Було холодно, і ми спали в танках, – солдат з Луцька

Під час війни на Сході Андрій Мудрик зрозумів, що людське життя вартує набагато більше, ніж усі інші проблеми.

Андрій Мудрик – лучанин, призваний на Схід у складі 51-ї окремої механізованої бригади. Йому довелося пережити чимало: волиняни потрапили в пекло війни без елементарних засобів захисту. Коли вони вже захищали країну ціною свого життя, їхні рідні тут оббивали пороги органів влади, щоби здобути кошти на елементарне – бронежилети, каски,- пише на сторінках Волинської газети Катерина Тесленко.
Нині Андрій – демобілізований. Що для нього мир? Каже: сім’я, рідне місто без пострілів гармат і розривання мін, смачний пиріг із яблуками та солодкий чай.
Разом із ветеранами Другої світової, з десятками лучан він віддавав шану полеглим біля пам’ятника невідомому солдату 8 травня. Скориставшись нагодою, вирішили розпитати Андрія Мудрика, що відчувають сучасні Герої України:
– Андрію, розкажіть, будь ласка, з якої ви бригади та як давно вас призвали на фронт?
– Я  спочатку був у 51-й бригаді, а пізніше в 14-й. Призвали мене ще під час першої хвилі мобілізації.
– Ваше ставлення до сьогоднішніх подій на Сході, до війни?
– Звичайно – різко негативне. Війна несе в собі великі втрати та біль.
– Що таке для вас мир?
– Мир – це, знаєш, як сказав сьогодні митрополит, це коли ти живеш на своїй землі, чесно працюючи, і від цього – щасливий.
– Як ви відчуваєте себе після АТО, який у вас стан душі на сьогодні ?
– Частина моєї душі живе там. Вона, напевне, там і залишиться… А є та, яку привіз із собою в мирне життя. Це дві різних історії. Звичайно, є що згадувати, але хорошого там нема нічого. Якось робити з цього культ «афганського синдрому» немає сенсу. Треба жити, розвиватися, працювати та розбудовувати свою країну.
– Коли ви зробили свій перший крок на території АТО?
– Це було 9 травня 2014 року, коли ми заїхали в зону АТО.
– А яким був цей перший день на Сході України?
– Пам’ятаю, вночі було дуже страшно… Ми очікували якоїсь атаки, але, на щастя, все благополучно закінчилося. Було холодно, і ми спали в танках.
– Як війна змінила ваше життя?
– Є багато речей, які з того часу змінилися, і притому – змінилися назавжди. Це пріоритети в житті. Бачите, на війні ти розумієш ще одну річ: людське життя вартує набагато більше, ніж усі інші проблеми. Тому на інші дріб’язкові речі я просто не звертаю уваги (які раніше для мене були важливими, і я не знав, як їх вирішити). Головне зараз – жити, мати здоров’я, працювати. І все тоді буде добре.
– Чи плануєте повернутися на фронт?
– Ні, я вже не планую повертатися. Я хочу допомагати тим, хто повернеться. Ну, розумієте, в нас така ситуація, що ними ніхто не займається. Ми (ті, хто повернулися ще з першої хвилі мобілізації) краще знаємо, що їм потрібно і чим можна допомогти, щоб усіх повернути до життя, бо весь вік воювати не можливо.