Не стало волинського військового Михайла Случика

Страшна звістка облетіла село Холоневичі Ківерцівського району. Не стало мобілізованого Михайла Случика, який ще у неділю був у рідному селі в короткотерміновій відпустці.

Про це повідомляє інформаційне агентство Волинські Новини.

Михайло Случик був мобілізований до лав ЗСУ 28 січня цього року під час четвертої хвилі мобілізації. Спочатку проходив підготовку в навчальному центрі в Старичах Львівської області, потім частина, до якої був зарахований Михайло, проходила бойове злагодження у Кіровоградській області, після чого мала передислоковуватись безпосередньо в зону бойових дій.

Після цих навчань, багатьом мобілізованим командування надало короткотермінові відпустки, серед них і Михайлу. В рідному селі він пробув тиждень, і в неділю, 17 травня, вирушив у частину до своїх бойових товаришів. Не дочекалися побратими свого товариша, Холоневичі втратили великого патріота і справжнього Воїна.

Відомо, що смерть спіткала Михайла на залізничному вокзалі у місті Знам’янка Кіровоградської області, – розповів односельчанин Михайла Петро Сопонюк.

З його слів, обставин і подробиць смерті Михайла не знають навіть і його рідні, у яких виникло багато проблем з транспортуванням тіла покійного до рідного села.

«Як би там не було, побратими вже ніколи не дочекаються свого товариша у частині, а сьогодні усе село провело Михайла в останню путь», – розповів він.

Михайло був незвичайною людиною. Пройшов сувору і нелегку школу радянських десантних військ, і вже під час служби в армії не раз дивився смерті у вічі.Тяжкі спогади про втрату своїх 19-річних товаришів по службі, мабуть,переслідували його до останніх днів. Але він не зламався…

Після строкової служби його життя було наповнене різноманітністю: працював у лісозаготівельній бригаді,постійно грав в основному складі сільської футбольної команди, був незмінним солістом ВІА «Чоботи»,який деякий час існував при Холоневицькому БК.

Михайло не цурався жодної роботи, ніколи нікому не відмовляв у допомозі, з повагою ставився як до старших людей,так і до набагато від себе молодших, був добрим, щирим, веселим і компанійським. А ще – безстрашним: 30-метрову пожежну вишку біля лісництва і ще вищу в Цумані він фарбував без жодних страхуючих засобів.

Ніколи не скаржився на здоров’я (вже після свого сорокаріччя з легкістю міг вилізти на верх шестиметрової залізобетонної електроопори) і, коли почалася четверта хвиля мобілізації,отримавши повістку з військкомату і пройшовши медкомісію, без вагань відбув до військового навчального центру у Львівській області. Після бойового злагодження і короткотермінових відпусток особового складу,військова частина, до якої був зарахований Михайло, мала вирушати на схід.