Герой перед смертю: Як я можу не повернутися на фронт?

1-7w

Нещодавно на Волині попрощалися із загиблим під Іловайськом бійцем Сергієм Смірновим. Хоча він міг лишитися вдома через травми, але постійно не покинув своїх побратимів.

Про це повідомляє ВолиньPOST.

Коли у день жалоби жителі Володимира-Волинського поминали загиблих рік тому під Волновахою, до міста уже прямував черговий страшний вантаж 200. Шляхом проведення ДНК-експертизи було встановлено особу ще одного загиблого під Іловайськом у серпні минулого року нашого земляка – Сергія Смірнова із Володимира-Волинського.

Разом з багатьма іншими тоді тіло чоловіка було доставлене у Запоріжжя. Військові загинули під час обстрілу колони, коли намагались вирватись з оточення, яке згодом визнають «котлом». З дев’яти десятків тіл 50 було неопізнаних, їх разом захоронили на Кушугумському братському кладовищі.

Рідні ж до останнього шукали Сергія серед живих, адже розходились свідчення солдатів, яким тоді вдалось повернутись з Іловайського котла. Дехто стверджував, що шанси на порятунок були, інші запевняли, що бачили Сергія серед полонених. За кілька місяців, користуючись усіма можливими каналами комунікації, родичі знайшли трьох однофамільців лише в 51-й бригаді, а загалом у війна – п’ятьох. Кожна найдрібніша інформація, що доходила до сім’ї Смірнових, вселяла надію на його повернення, але, на жаль, дива не сталось.

Востаннє Ірина чула рідний голос чоловіка 28 серпня 2014 року, він попередив, що на наступний день оголосили «день тиші». Більше він не подзвонив. Запеклі бої на Донеччині, які забрали життя сотень українських військових. Згодом виявилось, що серед них – старшина механізованої роти механізованого батальйону ВЧ 0259 Сергій Смірнов, якому на той час було 39 років. Військовому залишався рік до пенсії.

Він присвятив себе служінню народу та державі, не уявляв навіть, що може займатись чимось відмінним від військової справи. Після школи – строкова служба у армії, далі – школа прапорщиків, і знову служба, яка уже стала професією.

З початком воєнних дій, іменованих «АТО», Сергій ще довго перебував у ремонтному відділенні бригади, брав участь у відновленні та приведенні в робочий стан техніки. Згодом з Миколаївського полігону його перевели до Луганська, там на той час теж було дуже неспокійно.

На початку того серпня, який став для нього останнім, Сергій прибув додому у відпустку. Мав безліч можливостей залишитись тут, бо й здоров’я уже підводило – давалися взнаки колишні травми.

«Ну як я можу не повернутись на фронт? У мене ж там хлопці лишились…», – крив беззаперечним аргументом будь-які спроби рідних умовити його полікуватись в госпіталі. Після відпустки потрапив служити під Іловайськ, звідки повернувся уже в домовині після майже дев’яти місяців чекання, пошуків, слідства, проведення експертизи та інших надважких випробувань, що випали на долю його родини.