ЗМІ: «кіпробандерівці» рятують здоров’я «укропів»

Віталій Ванюшин і Олександр Шульган повернулися на Волинь з сонячного острова Кіпр. Українці, які мешкають в цій країні, вже організували реабілітацію для восьми волинських бійців.

Про це пише Юлія Малєєва у статті на інформаційному агентстві Волинські Новини.

Осколки в спині і врятована від ампутації рука

Лучанин Олександр Шульган воював добровольцем у «Айдарі». Він отримав поранення в спину, повертався до Луцька з дірками в спині і високою температурою. В Харківському госпіталі, де його оглядали лікарі, сказали, що в рані нічого не залишилося. Натомість, коли він прибув у Луцький гарнізонний госпіталь, під час рентген-обстеження у тілі бійця виявили численні осколки, а один з них застряг між хребцями.

Олександр Шульган

Олександр Шульган

Ситуація була дуже складна, бо залишити в тілі осколок в такій безпосередній близькості від спинного мозку не можна було. Але й взятися за таку складну операцію міг не кожен, бо наслідки могли бути непередбачуваними: один неправильний рух, і… Власне, операцію таки зробили. Але після того він потребував реабілітації, бо почалися проблеми з ногою. Хоча зараз він вже може пограти і у волейбол, і поплавати в басейні. Але й досі залишаються осколки в тілі

Віталія Ванюшина з Нововолинська мобілізували 8 квітня минулого року. Після того, як його перевели у 128 бригаду, він потрапив на Дніпропетровщину, а потім був марш-кидок в Луганську область. Після виборів президента Віталій ніс службу на блок-постах. 17 липня він отримав поранення в руку.

IMG_2980w

Віталій Ванюшин

Волонтерка Наталія Ариванюк розповідає: Віталія вивезли бійці батальйону «Айдар» спершу в медзаклад міста Щастя, потому – до Харкова. Місцеві фахівці тільки розводили руками і відправили його в Одесу.

Наталка Ариванюк

Наталка Ариванюк

Йому лікарі хотіли ампутувати руку, бо не давали жодної надії. Але врятувати кінцівку таки вдалося. Потім було тривале лікування в Краківській клініці.

«Може для когось це – важко, для мене це – нормально», – каже зараз хлопець. Він вже може згинати-розгинати руку. Ймовірно, що його чекає ще одна операція, але є велика надія, що реабілітація дасть свої плоди, і більше не буде треба лягати під ніж. Але йому ще потрібен не один місяць хорошої реабілітації, аби рука могла функціонувати більш-менш нормально.

Ще вчора ці двоє хлопців засмагали під кіпрським сонцем. Вони вилетіли з України наприкінці квітня. А сьогодні вже звикають до волинської погоди – кажуть, проти кіпрської тут прохолодно. Повернулися ж вони на Волинь засмаглі, окріплі.

До слова, з Сашком Шульганом в аеропорту стався невеликий конфуз: в хлопця був брелок у вигляді патрона, звісно. несправжній. Коли він прилетів, то на металошукачі брелок знайшли, зібрали цілий консиліум з правоохоронців, але все ж відпустили. Але коли вже волиняни мав вилітати додому, той брелок таки конфіскували. А ось осколки, які досі залишаються в його тілі, металошукачі аеропорту не виявили.

Кіпрська історія

Сашко і Віталій – останні з восьми волинських бійців, які побували на Кіпрі і отримали високоякісні послуги місцевих медиків-реабілітологів: їм робили релакс розірваних і затиснених м’язів, електростимуляцію, голковколювання, лазерний масаж. І все це – за гроші українців Кіпру.

Все почалося з зустрічі волинських волонтерів з українкою, родом з Рівненщини Настею Сербіною, яка мешкає на Кіпрі, але й часто буває в Україні. Волонтер з Володимира-Волинського Костянтин Зінкевич розповів, що українка купувала для бійців і кровоспинні препарати, і грілки взимку, і ще багато чого. А потім розповіла про ідею реабілітації на Кіпрі, яку запропонували самі ж мешканці сонячного острова. Вона запитала, чи є серед волинян бійці, яким потрібна така допомога.

