Герої нашого часу: кіборг Віталій Кірсанов

На сайті Волинського Агентства Розслідувань стартує проект «Герой нашого часу», в межах якого щотижня публікуватимемо розповіді про волинян, які захищали або захищають Україну на Сході.

Сьогодні герой рубрики – 20-річний Віталій Кірсанов.

Він – кіборг, справжній український герой, який пройшов  всю війну – від Слов’янська до Донецького аеропорту. Віталій завжди хотів стати військовим, хоча у родині військових не було. Склалося так, що хлопець пішов служити на флот, у Севастополь, де був матросом на корветі «Луцьк».

Восени 2013 року звільнився з флоту, а в березні 2014 знову довелося взяти в руки зброю – після початку війни на Сході України він не зміг залишитися осторонь і пішов на фронт.  Віталій воював 8 місяців, і продовжував би далі боротися з окупантами, якби не контузія.

У березні минулого року Віталій прийшов у військкомат добровольцем і вже через кілька днів поїхав на фронт  у складі 95-ї бригади.

«Чомусь вийшло так, що я вибрав саме 95-ту бригаду, і згодом наша бригада стала відомою», – усміхається Віталій. За час перебування на Сході України отримав кульове та осколкове поранення і контузію.

«Перше поранення отримав десь у липні. Трохи підлікувався і не зміг лишится – знову вернувся на фронт» – згадує хлопець. Каже, що дуже пощастило з командирами – якби не вони, бригада мала б набагато більше жертв .

«Навіть коли гине хтось один – це вже багато. В моїй роті жодного загиблого, в інших батальйонах було багато вбитих. Командир наш – Забродський Михайло, ми називали його «Батя», став тепер командувачем ВДВ, отримав звання Героя України . Йому, як командиру рівних немає. І ротний Сергій Кропивницький був досвідчений, і взводний Володимир Савицький – справжні десантники, у яких багато можна було навчитися. З ними відчував себе в безпеці», – каже Віталій.

15

Віталій Кірсанов

Пройшовши Слов’янськ, Ясинувату і Савур-Могилу, Віталій потрапив у найгарячіше пекло – Донецький аеропорт. «Я потрапив у Донецький аеропорт у жовтні,  і доки там був точно не знаю. Я знаю лише, що за документами 15 жовтня мене вивезли звідти», – каже Віталій Кірсанов. Більшість його спогадів про останній бій в аеропорту – із фільму «Вавілон 13. Аеропорт зсередини», де кіборг впізнав себе. Він пам’ятає сутичку лише уривками.

Пост «Ромео», який обороняв Віталій з побратимами – один з найважчих постів у терміналі, там постійно відбувалися збройні сутички. «Ми стояли біля «КАМАЗа» і нас обстрілювали з двох сторін. Нас на пості було четверо чоловік: двоє позаду охороняли вхід в підвал, який був під сепаратистами, а ми трохи далі. Вийшло так, що спочатку міна вибухнула, 120–ка, і крім того ще граната «прилетіла» на пост. Я якраз відстрілювався в ліву сторону від злітної смуги, коли один з хлопців крикнув «Граната!».  Він встиг відбігти, я встиг тільки лягти. Вийшло так, що всіх посікло», – пригадує Віталій.

Одному чоловіку відірвало дві руки і порвало щелепу, іншому теж відірвало щелепу. Це були бійці з 79–ї і 93-ї бригад. «Як бачите, мені ще пощастило. Хлопців транспортували відразу під танками, а мене  і ще одного контуженого вивезли ввечері. Я сам цього нічого не пам’ятаю. Тільки пам’ятаю як мене несли в маленька кімнатку, щось типу штабу, де був док. Мені зробили укол і я заснув», – сумно усміхається Віталій.

Про подальшу долю хлопців, з якими разом охороняли пост, Віталій нічого не знає. Над ранок приїхали танки і БТРи, і поранених під обстрілами забрали з аеропорту. Тоді Віталія відвезли лікуватися в Красноармійськ, згодом в Дніпропетровськ. Потім хлопець уже сам перевівся лікуватися на Волинь. Поранення і контузія наклали відбиток на здоров’я кіборга – він і досі відчуває біль.

«Перших два тижні після аеропорту  я взагалі не говорив, потім дуже довго заїкався», – каже Віталій. Але реабілітуватися допомогло лікування і … музика. Уже перебуваючи на Сході Віталій навчився грати на гітарі та написав дві пісні про війну, на якій довелося втрачати побратимів, з якими воювали пліч-о-пліч.

Мама кіборга не підозрювала, що син воює. «Я подзвонив мамі і сказав, що нас загнали на полігон, що ми собі тут під сонечком засмагаємо. Все, кажу, ось вже мене хлопці кличуть на гітарі грати, я пішов – казав я і їхав на виїзд», – згадує Віталій Кірсанов. Герой розповів мамі, де довелося побувати вже після реабілітації в госпіталі.

Війна змінила уявлення Віталія про цінності та подарувала справжніх друзів. Згадуючи про ті події, кіборг каже, що найбільше запам’яталося те, як сильно хотілося тоді жити. «Однакових боїв нема, там кожен виїзд як останній. Найголовніше коли починається бій – не запанікувати, бо тоді ти не зможеш битися на рівних  і можеш підставити хлопців. Коли починався бій, ставало дуже страшно, і ти думав тільки – виживеш чи ні».

Після кожного бою Віталій казав собі, що це останній бій і він поїде додому. Але лишався живим і повертався назад до побратимів.

«Здається, що там романтика. І я коли йшов туди, теж так думав: прийду, повоюю, таким стану молодцем. Насправді там все зовсім інакше – приходиш туди і розумієш, що таке цінності. Ці всі гроші – це такий непотріб, головне, що тебе чекають вдома. Ти згадуєш кожен момент вдома, коли тобі було добре, згадуєш всіх своїх друзів, рідних. Розумієш, що якщо ти сьогодні живий, то вже все добре. Взагалі, не віриш до останнього, що можеш померти. Думаєш навіть, що ти безсмертний, поки не підходить критичний момент, коли розумієш, що смерть дуже близько, а так не хочеться вмирати. Так хочеться жити, тоді ТАК хочеться жити, що ти молишся і просиш просто лишитися живим…. Там зовсім не так, як ми уявляємо тут…Всім хлопцям страшно, всі хочуть додому, але хтось має робити цю роботу… Хто, як не ми? Ніхто крім нас».

 

Василина БОРУЦЬКА