Ковель: чоловік понад 20 років «тероризує» родину

1

У Ковелі через бездіяльність прокуратури та міліція міста чоловік вже понад 20 років тримає в страху свою родину.

80-річна жінка, мати чоловіка, шукає захисту у міліції та прокуратури від рідного сина та просто благає, щоб їй дали спокійно дожити до смерті. Дільничий боїться приходити за адресою, де мешкає сім’я.

Про цей факт Волинська Агентство Розслідувань повідомили адміністратори групи “Типова Волинь” в Вконтакте.

Нижче опублікований текст звернення, яке передали прокурору міста. В тексті описані сцени насилля, тому людям зі слабкою психікою краще не читати.

_________________________________________________

 

                                                                   Ковельському міжрайонному прокурору

                                                            Лопосі В.В.

                                                            Гушинець Євгенії Архипівни

                                                            м.Ковель, вул.Т.Боровця,1/223

 

 

З А Я В А

Я, Гушинець Євгенія Архипівна,1934 року народження, пенсіонерка, хвора, немічна жінка (ледь рухаюсь за допомогою милиць) прошу захисту від фізичних та моральних знущань на протязі багатьох років від мого сина Гушинця Василя Олександровича, 1961 року народження. Ще на початку 90-х років син, зчиняв бійки і скандали зі своєю дружиною  Гущинець Л.Г.. Мій покійний чоловік старався заспокоїти сина, сказавши, що піднімати руку на жінку не можна. За це  син переключав свою агресію на батька. Взявши ніж на кухонному столі накидався на нього. В результаті цієї бійки була порізана рука, побита голова, і поламав зубні протези. У мого чоловіка Гушинця О.Т. ці травми зафіксували в судово-медичній експертизі, міліцією було проведено лише профілактичну бесіду.

В жовтні 1993 року Гушинець Василь Олександрович звернувся з позовною заявою в суд про примусовий обмін квартири по вулиці Мєчнікова, 5/57 з тих підстав, що сумісне проживання неможливе. Ця заява є в суді, але передумавши не з’явився в суд.

Після смерті мого чоловіка в 1998 році наше життя з дочкою Мулярчук С.О. стало ще нестерпнішим. Він став «власником» гаража, сарая і квартири.. Наша картопля в гаражі йому заважала, меблі моєї дочки, які стояли в гаражі він повивозив, матеріал для будівництва дачі (чоловік з зятем будували будиночок на дачі) теж пропали. Коли визвали міліцію то слідів злому не виявили, значить і пограбування не було. Моєму сину знову все зійшло з рук.

На мої  спроби  з ним поговорити, син реагував неадекватно. Відразу кидався битися, погрожував вночі задушити подушкою. Після таких «розборок» , я змушена була ночувати на дачі, або в другої невістки, а деколи, і в племінників. Дочка,яка захищала мене, теж неодноразово  отримувала побої, і після бійок  змушена була втікати до сусідів в квартиру № 58 або до своєї куми.

Одного разу коли моя дочка спробувала поговорити про те, що ми всі однакові  маємо права на користування спільним майном, мій син кинув її на диван (вона була на 8-му місяці вагітності) і став коліном видушувати дитину та підсунувши гольфік на шиї став душити її при цьому кричав,що зараз задушить ще одного спадкоємця. Коли моя дочка Світлана перестала чинити опір він злякавшись відпустив її. Прийшовши до тями моя донька поїхала до міліції. Міліція провела з ним профілактичну бесіду. Після цієї бесіди син пригрозив їй, що якщо вона буде скаржитись, то він скине її з балкона, і скаже, що вона сама викинулась.

Ще жахливіше стало жити коли в січні 2000 року народився мій онук Олександр. Плач малої дитини дратував мого сина. Коли дитина стала ходити, то не дай Бог, щоб він заходив до кімнати, де був Гушинець В.О., відразу звідти «вилітав». Дитина не могла зрозуміти, чому не можна гратися чи ходити. За що його б’ють, я, за те, що захищала внука теж отримувала побої, постійно отримувала штурхани, тягав за волосся. Я приховувала факти побиття дитини від дочки, боячись, що дочка заявить до міліції. Знала, що після міліції толку ніякого, а ще більше злоби у сина.