 

Костянтин Зінкевич

Костянтин Зінкевич

Ще один кіпрський українець Олег Паска провів таку собі маркетинг-кампанію зі збору коштів: він порахував, якщо українці Кіпру раз у тиждень відмовляться від однієї чашки кави з тістечком і пожертвують ці гроші, то вони зможуть брати на реабілітацію по декілька бійців. І це подіяло.

«Ми не хотіли, щоб це йшло через офіційні міністерства. Бо була небезпека, що туди направлять генералів чи полковників, а так туди поїхали ті, хто дійсно потребує реабілітації – прості бійці. Є випадки, коли хлопці самі відмовляються їхати, кажуть що є ті, кому це треба більше», – пояснює волонтер.

Грошей від українців Кіпру вистачало і на візи, і на квитки до острова, і на послуги лікарів. Першим був Максим Вознюк. Потому на острів поїхав молодий командир танка 51 бригади Богдан Макаров з дружиною.

« З Макаровим вийшла цікава історія. Вже все було домовлено, а Богдан каже: «Я не поїду, в мене весілля призначене». А кіпріоти вже домовилися про лікарів – незручно. Я вже навіть казав: «Ти не міг би одружитися чи раніше, чи пізніше». (сміється) І пишу акуратно на Кіпр, що так і так. Та коли кіпріоти про це дізналися, то пропонували їх навіть на Кіпрі одружити. Але потім вирішили зробити подарунок, і Богдан поїхав з дружиною», – розповідає волонтер про пару, яка святкувала весілля у військовому госпіталі.

Потім на Кіпрі побували начальник штабу 51-ї ОМБР підполковник Микола Андрощук та начальник штабу артдивізіону 51-ї майор Роман Шерстюк, які пролежали з важкими пораненнями декілька місяців. Туди летіли один з палицею, а інший – на милицях. Назад повернулися, фактично, на своїх двох ногах. Лише Роман Шерстюк злегка спирався паличку.

Кіпріоти для бійців або винаймали квартиру, або ж селили їх з сім’ями. А щоранку їх возили на різні процедури, водили в гори, на різнрманітні розважальні заходи, аби хлопці отримали й психологічне розвантаження, а не лише фізіотерапевтичні процедури. Родини, які опікуються бійцями, навіть між собою змагалися, хто якого дня займається ними.

«Я не знаю, наскільки багато українців на Кіпрі, але вони дуже активні. Варто додати, що Кіпр – це ж офшорна зона, де багато росіян відмивають свої гроші. Там багато «ватників», але українці там ведуть цілу інформаційну кампанію і вдало їх «тролять», – посміхаючись, розповідає Зінкевич.

Сини, гідні своїх батьків

Попереду в Олександра Шульгана і Віталія Ванюшина ще – тривала реабілітація. До прикладу, Віталієві доведеться чекати років два, каже Наталія Ариванюк, поки почнуться видимі ознаки відновлення травмованих нервових закінчень.

«Може, він не зовсім відчуває, але ця робота дасть про себе знати пізніше», – переконує волонтерка.

Але після кіпрського сонця хлопці знову рвуться в бій. Батьки Віталія та Сашка сьогодні у війську: захищають Батьківщину. Батько Віталія Ванюшина воював в батальйоні «Донбас», неподалік від сина, потім повернувся до Луцька, коли сина поранили. Тепер він мобілізований, знову десь там.

Батько Олександра пройшов Афганістан і зараз воює в складі «афганської» роти батальйону «Айдар». До слова, Олександр отримав поранення 17 серпня, а згідно з документами, він вступив до лав війська 27 серпня, (коли вступив в силу Указ про мобілізацію), хоч до того вже мав на руках папір, який засвідчував видачу йому зброї. Тож попереду ще один бій – з бюрократією.

«Кіпробандерівці»

Власне, одним з натхненників ідеї реабілітації на Кіпрі є Олег Паска, який по роботі чимало літає по світу ,проте, попри все, знаходить час для земляків. І зупинятися на досягнутому вони не збираються.

Самі ж українці на Кіпрі від земляків просять небагато: трошки української символіки. Приміром, Сашка Шульгана попросили передати маки, які українці носили 9 Травня на грудях. Він вже пообіцяв, що надішле бандероль з кількома десятками.

А волонтери іноді в своїх дописах називають кіпрських земляків жартома «кіпробандерівцями». Бо національної свідомості їм не займати, зважаючи на те, скільки добрих справ вони роблять для своїх братів по крові.