У Московському патріархаті відповіли луцьким депутатам

Представники Волинської єпархії Української православної церкви Московського патріархату написали лист у відповідь на звернення депутатів Луцькради до прихожан УПЦ МП покинули ходити в московську церкву. Відповідний документ обранці громади прийняли 15 квітня 2015 року.

«Варто відзначити, що дане звернення було утворено в колі депутатів, які відкрито симпатизують УПЦ КП, серед таких – депутат обласної ради, а за сумінсництвом священнослужитель УПЦ КП та голова прес-служби Волинської єпархії УПЦ КП Віталій Собко», ‒ йдеться у листі-відповіді обранцям громади, опублікованому на сайті Волинської єпархії УПЦ МП.

На ресурсі зазначають, що на їхню адресу нещодавно надійшов неофіційний лист-відповідь представників духовенства та вірян Волинської єпархії УПЦ МП, в якому вони висловили своє бачення щодо тих пропозицій та закликів, які були прописані в зверненні депутатів міської ради.

Публікуємо текст відповіді без змін та правок:

«Відповідь на звернення депутатів луцької міської ради

Шановні депутати! Відповідаючи на ваше звернення, перш за все, хотілось би вказати на кілька моментів, які для нас як віруючих Української Православної Церкви є принципово важливими та на які більшість з вас чомусь воліє не зважати.

Найперше: варто було би приділити увагу самому вашому зверненню. Незрозуміло, чому в тексті офіційного документу вказується неперевірена, неправдива або вже давно спростована інформація. Чому обранці десятків тисяч лучан, серед яких багато віруючих Української Православної Церкви, свідомо вводять людей в оману, розповсюджуючи неправдиві «факти»?

Що таке «УПЦ МП»?

Ми розуміємо, що з абревіатурою «УПЦ МП» ви асоціюєте саме Українську Православну Церкву. Але невже шановним депутатам не відомо, що в Луцьку немає жодної релігійної громади, яка була би зареєстрована, як «УПЦ МП»? Неодноразово представники прес-служби Української Православної Церкви (в тому числі – Волинської єпархії), звертались до чиновників усіх рівнів та засобів масової інформації з проханням іменувати нашу релігійну конфесію саме так, як вона зареєстрована у відповідних документах.

Ані на Волині, ані в Києві чи будь-де ще, релігійні громади Української Православної Церкви не зареєстровані з додатком «Московський Патріархат». Тому, вчергове закликаємо до вас як до представників місцевої влади зважати на цей факт, іменуючи нашу релігійну конфесію правильно – Українська Православна Церква (УПЦ).

Про канонічне підпорядкування Української Православної Церкви

У зверненні до вірян УПЦ вказано, що Українська Православна Церква є частиною Руської Православної Церкви. Також йдеться про те, що РПЦ має необмежений вплив на УПЦ.

Варто було би зазначити, що (згідно П.1, Р.1. Статуту УПЦ) Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої. Також в Статуті УПЦ вказано, що (П.3, Р.1) Українська Православна Церква з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву. А пункт 5 Статуту УПЦ вказує на те, що Українська Православна Церква є самокерованою частиною Руської Православної Церкви.

Даний Статут, яким сьогодні керується Українська Православна Церква, було укладено ще в 1990 році за часів предстоятельства колишнього митрополита Київського і Галицького Філарета (Денисенко), тому доречним було би надати його коментарі до цього документу.

«Українська Православна Церква – саме та Церква, що була за козацьких часів, часів Петра Могили, Церква, яка почала своє існування за життя святого князя Володимира.

Самостійність в управлінні означає,щовсі питання, які стосуються церковного життя в Україні, вирішуватимуться Священим Синодом УПЦ, собором її єпископів та собором Української Церкви.

Але ми маємо канонічні та молитовні зв’язки з МосковськимПатріархатом, а через нього – з усією Вселенською Православною Церквою, тобто ми складаємо ту єдину Православну Церкву, яка існувала від апостольських часів. Наша Церква є законною,канонічною, єдиною, святою, соборною та апостольською. І ми йдемо благодатним, канонічним шляхом, яким повинна йти кожна Православна Церква.

Це канонічна сторона самостійності й незалежності УПЦ. Крім того, є й інша – господарська та фінансова діяльність, справи милосердя, й духовної освіти. І в цьому ми тепер також незалежні від Московського Патріархату».(«Православний вісник» №1, 1991. Стор. 10)

Про який саме «необмежений вплив» РПЦ на УПЦ йдеться в зверненні, до кінця не зрозуміло, адже церковні стосунки аж ніяк не повинні асоціюватись з політикою. Свідчення про те, що окремі ієрархи РПЦ іменують війну на території України «священною», нехай лишаються на їхній відповідальності. Українська Православна Церква непохитно залишається на позиціях миру і послідовно закликає саме до мирного врегулювання конфлікту.

