Олексій Мочанов: бійці «Світязя» – мої «похресники»

Відомий волонтер та автогонщик Олексій Мочанов напередодні свого концерту у Луцьку поділився під час прес-конференції враженнями про війну, волонтерство та розповів по ставлення до чинної влади.

Вашій увазі найцікавіше з спілкування з гостем Луцька.

 

Я на Майдан прийшов 21 листопада. Я не ходив туди ні за Європу, ні за Януковича.

Для нас стало національною забавою грати в гру проти кого дружити. За два тижні до Майдну я говорив, що мені не хотілося б ні в Європу, ні В Росію, ні навіть бути приєднаним до Сполучених штатів Америки.

Необхідно збудувати країну, після поїздки мешканець будь-якої країни міг захоплюватися тим, що збудували українці. Але народ поки не готовий брати на себе відповідальність.

За час волонтерства Олексій Мочанов «наїздив» на Схід близько 86 тисяч кілометрі, часто у гарячі точки. В особливо важкі часи, наприклад після Нового року, оїздки здійснювали навіть тричі на тиждень. Спочатку допомогу доставляв лише для знайомих.

Раніше ми їздили лише по друзях, потім вони ходили на ротацію, і ми возили на ті самі точки, бо потреби не змінилися». Волонтер каже, що возити допомогу в конкретні місця ефективно – навіть після ротації хлопці залишають наступникам необхідне.

Перебуваючи на передовій волонтери бачили, як пересувається техніка ворогів. Ми передавали інформацію, що бачили як по трасі поїхала така-то така-то військова техніка. Але цю інформацію чомусь не брали до уваги. Це дуже дивна війна.

Одного разу він побачив, як військові з Закарпаття копали траншею, а землю викидали на наш бік. Олексій підійшов до хлопця і спитав, з кого він – за наших чи за сєпарів.

Він на мене дивився великими очима. Я йому пояснив, що якщо за наших, то землю треба відкидати на інший бік. Людям не пояснили, як воювати і для чого ця війна.

За кількістю благодійних концертів ми лідери, принаймні у сезоні 2014-2015. Щоправда, декорації на фронті трохи інші – кузов БТРа чи траншея, або термінал Донецького аеропорту і постійне очікування атаки. Бійці на передовій просять не співати їм про війну. Пізніше почали виступати для людей, які залишилися в містах на лінії фронту. Їм дуже потрібне спілкування.

А щодо «вати», то «цього добра» на Заході України не менше, ніж на Сході. Ті хто залишився там, не влаштовують вечірок, коли йде війна.

Волонтер дивується, як господарі без докорів сумління покинули собак та котів.

Я поіменно б переписував усіх, хто лишив котів и собак, а забрав мікрохвильовку. Якщо забираєш духовку, значить місце в машині є. Найгірше те, що люди завжди виправдовують це тим, що з тваринами важче знайти житло. Може це і некоректно, але сім’ям з маленькими дітьми теж неохоче здають квартири, проте їх ніхто не залишає.

Улюбленою розвагою було дивитися Новоросія –ТВ. Ми переписали усі номери, які проходили по біжучій стрічці, і з аеропорту передзвонювали їм. Кіборг Богема замовляв піцу – у нас сухпай та вода, яка прострочена на 2 роки (власник, котрий передавав її ще потім дивувався, що ми були обурені). Так от, він 15 хвилин диктував, яка та піца має бути, а коли тітка запитала куди везти, він каже – термінал Донецького аеропорту. Ми тоді почули все про те, які ми безсовісні.

У термінал вони тоді викликали сепаратистську міліцію, і навіть записувалися «у добровольці Новоросії».

Що вони казали нам, коли дізнавались, хто ми, не буду озвучувати – багато нецензурної лексики.

Нема нічого кращого ніж жити в Україні. Після того як я побував в Тибеті, я поцілував бетон у Борисполі. Нам природа дала два моря гори і іншу красу… Досі, якби не війна, ми б не знали, які є красоти на кордоні Харківської області. Ми б думали, щоб там терикони і пилюка. Люди в Карпатах ніколи не планували особливо подивитися Чернігівщину. Але які ж там комарі!

Хлопці навіть жартували, що «Гради» – це не так небезпечно, як комарі на Чернігівщині, і що завдяки комарам хлопці самі просяться на передову. Олексій Мочанов негативно ставиться до влади.

