Ордени-фантоми для танкістів з Волині від Порошенка

11129794_1565568780369817_1836577274_n

Разом із волинськими танкістами 14-ї ОМБ додому на дембель повернувся і військовослужбовець Микола Тишик із с. Седлище Старовижівського р-ну. За рік війни як мінімум двічі про героїзм юного командира та його екіпажу говорили на всю Україну. На малій батьківщині Миколі організували врочисту зустріч – у стінах місцевої святині.

Волинь гордиться такими героями! Натомість, як засвідчив недавній лист на адресу «Волинської газети» із Адміністрації Президента України, Миколині ордени ще досі в шухлядах недобросовісних генералів, – пише на сторінках «Волинської газети» журналістка Олена Лівіцька.

Ще в жовтні 2014-го «Волинська газета» звернулася до Президента України з проханням розглянути доцільність представлення Миколи Тишика та членів його екіпажу Андрія Мудрика та Олександра Пугача до відзначення державними нагородами.

На що отримала відповіді за підписами Першого заступника глави Адміністрації Президента України Юрія Косюка та начальника управління особового складу-заступника начальника штабу Командування Сухопутних військ України І. Близнюка: клопотання про нагородження цих військовослужбовців орденами «За мужність» ІІІ ст. ще в листопаді 2014-го внесено в Адміністрацію Президента України,

Нагадаємо, торік, 24 серпня, військовослужбовець зі Старовижівщини Микола Тишик, разом із членами екіпажу українського танку Т-64 Андрієм Мудриком із Луцька та Олександром Пугачем із с. Губин Локачинського р-ну відбили атаку 4-х ворожих танків Т-72. Підбили три броньованих чудовиська: два з них лишилися на полі бою, а одного (технічно справного!) Микола зумів витягнути з болота і доставити в розташування українських військ. Трофеєм також став прапор сепаратистського «Оплота», який ворог залишив усередині.

Згодом хлопці, які на той час були у складі 51-ї ОМБР повернулися додому, у відпустку.  «Волинська газета» не просто розповідала про героїв на своїх сторінках, а й спільно із Благодійним фондом «Волинь-2014» подарувала кожному планшети. Звичайно, ми не сумнівалися, що державні нагороди будуть вручені їм дуже швидко, бо для тих, хто декларує підтримку військовослужбовців на всіх рівнях, – то справа честі.

Тим часом Микола Тишик знову вирушив на Схід у складі 14-ї окремої мехбригади… І коли вся країна напружено спостерігала за подіями довкола Дебальцевого, Тишик раптом потішив звісткою. З екіпажем у складі Костянтина Мрочка з Нововолинська та Романа Ляшка  вивів колону військ з-під Дебальцевого через… мінне поле.

Укотре цитуємо волонтера Дениса П’ятигорця, бо краще не розкажеш: «Вони 4 дні не вилазили з танка: обстріли велися з такою інтенсивністю, що висунутися з броні – означало  загинути. У ньому спали, у ньому їли. Танк виходив на позиції й відкривав вогонь по ворогу. Якось помітили ворожу техніку, але ніяк не могли до неї дістатися – «русня» виїжджала на позиції, робила 3-4 постріли і швидко поверталася на базу. Тоді екіпаж Колі Тишика сховався за підбитим російським Т-72 і чекав ворога. Чекав терпляче. І ворог з’явився. Тільки цього разу його чекав наш екіпаж. Три постріли – і дві машини «русні» у вогні. «Щоби отримати нагороду за підбиту техніку, ви повинні зробити фото броні, щоб було видно номер», – казали потім штабні генерали. «Відмінний план!» – подумали хлопці. Тільки як «русню» попросити, щоб не стріляли, поки підбиту техніку фотографують?.. І ось настав час відступати. Екіпаж Миколи відпрацював по ворогу і без боєкомплекту повертався на базу. Тоді їм повідомили, що треба танк, щоб забезпечити відступ колони 128-ї бригади. Але є одне «але»… Відступати треба … мінним полем. «Русня» в курсі, що поле заміноване, і точно не чекає, що ми через нього підемо. Екіпаж Тишика приймає рішення їхати. Прибули на місце. Стали на чолі колони. Командир танка Микола Тишик виліз на броню, механік-водій відкрив люка і слухав його команди: вправо, прямо, стоп, вліво, назад… навпомацки! Покладаючись на очі та інтуїцію командира, колона повільно пройшла зигзагами через все мінне поле!!! Всі живі!!! Згодом Коля подзвонив мамі й сказав: «Мамо, я і після війни залишуся в армії! Це ж моя робота, мамо! Ти не хвилюйся, тут нічого страшного нема. Якщо не віриш – приїжджай, і я тебе … покатаю на танку!».

26 лютого ц. р., ще не знаючи про повторний подвиг Миколи Тишика, «Волинська газета» знову звернулася до Президента України Петра Порошенка з проханням взяти під особистий контроль справу нагородження героїчного екіпажу молодих танкістів. Наголосили: вважаємо, що це рішення вплине на процес підвищення обороноздатності країни, утвердження в суспільстві переконанні в неодмінній перемозі нашої держави над внутрішніми ворогами та зовнішніми агресорами, гідного військово-патріотичного виховання майбутніх захисників України. 27 березня Микола Тишик зі своїм екіпажем та іншими побратимами-танкістами з 14-ї ОМБ повернувся на Волинь. Хлопців стрічали – як героїв, на центральній площі міста. Ще через день Тишика вітали у селі, в тамтешній церкві влаштували спеціальну зустріч за участі односельчан, представників влади, духовенства, тощо.

А 2 квітня редакція отримала офіційну відповідь із Адміністрації Президента України: «Повідомляємо, що подання про відзначення державними нагородами України військовослужбовців 51 окремої механізованої бригади М. Тишика, А. Мудрика та О. Пугача до Адміністрації Президента України не надходили. Міністерству оборони України запропоновано прискорити відпрацювання необхідних документів та в установленому порядку подати їх на розгляд Глави держави». Підпис – Андрій Таранов, заступник глави АПУ.

Отож. Не надходили. Що ж йому ще зробити, нашому Миколі Тишику?!  Може, захопити у полон самого Путіна?!

P.S. Під час підготовки публікації з’ясували, що не тільки «Волинській газеті» доводиться «тривожити» генералів із вимогою достойно нагороди танкістів. У штабних коридорах губляться навіть звернення нардепів. Так, Степан Івахів, народний депутат від Волині, повідомив, що теж ще у вересні 2014-го звертався до МОУ з відповідними вимогами. Отримав запевнення, що Тишика нагородили нагрудним знаком «За військову доблесть». «Проте за тією інформацією, яка є в мене, Микола Тишик ще й до сьогодні не отримав цієї відзнаки за свій перший подвиг», – пише обранець у соцмережах. Відтак депутат адресував повторний лист із проханням відзначити танкістів належним чином.

Як і він, ми вважаємо, що за проявлені мужність і самопожертву заради порятунку інших бійців волинянина Миколу Тишика варто назвати і Героєм України. Та й чи личить генералам перекладати провини за власні помилки на чужих солдатів (навіть бригади з 51-ї на 14-ту переназвали), а коли доходить справа до вручення героям-танкістам завойованих ними на фронті бойових нагород, документи та подання припадають пилом у шухляді якогось тилового пацюка?!