Краще підірватися, ніж в полон попасти, – волинянин з «Айдару»

20150402171828

Микола Сичук із с. Бережанка Іваничівського району був учасником обох Майданів, а тепер захищає Україну від російської агресії на Сході.

У мирному волинському житті чоловік крутив гайки, мотори ремонтував, шоферував, на шахті трудився (не працював, жартує, тільки в прокуратурі, міліції та суді), – пише Волинська газета.

Словом, займався буденними клопотами і нікому не заважав. Щоправда, зовсім мирним його життя не назовеш. Воно було б так, якби не гіркий досвід 1982-го… Молодого солдатика призвали в автомобільний батальйон і прикомандирували до одного з тамтешніх воєнних округів. В Афганістані Микола півтора року возив паливно-мастильні матеріали для потреб військових. Нині каже, подібна війна, різниця хіба в тому, що тоді «градами» ніхто не стріляв…

Обидва Майдани без Миколи не обійшлися. І під час Помаранчевої революції, і під час Революції гідності він був серед тих, хто не спостерігав події, а творив їх. На Майдані 2014-го стояв разом із хлопцями із 8-ї афганської сотні. Коли на Сході України стало гаряче, спочатку планував їхати туди спільно з побратимами – не вийшло. Тому одного дня спакував речі і подався на Схід «своїм ходом» – так Микола Сичук із Бережанки потрапив в «Айдар», де служить у другій афганській штурмовій роті. Вдома за нього моляться рідні, серед них – донька, яка не надто схвально сприйняла татову ініціативу, і дружина, яка сприйняла рішення чоловіка з розумінням.

«Вона у мене – патріот! – не без задоволення каже Микола. – Я не можу дивитися на тих жінок, які дороги перекривають або плачуть, що 45-літній синочок два місяці у відпустці не був… Люди, ви зрозумійте: не буде нас там – ті, хто на Сході, прийдуть сюди і кричатимуть «Алах акбар, то мой зємля!», і ґвалтуватимуть наших жінок і дочок, і грабуватимуть наші хати… А тоді нам жінки скажуть: «Хлопці, а де ж ви були?». Правильно? Я теж міг нікуди не йти. Бо мені вже більш як 50, а тоді ще таких не брали. Але як не я, то хто?! Тим паче, я щось бачив і трошки більше знаю».

Доброволець провів на східному фронті вже 9 місяців, але на час нашої з ним розмови все ще не мав належно оформлених документів, а, приїхавши додому, збирав довідки з госпіталів про те, що справді був поранений, і таким чином доводив свою участь у цій війні. Але Микола на паперові клопоти не нарікає. Розуміє всі складні обставини. На запитання, чи не образливо йому, що 9 місяців в АТО провів без зарплати, відповідає: «Щоб ви знали: там ніхто з наших не воює за гроші чи за нагороди, ми воюємо за нашу землю. Все».

Удома ж волинянин найбільше дратується, коли бачить чоловіків у камуфляжах, які жодного стосунку до АТО не мають, особливо – коли вони за кермом крутих автівок із модними номерами типу «ПТН ПНХ». Тут в афганця своя позиція: «Ти – укроп? То приходь у спілку воїнів-інтернаціоналістів, я тебе із собою заберу. Там покажеш! Розказували хлопці з ДАІ, що спиняють машини з тими нефайними номерами, а їм водій каже: він, бачте, в АТО. В таких треба перевіряти військові квитки, а їхні машини забирати на Схід, там хлопці будуть дуже раді», – переконаний «Кабул».

А загалом, там – на передовій воює героїчна молодь: «Он днями двоє з Нововолинська прибуло до нас, – зазначає айдарівець. – Рвуться вперед! Молодці. Та й взагалі у нас ніхто духом не падає, хоч перемир’я на перемир’я не схоже… Більше за смерть, мені здається, бояться лишитися каліками лежачими. Не від одного чув: «Краще підірватися, ніж в полон попасти чи потім мучитися». І я так вважаю».

У столиці на Майдані.

На своїй другій війні Микола знає ціну за свою вже майже сиву голову: 60 тисяч. Знає те, що айдарівців бойовики в полоні не тримають, а розстрілюють. Але з цього робить висновок: «Вони нас бояться. І це важливо!». Саме тому добровольчі батальйони, зазначає, у цій війні мають свою місію: «Нам кажуть, що ми некеровані, безстрашні, не слухаємо нікого. Кажуть… Але самі думають: «Правильно зробили».

Помилка АТО в тому, на думку Миколи, що у перші дні й тижні не брали в стрій усіх, хто цього хотів. Тепер же мобілізація триває мало не примусово. З такого воїна, переконаний чоловік, навряд чи буде толк.

Наступного дня Микола Сичук мав від’їжджати до побратимів. «Уже й так дзвонять і просять: «Кабул», давай назад, бо без тебе скучно», – посміхається доброволець. Насправді ж афганець на Схід має доставити черговий автомобіль від волонтера із с. Піддубці. Це неабияк його тішить. Усе, що мають бійці-добровольці з «Айдару», – від волонтерів. Окрім зброї.

…Ми не могли не спитати у Миколи Сичука про Надію Савченко. Айдарівець, що з перших днів АТО – на Сході мав би зустрічатися із найвідомішою заручницею Кремля. Щоправда, «Кабул» має свою точку зору на все, що відбувається довкола Савченко, і – свою оцінку, досить категоричну:

«Вона – без тормозів, що називається «обезбашенна». І не підкоряється командам! Думаю, її не випустять Ми бачилися, звичайно, кілька разів. У той день, коли Надію Савченко взяли в полон, я отримав поранення… То було, здається, 17 червня. Тоді загинуло… Словом, не один із наших. Вона вскочила в танк без боєприпасів. Чого питається?.. Два танкісти тоді підірвалися, щоб не здатися в полон. А тих, що з нею були, двох чи трьох, таки взяли. От тільки про них не пишуть, а про неї – постійно».

1 3 5 20150402171828 DSCN1659