У нас в політиці досі у внутрішній політиці інтереси, а у зовнішній – принципи. У будь-якої розвиненої країни все навпаки. Коли він зустрічався з Президентом, то гарант розповів, що готовий боротися з корупцією на повну і навіть «посадити» рідного брата. У нього немає брата.

Він вважає, що якби президент дійсно був настроєний так рішуче, то голову Антикорупційного бюро обрали б у грудні, як було заплановано.

В Україні склалася така ситуація, бо 20 років на важливі посади люди не потрапляли не за моральні якості, а за подяки, підлизування чи ще щось – вважає волонтер. Так народився наш генералітет. Але такі проблеми не лише в армії а й у владі, і суспільстві. Ми повинні запрошувати розумних людей не для того, щоб вчити їх працювати.

Майдан стояв проти олігархів і зеків. Гляньте на тих, хто набрав найбільше голосів на виборах Президента. Не дзвонять люди на фронт і не питають у хлопців, за кого голосувати. Я вважаю, що це як мінімум мають зробити ті 54%, які голосували за Порошенка.

Але він визнає, що навряд чи до осені, коли будуть відбуватися місцеві вибори люди підготуються – принаймні почитають програми кандидатів та проголосують свідомо.

На виборах 25 жовтня почув розмову двох жінок, які перед кабінкою ніяк не могли визначитися за кого голосувати. У мене друзі на Майдан загинули, я приїхав з війни проголосувати, а ви не витратили ні хвилини часу,щоб визначитися. Не можна голосувати по приколу.

За волонтерську діяльність Олексія Мочанова нагородили урядовим орденом. Президент вручив йому орден Богдана Хмельницького, як волонтеру, який перебував у Донецькому терміналі.

Коли Порошенко давав мені орден я сказав, що як громадянину все, що дає мені цей орден – це військові почесті на похороні. У мене багато друзів з фронту, тому я впевнений моєму похороні і так стрілятимуть і співатимуть. Тому єдине, що Президент зробив, це узаконив безлад на моєму похороні. Орден я подарував. Не вважаю правильним його носити.

Особливо Мочанов дорожить іменною зброєю, яку подарувала влада – її він завжди носить з собою.

За законом підлості зброя може знадобитися тоді, коли її з тобою нема.

Але Олексій додає, що «волонтер не має перетворитися в Пореченкова» – зброю можна використовувати лише для захисту. До речі, волонтер вважає, що узаконення вільного володіння зброєю необхідне. Дивитися варто не на далеку Америку, а хоча б на сусідню Молдову і стаєш ввічливим.

Необхідно, щоб кожен міг купити пістолет. Хтось для захисту себе, хтось для захисту оселі. Коли ти знаєш. Що в опонента зброя- автоматично стаєш ввічливішим.

За час волонтерства допомагав багатьом підрозділам, але волинських бійців з «Світязя» називає своїми «похресниками».

Хлопцям дуже пощастило, що Сашка Фацевич, віце-чемпіон України з карате, хотів стати заступником командира батальйону.

З Сашком у них склалися дружні відносини. Коли хлопці зі «Світязя» переживали найважчі моменти на фронті, то вони телефонували волонтерам.

Життя там інше. Коли хтось телефонує, то це може дзвонити боєць попрощатися, потребувати викуп чи негідник, який знайшов його телефон. Перед цим дзвінком ми говорили з Фациком, і він сказав, що це кінець. І от коли він передзвонював мені, то вони вже виходили в бік Артемівська.

Дуже часто дивує Олексія те, що у «мирній» часині України більшість людей склавши руки, чекають повернення героїв зі Сходу. А контрактників не хочуть відпускати на службу в зону бойових дій.

Мене здивували матері, які перекривали трасу Львів – Рава-Руська. Чому батьки не перекривали вхід у військкомат? Все тому, що батьки думали, що син відслужить і тихенько отримає звання, і ніхто не розумів, що один з варіантів закінчення служби – контузія. Інше питання – це мобілізовані, яких витягли з дому від трьох дітей».

А найбільше дратують його фрази типу «не можна було здавати Донецький аеропорт».

Проведи там одну ніч, коли нічого не видно, жодного знайомого звуку, ти на території 3000 м. Мене дивують і нервують люди, які кажуть не задвати аеропорт. Спокійно сидячи в Кіровограді чи ще десь. Та кількість крові, яку я побачив за минулий рік, більша, ніж де-небудь на бійні. Війна не пахне геройством. Війна – це важка праця військових і волонтерів.