Історія від волонтера: спогади про Волноваську трагедію

m_Wr9EkNu1M

Рік тому Володимир-Волинський волонтер Костянтин Зінкевич одним з перших забив на сполох про розстріл бійців 51-ї бригади під Волновахою. Чоловік опублікував на своїй сторінці у Facebook минулорічний допис про трагедію.

Публікуємо допис без змін та правок:

«22 травня 2014 р.

Розстріл блок-посту 51-ї ОМБР біля Волновахи.

Відкрив Інтернет. Шок.

Спочатку подзвонила Наталія Соколова із питанням, чи є у міністерства оборони вертольоти з реанімаційними бригадами. Бо, сказала, є можливість надіслати таких два у Волноваху, бізнесмени нададуть.

Дзвоню командиру бригади Володимиру Яцківу. Я аж здивувався, що він підняв трубку.

Без усіляких вступів: “Володя, вертольоти з медиками потрібні? Чи в Міноборони є санавіація?” “Звичайно, потрібні!!! У нас нічого такого нема.”

Набираю Наташу. А вона- “Я не чекала дзвінка, вертольоти уже заправляються.”

Ще раз дзвоню комбригу, повідомляю про це. Каже “Де ж їх тут посадити? Буду шукати місце.”

Дякуючи цим “вєртушкам” поранених рятували у госпіталях Харкова, Дніпропетровська, Києва та Одеси.

Найважчі і, як вже потім ми зрозуміли, найцікавіші за посадами, поранені були залишені у лікарні Волновахи. Лікар із Донецька був відвертий “сєпар” не лише у розмовах. Він приймав рішення, кого не можна транспортувати. Крім важких залишив і старших офіцерів. А по ночах почали приходити справжні бойовики, щоб викрасти наших військових із лікарні. Протягом наступних днів важкі поранені вмирали від ран… А іншим, що були у палатах, медсестри при появі терористів поставили системи, пообмотували, поначіплювали всього… і так врятували. Досі згадую, як медсестрички дзвонили на Волинь і просили забрати бійців, бо не врятуються там.

В принципі, усе було якось на автоматі. Прізвищ відразу не випитував. Ми всього кілька днів тому бачились із хлопцями на сході… Це було неймовірно важко.

Але відразу стало зрозуміло, що це початок чогось страшного. Абсолютно не було ілюзії, що все оце на сході якось стихне.

Похорон за похороном… Останній був аж у жовтні.

Потім госпіталі, реабілітації… Сум за товаришами, сум за державою, яка покинула…

Не обійшлось і без “муток”.

Є телеграми, які посилав комбриг своєму генералу з проханням дозволити змістити блок-пост у більш логічне місце. Дозволити застосовувати зброю. Відмовили. Сказали, бесідуйте з населенням.

Один хлопчина-воїн (його ім”я теж є на меморіальній плиті на місці розстрілу) був убитий 23 травня зовсім за інших обставин. Нашу “медичку” розстріляли свої ж, найімовірніше бійці офіційного добровольчого батальйону. По документам дописали загиблого до волновахських хлопців. Напевно, так вирішив полковник з ОК “Південь”, який її викликав. Сказав, “Зачем позывной? Вы меня увидите.” Увидели. Там, звідки стріляли.

Відразу, як з”явився новий комбриг, то наказав принести усі документи по облаштуванню цього злощасного блок-поста. Для знищення. Достойні офіцери таки їх сховали.

Кожний наказ кимось віддавався. Впевнений, що ім”я кожного гандона також стане відоме.

Найлегше було зробити видимість розслідування і зняти з посади комбрига Яцківа. Але саме його відправили із трунами з загиблими хлопцями на рівненський полігон, де їх чекали родини. Нікого з вищих чинів не було. Знали, що родичі порвуть. Буквально. Яцківа ж ніхто з матерів і жінок вбитих не винив. Його і досі поважають. Тому й зняли полковника з посади, бо авторитет.

Ми будемо вас пам”ятати, хлопці… Спочивайте»

1 2