Поради психолога: як поводитись з бійцями, яким ампутували кінцівку

568409

Психологи розповіли як допомогти бійцю пережити ампутацію кінцівки.

Про це йдеться у новині сайту «24».

Для більшості бійців ампутація — один із найстрашніших наслідків війни. За словами майора медичної служби Андрія Чайковського, дослідження, проведені лікарями, показали, що для всіх, хто потрапляє в госпіталь, найстрашніше – залишитися калікою. Навіть померти вони не так бояться, як стати неповноцінним.

Про те, як сім’ї можуть допомогти ветеранам війни на Сході впоратися з перенесеною ампутацією, пристосуватися до нової життєвої ситуації і подолати відчуття неповноцінності й непотрібності, сайту «24» розповіли працівники Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України, психологи Анна Баца та Олександр Макаревич, а також старший ординатор клініки психіатрії ГВМКЦ (ГВКГ) Андрій Чайковський.

  1. Треба забути про жалість до бійця та до себе. Постраждалому потрібно адаптуватися до нової життєвої ситуації. Для цього потрібні сили, яких не буде, якщо родичі витратять їх всі на жалість.
  2. Також варто забути слово «інвалід». Це слово передбачає, що людина – слабка, «поламана» і непрацююча. Однак, боєць повинен жити повноцінним життям.
  3. 3. Надмірна турбота небезпечна! Солдати намагаються показати, що, не дивлячись на втрату кінцівки, вони сильні і можуть з усім впоратися самостійно. Якщо родичі будуть їм у цьому заважати, то це тільки посилить почуття неповноцінності, що в свою чергу, може спровокувати вияв агресивності, дратівливості, замкнутості.
  4. Необхідно уникати таких формулювань, як «я думаю, тобі було б краще». Адже ніхто з оточення не знає як йому було би краще. Чоловік завжди може відповісти: «мені було б краще з двома руками/ногами». Слід використовуватие м’якші формулювання на кшталт «як ти вважаєш,… що для тебе було би краще», «що ти реально хочеш зробити» (саме «хочеш», а не «можеш»), «до чого ти прагнеш», тощо. Допомога має бути ненав’язливою.
  5. Треба підготувати людину до повернення додому, продумати елементарні побутові ситуації та питання, і максимально їх вирішити, щоб боєць вдома відчував себе якомога комфортніше. З часом необхідно залучати людину до спільних нескладних дій (купівля продуктів, подарунків), які приносили б радість і задоволення їй та оточуючим.
  6. Часом просто треба бути поруч. Забороніть собі чіплятись до бійця з розпитуваннями. Після прибуття з місця ведення бойових дій намагайтеся не ставити прямих запитань. Вони можуть викликати у вашого близького негативні емоції. Ні в якому разі не запитуйте у людини про бойові дії — вона може замкнутися в собі. Часто люди, які побували в зоні бойових дій, не люблять про це розповідати. Краще запитати, як він себе почуває, чого він хоче у майбутньому, про що він мріє. Запитуйте «як ти?», а не «як там?» (у зоні бойових дій). Вас насамперед, має цікавити стан людини, а не ті ситуації, які їй довелося пережити.
  7. Краще, коли боєць розповідає психологу про те, що тривожить його та завдає болю. Психолог — це людина, яка володіє спеціальними знаннями, що дозволяють професійно надати допомогу у складних процесах відновлення душі та прийнятті складних, а іноді і трагічних ситуацій.
  8. Слід вибирати такого психолога, з яким бійцеві буде комфортно. Якщо під час розмови він відчуває, що йому неприємно — відразу згортайте бесіду. Бійці чомусь вважають, що якщо до них прийшов психолог, значить так має бути і треба відбути розмову до кінця, навіть якщо це неприємно, щоб потім, можливо,стало легше. Жоден психолог не має права «загострювати рани», які в цей момент вже є у людини. Тому пояснюйте: тобі некомфортно з цим фахівцем? Тоді – до побачення, ми не хочемо більше з вами спілкуватися! Військовослужбовці повинні самі визначати зону свого комфорту.
  9. Повноцінне життя для молодого чоловіка – це коли жінка поруч. Тому питання фізичної, сексуальної привабливості для них вкрай важливі. Якщо потрібно переконати людину, що вона невтрачена, що боєць привабливий для своєї партнерки (не важливо, дівчини або дружини) — треба робити акцент на його ексклюзивності. «На двох ногах всі вміють ходити, а ти ось на одній спробуй», «з двома руками кожен все може робити», «так, ти – не такий, яким був раніше, але ти – живий, ти поруч. Це вже щастя. Все інше ми подолаємо РАЗОМ».
  10. Важлива мотивація – якщо людина хоче чогось досягти, вона шукатиме засоби і можливості. Дуже важливо, коли людина не просто знає, що вона відновитися, але ще й сама собі встановлює терміни. Це означає, що вона планує, ставить собі завдання, виконує їх. Мотивацію потрібно виробляти. Солдата потрібно зацікавлювати і обов’язково хвалити після того, як близький домігся успіху, навіть мінімального. Працювати потрібно тільки з допомогою похвали, «заманюванням», «пряником».
  11. Чоловіки — візуали. Для них важливо уявляти мету. Слід описувати ті маленькі перемоги, до яких вони мають прагнути. В тому числі й зорову фантазію людини. Це мотивує її працювати над тим, щоб фантазія швидше здійснилася.
  12. Шансів повернутися на військову службу після ампутації в Україні практично немає, тому варто пропонувати бійцю альтернативні варіанти подальшої діяльності. Він може бути інструктором, викладачем, реалізовувати певні проекти поза військовою системою. Людині потрібно допомогти змінити погляд на саму ситуацію. Вона не повинна замикатися в думці: «я до цього робив так і тепер більше нічого не можу». Потрібно робити!
  13. У пораненого можуть з’являтись фантомні болі. Вони виникають при проростанні нервових волокон у рубцеву тканину, де була ампутована кінцівка. Але такий варіант появи фантомних болів вимагає значного часу, який потрібен для того, щоб волокна проросли. У більшості випадків – це звичайний біль після операції і небажання змиритися з втратою кінцівки. Лікувати їх знеболюючими препаратами необхідно вкрай акуратно, щоб лікування не викликало залежності.
  14. Якщо боєць стає дратівливим, вимагає анальгетиків для усунення болю і відразу заспокоюється, коли йому виписують таблетки – щось йде не так. Потрібно звертатися до лікаря, міняти терапію.
  15. Необхідно уважно стежити за тим, які препарати приймає боєць. Ви повинні знати який препарат для чого прописаний, як він діє, коли його можна, а коли – не можна приймати, чи здатний він викликати залежність.
  16. Слід підтримувати тісний зв’язок з лікуючим лікарем. Боєць повинен знаходитися у нього на постійному контролі (хоча б у телефонному режимі).
  17. Якщо людина схильна до депресивних станів – переконайтеся, що гострі, колючо-ріжучі предмети знаходяться від неї якомога далі. Відкриті вікна, газ, все, що становить загрозу життю людини і тим, хто її оточує, має бути мінімізоване.
  18. Непотрібно людину насильно приводити у великі компанії друзів або родичів. Вона соромиться. Бійця потрібно оберігати. Тільки якщо він сам готовий і згоден на активну соціалізацію – починайте виходити в люди.