Він був на війні, але просив купити коня, – батьки Вадима Засєкіна

Вадим Засєкін

Недавно у школі села Копилля Маневицького району відкрили меморіальну дошку на честь Вадима Засєкіна, який загинув торік у серпні під Іловайськом.

Про це пише Волинський інформаційний портал з посиланням на газету «Волинь-нова».

За словами матері загиблого військового Галини Іванівни, син не чекав повістки із військкомату. «Саме сіяв буряки на полі, як зателефонували, що треба з’явитися з речами і продуктами на три дні. Навіть медогляду не проходив. Був у Володимирі–Волинському, потім на Рівненському полігоні. Спершу не зізнавався, що вже відправляють на Схід: «Не знаю, куди нас везуть, бо нічого не бачимо». Саме тоді бійців 51–ї Володимир–Волинської окремої механізованої бригади перекинули на Донбас», – розповідає жінка.

Вадим став розвідником. Його прозвали Джекі Чаном — за те, що добре орієнтувався на місцевості, блискавично реагував на ймовірну небезпеку, був метким, як відомий американський кіноактор та каскадер.

Після закінчення сільської дев’ятирічки хлопець навчався у Володимир–Волинському агротехнічному коледжі, хотів стати техніком-електриком, як батько. Однак мусив, залишити навчання через хворобу батька Олександра Івановича, в результаті якої він втратив ногу. Сину довелось перебрати обов’язки господаря. Після смерті Вадима свині, за якими він доглядав – захворіли, а коня батькам довелося продати.

«Він уже був на войні, але все просив: «Купіть мені бистрого коня», — додає Галина Іванівна. — Навіть гроші нам перекинув на картку. Продали старого і купили молодого коника. Телефонував із Донбасу і все перепитував, чи бистрий кінь. Кажу йому: «Бистрий, без батога біжить».

Матір солдата згадує, якою золотою дитиною був її син. Хлопець взяв усю роботу в полі на себе. Він орав, сіяв і садив, збирав у лісі ягоди та гриби і продавав, віддаючи гроші сім’ї. Також, посадив молодий садок. Окрім цього, Вадим допомагав батькам у домашніх справах, про які розпитував навіть на Донбасі.

«А про себе нічого не розповідав. Мабуть, не хотів нас із батьком тривожити. Казав, що він зв’язківець. Стояв із хлопцями на блокпостах біля Сєвєродонецька, Красноармійська, Донецька», – згадує мама.

Хлопець розповідав, що воювати не важко, весь час казав, що дивиться телевізор або відпочиває. Після трагедії під Волновахою, його відправили на миколаївський полігон «Широкий лан».

Мати розповідає, що не могла спати на білій постелі, адже знала, що син в цей час ночував на землі простонеба.

28 серпня минулого року Галина Іванівна поїхала до Володимира–Волинського за довідкою учасника АТО для Вадима. У той день він ще зателефонував, поцікавився, як вродила картопля. Жінка чула, що там, де син, стріляють. А 29 серпня зв’язок обірвався.

Усупереч страшному передчуттю Засєкіни не замикали на ніч вхідних дверей. Потім зателефонував його товариш та розповів, що в автомобіль, яким разом із Вадимом вибиралися з Іловайського котла, потрапив снаряд. Тому хлопцю пощастило — викинуло вибуховою хвилею. А Вадима ніхто не бачив мертвим, бо нібито мав одним із перших вискочити з підбитої машини. Його шукали по різних каналах.

Активно підключилися волонтери. Мати навіть їздила до ворожок та екстрасенсів. До початку листопада, поки не прийшли результати експертизи ДНК, батьки сподівалися, що син живий. Але повторний аналіз підтвердив: на кладовищі у Запоріжжі в могилі невідомого солдата під №3228 — останки Вадима Засєкіна. На Маневиччину він повернувся 6 січня цього року — в цинковій домовині. Її навіть батькам не відкрили.

Батько Вадима розповідає, що після похорону телефонували з СБУ та питали, чи впевнені вони, що саме свого сина поховали.

Після смерті сина інвалід першої групи Олександр Засєкін залишився без засобів для пересування, адже раніше Вадим вивозив його у село по справах возом. Олександр Іванович давно перебуває у черзі на спеціальну автівку для людей з обмеженими можливостями.