Екс-полонений волинський боєць знову готовий іти воювати

боєць

Учасник війни на Сході, волинянин Михайло Жирун, якому ампутували палець і у нього численні поранення руки, знову готовий іти воювати.

Боєць 12 вересня повернувся з полону, ‒ пише Місто Вечірнє.

Народився Михайло Жирун 1987 року в селі Петрівка Геничеського району Херсонської області. Оскільки мама родом з Волині, 1997 року родина переїхала на її батьківщину. Тут, у Микуличах, Михайло навчався у школі, потім ‒ в Оваднівському ліцеї, де здобув професію механізатора. Працював у охоронній фірмі «Альфа-група», разом з дружиною Зоряною виховує двох дітей.

На військову службу Михайла призвали 11 квітня 2014 року. В його біографію вписані Волноваха, Рубіжне, Лисичанськ, Сватове. 29 серпня під населеним пунктом Старобешеве на Донеччині отримав складне поранення у праву руку. Мізинний палець залишився лише на тонкій смужці шкіри. І ще в руку вп’ялися 74 осколки. Того ж дня Михайло потрапив у полон. Цивільні лікарі, які знаходилися на окупованій території, зробили воїну операцію. Палець довелося ампутувати.

Про перебування в полоні Михайло розповідає стримано. Ставлення до наших полонених було різне. Особливою неприязню сепаратистів користувалися мінометники та артилеристи. Їх на цілий день кудись виводили, а поверталися українські полонені виснажені, нічого розповідати не хотіли, ‒ йдеться в публікації.

12 вересня Михайло Жирун потрапив у перелік тих, кого за домовленістю з СБУ терористи відпустили.
Після цього Михайло проходив тривалий курс лікування у Харкові, Львові, Луцьку, нині знову збирається до Львова.

Умови життя учасника АТО бажають бути кращими. Молода сім’я героя потребує власного житла, та, на жаль, як повідомили у Хобултівській сільській раді, у селі Микуличі відсутня земля для наділу під забудову учасникам АТО. Проте родині Михайла Жируна допомагали односельці, сільська рада, меценати.

«Якщо потрібно знову йти на схід, значить піду, а моє поранення для командування нічого не значить. Така травма, як у мене, у цивільних справах відчувається, а на війні – ні. Хотілося б, звичайно, щоб у нашій армії багато чого змінилося у кращий бік. Наше військо вже достатньо озброєне. Єдине, чого йому бракує, це мудрого професійного командування», ‒ каже волинянин.