протизапальні медикаменти, ножиці для безпечного розрізання тканини, трубки для звільнення дихальних проходів, голка для допомоги при пневмотораксі, засоби для допомоги при пораненнях легень, бандажі, засоби психологічної підтримки та ще декілька спецзасобів.

DSC_0045_4w DSC_0043_4w

«Колись були резинові джгути. Вони незручні. Бо ефективно їх накласти може два лікаря. А на полі бою це – проблема. Натомість джгут-турнікет кровоспинний Combat Application Tourniquet(САТ) є зручним у користуванні.

DSC_0048_4w

Хоча, коли немає нічого, згодяться і джгут резиновий, і хустка, і стропа, і будь що, аби зупинити кровотечу. Згідно із статистикою, за 2013-14 рік в НАТО, де б вони не проводили військові операції у цілому світі, з правильним використанням аптечки IFAK та дотриманням правил «червоної», «жовтої» та «зеленої зон», смертність нульова. Вражає цифра? От це доводить до того, що фахівці, проаналізувавши усі результати, зробили правильні висновки: не треба нікого нічому вчити треба вишколювати», – пояснює Ігор Васильович.

Лікар зізнається, що під час таких вишколів він пояснює бійцям про звичайні речі, які можуть врятувати життя або суттєво допомогти у складній ситуації. Так, досвідчений воїн радить військовим мати при собі звичайну стропу, яка дозволить прив’язувати та переносити людей;

DSC_0046_4w

«Ще кажу, щоб мали при собі скотч. На полі бою він просто незамінний. Особливо монтажний. Ним клеїться абсолютно все: грудна клітка, розірваний черевик та рот сепаратиста», – жартує підполковник.

Тим часом, уже в «жовтій» зоні першу допомогу надають санінструктори, які мають медичні валізки з такою собі «міні-операційною». Санітарні інструктори не обов’язково мають медичну освіту. Їх вишкіл проводиться протягом 5-6 тижнів. Але вони вже вміють «шити», накладати дренажі та шини, робити трахеотомію, ставити катетери тощо. Що стосується «зеленої» лінії, то в тилу майже завжди є реанімобіль, який і доставляє поранених до шпиталів.

IMG_2100w FullSizeRender (10)w

«До прикладу, у полку «Азов» вишкіл з основ тактичної медицини пройшли всі бійці, зокрема й на полігоні. На війні повинен бути фахівець, а не просто патріот. Завдячуючи добровольчим батальйонам, хлопцям, які були звичайними таксистами, лікарями чи програмістами, на патріотизмі зупинили агресора. Але якою ціною? Скількох ми поховали? Патріотизм потрібен, однак, окрім нього, треба ще й відповідні знання», – наголошує воїн-афганець.