Про ставлення Української Православної Церкви до конфлікту на території України та окупації Кримського півострова

Прикро читати в зверненні депутатів Луцької міської ради до вірян УПЦ згадки про неперевірені факти, поширені не добропорядними ЗМІ. Якби народні обранці, які укладали дане звернення, більше цікавились церковним життям, то, напевно, не посилались би на ті наклепи проти УПЦ, які систематично розповсюджуються телеканалом «1+1» та іншими інформаційними джерелами. Кому, як не вам, шановні депутати, знати, що усі ті звинувачення проти Української Православної Церкви, які сьогодні ширяться інформаційною сферою, в більшості своїй є безпідставними.

Так в своєму зверненні ви кажете, що єпископат і духовенство Української Православної Церкви нібито «не засудили російської окупації Криму і агресії на Донбасі». Слова ці не відповідають дійсності, оскільки представники УПЦ неодноразово висловлювали свою позицію з приводу ситуації, яка склалась в Криму.

Наприклад, прес-секретар Волинської єпархії УПЦ протоієрей Валентин Марчук разом з головою єпархіального Відділу по взаємодії зі збройними силами протоієреєм Олександром Мазураком 4 березня 2014 року відвідували окупований півострів з метою духовної підтримки та пастирської опіки українських моряків на корветі «Луцьк». Як зазначав тоді протоієрей Валентин Марчук: «Ми хочемо поспілкуватися з екіпажем, підтримати їх, щоб вони не порушили присяги, щоб були вірні українському народу, нашій країні». Представники УПЦ з багатьох куточківнашої Батьківщини, навіть з Криму, засудили факт окупації півострова, тому дане звинувачення вважаємо безпідставним.

Що стосується збройного протистояння на Донбасі, ми глибоко переконані в тому, що Українська Православна Церква не вповноважена давати політичних чи військово-аналітичних оцінок тим подіям, які сьогодні відбуваються на сході України, оскільки не є політичною організацією чи інститутом військових досліджень. Якщо офіційна Держава Україна свідчить, що на сході України триває антитерористична операція (АТО), Українська Православна Церква повністю погоджується з цим твердженням. Коли офіційна Держава Україна заявить про війну з Росією, тоді і УПЦ погодиться з цим.

Стосовно звершення в храмах УПЦ молитви за мир в Україні і відспівування в них українських військових, то це може перевірити кожен бажаючий. Запрошуємо усіх вас, шановні депутати, на богослужіння в наші храми, де, щолітургії, ви обов’язково почуєте молитвослів’я, в яких Церква просить миру нашій багатостраждальній Батьківщині. Також в наших храмах відбуваються і відспівування військовослужбовців, які загинули на Донбасі, захищаючи територіальну цілісність України. Інформацію про це ви можете знайти на всіх інформаційних джерелах УПЦ.

Про Кримські єпархії УПЦ та про те, хто ще «визнав» Крим суб’єктом РФ

В вашому зверненні, панове депутати, сказано також, що Синод УПЦ вніс зміни до Статутів Кримських єпархій УПЦ, визнавши Крим суб’єктом Російської Федерації.

Перше, на що хотілось би звернути увагу, – це те, що дана інформація є абсолютно недостовірною і невірно розтлумаченою рядом українських ЗМІ. Для чого ж Кримські єпархії УПЦ провели реєстрацію у відповідних установах Російської Федерації? Зрозуміло, що для того, аби продовжити там своє існування. Треба сказати, що всі без винятку релігійні течії, які існували на території півострова до його окупації, пішли на подібний крок, оскільки окупаційна влада примусила їх це зробити. Було вказано, що в разі відмови релігійні конфесії припинять своє існування і діяльність в Криму.

Даний крок є важливим ще й тому, що саме українські релігійні конфесії, які зберегли своє існування в Криму, є чи не єдиним містком, який з’єднує окупований півострів з материковою Україною не тільки юридично, але і духовно. Кримські єпархії УПЦ, хоч і змінили свою юридичну реєстрацію, однак залишились в цілковитому підпорядкуванні Київській митрополії.

Між іншим, як нещодавно стало відомо, на аналогічний крок змушена піти й УПЦ КП в Криму, що власне визнав керуючий Сімферопольською і Кримською єпархією УПЦ КП архієпископ Климент(Кущ). Тобто, якщо йти шляхом ваших тверджень, ця релігійна конфесія теж практично «визнала» Крим суб’єктом Російської Федерації.

Про участь Української Православної Церкви в підтримці української армії та біженців

Окремо хотілось би нагадати шановним депутатам про участь Української Православної Церкви загалом та Волинської єпархії УПЦ зокрема в підтримці української армії та біженців. Для того, аби панове депутати хоча б приблизно розуміли той колосальний рівень підтримки, про який йдеться, наведемо коротку статистику діяльності Волинської єпархії.

Отже, протягом збройного протистояння на сході України, лише на потреби українського війська Волинська єпархія УПЦ виділила більше мільйона гривень коштами та більше тисячі тон гуманітарної допомоги (продукти харчування, одяг, медикаменти, елементи військової амуніції тощо). Священики Волинської єпархії УПЦ десятки разів перебували, з метою пастирської опіки та духовної підтримки українських військовиків, в зоні проведення АТО. Шістьох українських військовослужбовців з Волині було звільнено з полону саме завдяки сприянню духовенства Волинської єпархії УПЦ.