У 2004 році під час одного зі скандалів, Гушинець В.О. повалив мою доньку на підлогу, і схопивши, як завжди ніж, сказав, що переріже артерію і ніяка швидка не допоможе, а її сина здасть в інтернат, відсидівши 5 років він спокійно буде проживати в трьох кімнатах. В цей час випадково зайшла сусідка з квартири №58 Муравець Ірина, Гушинець В.О. втік до себе в кімнату. Ірина забрала дочку до себе. Вона вже неодноразово надавала притулок мені та моїй доньці з внуком. В 2007 році Гушинець В.О. коли донька була на роботі, сильно побив мого онука, і мене завдаючи ударів по голові. Прийшовши з роботи донька з Муравець І. їздила до лікарні на обстеження.

В 2009 році на прощену неділю коли мій внук прийшов з церкви з товаришем, з яким він паламарює в храмі, в кімнати почали голосно сміятися, Гушинця Василя це роздратувало, схвативши Сашка, кинув на підлогу і почав копати, поки пішла кров з носа і він обмочився. Я не змогла його захистити, він мене відштовхував. Переодягнувшись, внук з другом втекли до матері на роботу.

В 2010 році моя донька, Мулярчук С.О. змінила місце проживання, переїхавши до гуртожитку. Тепер «боксерською грушею» залишилась я одна. Моє життя стало ще гіршим. Син не дозволяв в його присутності заходити до кухні. Відірвав кабель до телефону, щоб я не змогла викликати ні швидку, ні міліцію, ні сусідів, ні родичів. Вимкнув дверний дзвінок, медична сестра, яка ставила мені ін’єкції, не могла потрапити в квартиру. Мені, коли син в дома, не можна було ні їсти, ні митись у ванній кімнаті, ні в туалет ходити, бо в цей час раптом щось йому захочеться, і я потраплю йому на очі, і тоді отримаю копняка. Комунальні послуги за світло, яке він також палив, платили по черзі ми з донькою, хоча вже вона і не проживала.

Втомившись від постійних знущань, і моральних насильств, від посувань по людях, і на дачі, я попросила дочку, щоб вона приїхала до мене для спільної розмови.

Почувши, що нам тяжко платити самим за послуги 3-х кімнатної квартири, якось би роз’їхатись син втік до своєї кімнати. Коли я зайшла на крок до кімнати, щоб попросити його вийти, то отримала декілька ударів. Мене забрала швидка, була порушена кримінальна справа. Син отримав 200 годин громадських робіт.

Після лікарні, боячись агресії від Гушинця Василя донька забрала мене до себе в гуртожиток, де я проживала до середини червня. Коли приїхали діти-студенти, мені стало важко перебувати з ними в кімнаті, і я попросила, щоб мене завезли додому на вул.. Мечнікова. Я повернулася в ад. Син вранці, наготувавши їжу, виключав газ і світло. Я на милицях з каструлькою ходила знову в ту ж квартиру № 58, але там вже нові сусіди, та слава Богу вони мені не відмовили, і дозволили зварити макарони. Інколи привозили продукти внук або донька. Але я старалась їх відмовити від приїздів до мене, тому що Василь(син) сказав: Якщо вона (Мулярчук С.) з’явиться, то заріже її.

