Зі Сходу повернувся волинський «зелений десант»

20150521172515

Зі Сходу на ротацію повернулися лісівники Волині, що будували лінію оборони у «Секторі М».

Вони облаштували понад сто фортифікаційних споруд різної складності, – пише на сторінках Волинської газети Сергій Цюриць.

Їх основне завдання – садити і берегти ліс. Але «зелена армія Волині», що давно прийшла на допомогу Збройним силам України – коштами, лісоматеріалами, людським ресурсом, тепер уже й дбає безпосередньо про фортифікаційні споруди. Цього разу лісівники Волині випробували себе у ролі «інженерних військ ЗСУ», даючи приклад патріотичного інженерного мистецтва будівельникам рідної Волині і всієї України.

На кордоні Рівненщини і Волині їх зустрічали перший заступник начальника лісоуправління і головний лісничий ВОУЛМГ Сергій Шеремета, директор та головний лісничий ДП «Цуманське ЛГ» Михайло Мірошниченко та Сергій Арендарчук і…ресторан «Колиба». Дівчата, незважаючи на ранню годину – 8-му ранку, встигли приготувати смачний сніданок. Хлопців привезли шофери Олександр Скидан та Василь Лук’янчук, які працюють у ПП «Скидан». Вони подолали понад тисячу кілометрів.
– Якщо точно говорити, то 1380 кілометрів, – каже водій ДП «Старовижівське ЛГ» Віталій Павловський. – Щоправда, на Схід ми їхали довшим шляхом, це зайняло 26 годин, назад вибрали коротший – добралися за двадцять.
Робота була важкою. Жили в гуртожитку, вставали о 6-й ранку. Вода у кранах – не для пиття. Тому купували у кіоску, що був поруч і працював цілодобово. Працювали по десять годин у полі за два кілометри від лінії розмежування з «ДНР». Уже зійшли пшениця, соняшники, кукурудза. На цих полях волиняни і будували укріплення.
– Нас було п’ятдесят, – каже керівник лісівничого десанту, директор ДП «Прибузьке ЛГ» Григорій Ющук. – Розбилися на п’ять бригад, перед кожним було поставлено завдання. Спершу десять чоловіків не давали ради збудувати й одного укріпленого об’єкта, та згодом освоїли роботу і за всі дні зробили понад сто фортифікаційних споруд різної складності – і для БТРів, і для особового складу.
Робота не проста, не звична для миролюбних лісівників Волині. До речі, вони напередодні відправили на Схід вагони з лісом, навіть власний транспорт, і, від’їжджаючи, взяли необхідний інструмент – бензопили, молотки, скоби… Словом, усе до найменших дрібниць.
– Найважче було прокопувати ямки, адже земля тверда, мов камінь, – пригадує лісничий Старовижівського лісництва, майор запасу Анатолій Гаврилюк. – А коли піде дощ, стільки ґрунту прилипає до берців чи чобіт, що зростом стаєш на сантиметрів десять-двадцять вищим. Великим чоловіком із важкими ногами…
Йому довелося зустрічатися з головою Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Олександром Кіхтенком та генеральним підрядником будівництва фортифікаційних споруд Олексієм Тарутою («Азовстальбуд») – братом колишнього губернатора Донеччини Сергія Тарути.
– Ви з Волині? – запитав очільник області.
– Так.
– Дякую за роботу.
А Сергій Тарута, дивлячись на добротно зроблені оборонні споруди, додав:
– Бачите, вони нам дають якісний експортний ліс…
Волиняни усе робили на совість. Більшість самі пройшли армійську службу і розуміють, наскільки важливі оборонні споруди, а молодь, яка не служила в армії, дослухалася до старших і набувала фортифікаційного досвіду. Військові інженери спроектували все мудро. Не будемо розсекречувати відомості про оборонні об’єкти, скажемо лише, що вони надійні. Про це говорили і військові, які приймали збудовані об’єкти і з якими доводилося зустрічатися. Спілкувалися волиняни і з місцевим населенням, життя яких не можна порівняти з нашим. Тракторист із місцевих кілька місяців не отримував заробітної плати. Тому волиняни допомогли йому грошима і продуктами. Він плакав.
Дехто з жінок проводжав на роботу лісівників хресним знаменням: «Хай Бог вас береже!» Дехто бурчав: «Толочите нам озимину по полях…» Волинянам її також шкода, але ще більше жаль України та її людей. Бували волиняни і в кафе, і у крамницях, на березі моря. Місцеві жителі ними також цікавляться. Одна вахтерка, заступивши на чергування, мовила до іншої: «Піду подивлюся на «бандерівців»!».
Місцеві хочуть зрозуміти людей, котрі заради єдності України віддають свої кошти, готові пожертвувати здоров’ям і навіть життям задля їх же процвітання на їхній землі. Декотрі городяни живуть ще канонами СССР, якого давно нема. Там і будівель нових не побудовано, і такого патріотичного підйому, як на Західній Україні, нема, та є море і… радянська інертність. Але це наша земля і наші люди, їх потрібно захищати. І оборонний рубіж будується якісно.
Віталій Павловський, котрий разом із шофером ДП «Ратнівське ЛМГ» Олександром Кухтою пригнав Урал 4320 із Ратного за 1380 км, возив волинські бруси із залізничної станції на оборонні споруди, каже, що потрібно було добре знати місцеві дороги, остерігатися мінних полів. До речі, лісівники були майже на одній лінії з прикордонниками, спілкувалися, знайшли земляків. Багато хто з військових сприйняв їх за інженерні війська – настільки якісно і професійно робили військово-оборонні інженерні споруди.
Кожне лісогосподарство ВОУЛМГ вислало на передній край своїх представників. Я спілкувався з двадцятирічним робітником пилорами ДП «Локачіагроліс» Миколою Янчинським, добровольцями ДП «Камінькаширське ЛГ» Олександром Мілінчуком, Григорієм Швораком, Василем Склецем, ДП «Камінькаширськагроліс» Богданом Полинюком, Василем Мартинюком, ДП «Маневицьке ЛГ» Віталієм Савчуком, ДП «Старовижівське ЛГ» Костянтином Книшем… Останній щойно закінчив лісовий коледж у Березному Рівненської обл., чотири місяці працює майстром лісу Старовижівського лісництва. Має 914 га обходу, справляється.
Сергій Федосюк – доброволець, який представляв ДП «Цуманське ЛГ», за фахом – історик, за переконаннями – націоналіст-свободівець. Його діда закатували енкаведисти, батько був відомим радіожурналістом обласного радіо, він – оборонець нації. Під керівництвом бригадира і лісничого Бужанівського лісництва ДП «Горохівське ЛМГ» Віктора Степанюка були майстер лісу ДП «Володимир-Волинське ЛМГ» Іван Тележинський, Олег Вовчук, Микола Мазур. Зізнаються, що на Сході здружилися і стали більш відповідальними та патріотичними. І дух місцевих жителів підняли. Вселили їм надію та віру на краще життя.
– Слава Богу! Ви всі живі і здорові! – сказав при зустрічі Сергій Шеремета. – Дякую вам за роботу. Україна в нас – одна, маємо її зберегти і захистити.
Загалом волиняни побудували понад 100 фортифікаційних об’єктів. Цими днями на зміну їм вирушила вже нова команда «військових лісових інженерів».