Подібний зріз можна провести і по діяльності багатьох інших єпархій Української Православної Церкви, що в загальному обсязі дає право казати про те, що УПЦ сьогодні допомагає і біженцям і українському війську чи не найактивніше.

Так, ми визнаємо, що серед духовенства нашої Церкви є особи, які поставивши власні політичні вподобання вище за своє пастирське покликання, сприяють сепаратизму чи зриву мобілізації. Саме тому представники УПЦ неодноразово наголошували на тому, що якщо подібні ситуації мають місце, тоді вони повинні розслідуватись відповідними державними установами – МВС, СБУ і т.п., адже ці люди порушують державне законодавство.

Про Церкву і політику та державно-церковні відносини

Варто було би зосередити увагу шановних депутатів на деяких засадах головного законодавчого акту – Конституції України, де дуже чітко вказані права і обов’язки держави по відношенню до релігійних організацій і навпаки.

Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації» свідчить, що його завданням є:

гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права;

забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії;

визначення обов’язків держави щодо релігійних організацій;

визначення обов’язків релігійних організацій перед державою і суспільством;

подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви;

гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Також Стаття 3 даного закону свідчить про те, що: «Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії».

Стаття 4 нагадує: «Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом».

А Стаття 5 закону підсумовує, що: «Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Релігійні організації не виконують державних функцій.

Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об’єднаннями засоби масової інформації.

Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань».

Хто сьогодні йде на те, аби порушувати конституційні права громадян України? Кому вигідна політизація релігійного життя українців? В кого раптом «з’явилось» моральне право вказувати людям, членами якої Церкви бути, які храми відвідувати, якою мовою молитись? Вочевидь, це потрібно тим, хто або невміло заробляє собі політичні дивіденди, віддаючи перевагу переконанням електорату або ж ворогам України, які подібним чином хочуть дестабілізувати суспільно-політичну і міжконфесійну ситуацію на тій території України, де сьогодні усіма силами зберігається мир.

Про компетенцію депутатського корпусу в питанні формування церковної автокефалії

Церква Христова, подібно до держави, керується не амбіціями, мріями чи фантазіями, а тими правилами, які, від самого Її заснування, залишаються фундаментальними і обов’язковими для виконання. Ці правила іменуються в церковному середовищі канонами. Саме канони формують життя Церковної спільноти, подібно до конституції, на якій базуються основні засади існування тієї чи іншої держави.

Шановні депутати  в своєму зверненні закликають людей змушувати єпископат самочинно змінювати церковні канони, виходити з підпорядкування Українській Православній Церкві тощо. А чи замислювались панове депутати над тим, що подібні процеси в Церкві є просто неможливими? Чи знають автори звернення про те, що Церква – це всесвітній, Соборний організм, подібний людському тілу. Уявіть собі, якщо рука не слухатиметься тіла і робитиме те, що їй заманеться! Або ж нога відмовиться виконувати свою функцію! Це призведе до хаосу в усьому тілі. Так само і будь-яке самоуправство в церковних питаннях є неприпустимим, про що вже неодноразово засвідчила нам історія.

Оскільки депутати не закінчували церковних учбових закладів, не обізнані в питаннях досліджень церковного уставу, порядку отримання автокефалії та усіх інших тонкощах, варто було би народним обранцям перейти до виконання тих безпосередніх обов’язків, які на них покладено. Адже не всіх голодних ще нагодовано, не всі бідні і знедолені знайшли засоби для існування, не подолано корупцію, несправедливість та всі ті непотрібні елементи нашого життя, проти яких рік тому стояв Майдан.

Українське суспільство єдине в своєму прагненні жити в процвітаючій, мирній та єдиній Україні. Українці гідні такої держави, де поважають права усіх без винятку її громадян. Українська Православна Церква, в міру Своїх сил та забов’язань, робитиме все можливе та сприятиме тому, аби ті омріяні цінності, за які бореться український народ, стали для кожного з нас доступними.

Якщо буде на те Божа Воля, в скорому майбутті ми подолаємо розділення на релігійному ґрунті. Та сьогодні всім нам, перш за все, потрібно навчитись жити, поважаючи інтереси та переконання одне одного. Ми, різні в окремих моментах нашого життя, повинні стати єдиними в досягненні тих основних цінностей, які притаманні прогресивному та розвинутому суспільству.

Нехай Милостивий Господь оберігає усіх нас, дарує нашій Батьківщині Україні довгоочікуваний мир, допомагаючи нам долати всі ті спокуси, які перед нами постають. Нехай Бог відкриває перед нами вміння будувати нашу Україну на засадах любові та взаємної поваги.

Група духовенства та вірян Волинської єпархії УПЦ (Підписи додадуться за потребою)

Бажаючі долучитись до підиписання цього листа, надсилайте свою згоду на адресу: pro.church@ukr.net»