Коли вона дзвонила, і хотіла щось мені привезти, я казала, що у мене все є. Якось син був в дома, коли я прийшла з каструлькою додому, сусідка допомагала, коли я відкривала двері. Син побачив, що вона заходила до своєї квартири і відразу постукав до неї. Коли сусідка відкрила двері, син сказав, щоб вона мені не давала їжу, і не «тикала» в наші сімейні справи носа. На що сусідка Зоя відповіла, що носа не тиче, а просто погодувала голодну жінку, а завтра, якщо прийде і він голодний, то вона і його нагодує. Це збентежило Гушинця Василя і він став підвищувати голос,  поки не вийшов чоловік Зої, який посоромив мого сина, що не дає їсти матері. Якось  з допомогою дочки, сусідів квартир 55 та 58, я прожила ці 2 місяці в дома. Були стусани і копняки, і закривав у ванній кімнаті. Я дзвонила у міліцію, написала декілька заяв, але на мої дзвінки ніколи ніхто не приїжджає, на заяви приходив дільничий, і то коли сина не було в дома.

Після літніх канікул Мулярчук С.О. знову забрала мене до себе на вулицю Тараса Боровця, де я прожила рік. У вересні 2014 року після лікарні, де я перебувала на стаціонарному лікуванні, вирішила повернутись додому, щоб не тіснити сім’ю доньки. Коли донька мене привезла, то син не давав їй нагріти в каструлі води, щоб помити мене і відключав світло, щоб вона не прала постіль. Вона подзвонила до міліції. Вислухавши її, черговий міліціонер сказав, щоб вона звернулась в РЕС, в РЕСі їй сказали, щоб дзвонили в міліцію. Боячись загострення ситуації, попросила Мулярчук С. поїхати додому.

Знову все почалось, як і раніше. Син відключав газ і світло, коли ішов з дому, щоб я не варила і не гріла, що крадькома приносили дочка і сусіди. Коли син був в дома і я заходила до туалету, то він підходив і відключав світло. Коли я з великими зусиллями залізла у ванну, адже я тепер вже ледь хожу, він знову вимкнув мені світло і я годину шкрябалась, шоб вибратися з ванної. Поміняв замок, дочці не дав ключа, щоб вона не приходила, дзвоник вимкнений, я не чую, коли стукають у двері. Я дала дочці свій ключ, син знову поміняв замок. Ключ не дає, пояснюючи, що Мулярчук С. не має що робити на вулиці Мечнікова.

Син став вимагати, щоб я давала гроші для сплати за світло, яке він використовував, поки мене не було. Так само і за газ. Знову почав совати за вухо, за щоки, за губи. Я викликала швидку, яка дала мені ін’єкцію від болю та тиску. Забирати мене не захотіли, бо я недавно вже лежала в лікарні. Та я вже не знала, що кожного дня чекати від сина. Мої дзвінки до міліції були майже щодня, але вони певно знаючи мій номер навіть і не брали трубки. Хіба попрошу кого іншого подзвонити зі свого телефону.

Також було написано декілька заяв, дільничий міліціонер приходив в той час, коли сина не було, включав мені газ та світло, я ще більше отримувала побої від сина, хоча і казала, що це не я включала. Відчуваючи, що від постійних стресів і голодування мене покидають сили, я попросила знайому написати листа в міську раду, щоб мені допомогли. З соціального захисту прийшли три жінки, які оглянули умови мого проживання. Після цього мене викликали на комісію. Вислухавши мою і розповідь дочки (я попросила її приїхати на комісію), члени комісії на чолі заступника міського голови Прокопіва Я.Г. вирішили мене поселити на тимчасове проживання в територіальний центр соціального обслуговування на стаціонарне відділення на 75% моєї пенсії.

Прокопів Я.Г. сказав, що звернеться до міліції і постарається допомогти. Моя донька, Мулярчук Світлана також написала заяви до міліції і до прокуратури, щоб мені допомогти. Нажаль нічого не змінилося. Гушинець В.О. написав заяву у горгаз від свого і нашого з дочкою імені на відключення газу, хоча ми навіть нічого не знали і згоди не давали. Мене виселяють з будинку престарілих, і я зараз знаходжусь на лікуванні в кардіологічному центрі. Моє здоров’я вже не витримує.

Прошу, допоможіть 80-річній жінці дожити до смерті. Захистіть мене від сина, скажіть мені, де жити, і де їсти та куди піти з лікарні.

21.04.2015