Луцькі госпітальєрки: ніхто не відміняв уваги, потрібної пораненим

У кожної з дівчат-волонтерок Луцького військового гарнізонного госпіталю — свій шлях до іще одного життєвого виклику, продиктованого війною, а саме допомоги пораненим на Сході України бійцям. Ніхто із них  влітку минулого року не уявляв ані масштабів роботи, ані того, наскільки тривалою вона буде. Починали із матеріально-технічної бази госпіталю (ця тема актуальна й досі), – дійшли до пошуку реабілітаційних центрів. А посередині між першим і другим — змінене і їхнє життя, і життя хлопців, які стали на їхньому волонтерському шляху.

А починалося все  із посту у мережі Facebook. На початку літа Наталія Ариванюк, перша із луцьких госпітальєрок, побачила пост київської волонтерки Наталії Юсупової про перших поранених, яких приймали київські госпіталі. Зібравши з родиною і друзями допомогу, поїхала туди. Молоді скалічені хлопці не йшли з голови  всю дорогу додому. Тому рішення прийняла швидко і,  повертаючись додому, вже дізнавалась у координатора Ковельського центру допомоги військовим Наталії Соколової про долю двох поранених луцьких хлопців, які діставались у луцький шпиталь потягом.

«Коли ж приїхала у наш шпиталь там вже було шестеро бійців.  Спершу я не знала, як правильно поводитись, щоб ненароком не завдати болю необережним словом чи поведінкою,  – розповідає Наталя Ариванюк. – Тому, щоб зробити перший крок і подружитися з хлопцями, приїхала до них із картоплею, відбивними і салатом».

Цими першими були військові, які постраждали під Волновахою: у більшості з них були осколкові поранення, у деяких стояли апарати Ілізарова. Їм надали першу медичну допомогу на місцях, але складним залишався їхній моральний стан, у хлопців виникало багато запитань на юридичну тематику. «Оскільки за фахом я юрист, а у хлопців виникало багато питань стосовно документів, то я почала надавати загальні консультації по цивільному праву», – додає волонтерка.

Того ж вечора Наталя Ариванюк написала у Facebook пост із питанням, чому про військовий шпиталь і хлопців, які потребують допомоги, мовчать засоби масової інформації. Після цього до неї почали передзвонювати знайомі з пропозиціями допомогти. Жінки вирішили зробити все для того, щоб хоч трохи полегшити пораненим бійцям перебування в лікарні та покращити умови їх лікування. Долучилися Олена Звєрєва, Наталя Шепель, Наталка Слупко, Світлана Рейкіна, Дарина Барчук.

«Страшно було, коли почався Іловайський котел, – згадує Наталя Ариванюк. –  Уночі привозили автобуси з хлопцями, які кілька днів не мали перев’язок, їхні рани кровоточили. Ще гіршим був їхній моральний стан, бо в пам’яті лишилися страшні картини боїв, загиблі друзі».

Той момент став для шпиталю і волонтерок переломним: щодня кількість поранених зростала.  У приміщенні, розрахованому на 100 ліжок, розміщали до 250-270 чоловік. За браком місця хлопці, які зазвичай отримували першу допомогу в лікарнях на Сході, часто в Одесі та Києві, – лежали навіть у коридорах. Потрібно було вирішувати вже зовсім інші питання. І дівчата, аби робота  ефективнішою, розділили напрямки роботи.

На той момент багато військових потребували психологічної допомоги. Тож цей напрямок  організувала кваліфікований психолог Олена Звєрєва, залучивши  своїх колег – психологів і психіатрів.  «Хлопці, які пройшли Іловайський котел, Дебальцево – саме пекло, з якого витягували своїх товаришів, – дійсно мають проблеми: безсоння, нічні жахіття.  Головне, щоб вони не закривалися в собі, розуміли, що це нормально і вчилися з цим справлятися», – каже Наталя Ариванюк.

Активно працює також напрямок забезпечення медичними препаратами – ним займається Наталя Слупко. Військовослужбовці часто повертаються з війни, маючи проблеми зі шлунково-кишковим трактом і опорно-руховою системою (від постійних навантажень  та важких бронежилетів постійно болять спина та коліна). Госпітальєрки закуповують хлопцям необхідні препарати та надають військовим адресну допомогу медикаментами.

Працює це так:  лікарі формують список призначених препаратів, провізор, у свою чергу формує загальний список і передає його волонтерам, які його «закривають».

Втім, за словами Наталі, іноді буває так, що навіть вже прооперовані хлопці, наприклад, ті, яким свого часу несвоєчасно надали допомогу,  потребують повторного втручання медиків.  З такими військовими теж працюють госпітальєрки. Зараз Наталя Ариванюк із колегами задумуються про організацію центру, який буде займатися винятково реабілітацією військових «У цьому напрямку маємо певні напрацювання, – каже волонтерка. – Але повинні заручитися допомогою інших волонтерів, щоб якнайкраще організувати допомогу бійцям».

Із погіршенням фінансової ситуації волонтерам все важче збирати кошти. «Слава Богу, що є у нас ще небайдужі українці, які живуть за кордоном і мають змогу передати 200 -400 доларів. Є й такі благодійники, які не хочуть називати свої імена. Пожертвувані ними гроші ми відкладаємо на ліки та реабілітацію»,- відзначає Наталія.

Часто-густо ситуації бувають екстремальними настільки, що волонтери не встигають зі збором коштів, тож витрачають власні.

Ще один напрямок, який у волонтерах на часі — це лікування і реабілітація хлопців за кордоном. «Вдаємося до такого кроку у тих випадках, коли необхідну допомогу неможливо надати в Україні»,- зазначає Наталя Ариванюк. Це означає, що у нас немає найсучаснішого діагностичного обладнання чи такого устаткування, яке дає можливість зробити операцію, за яку в нас не беруться.  Як-от, наприклад, було з бійцем, якому в Україні робили чотири рази спробу вийняти осколок, що “засів” біля життєво важливої артерії в ділянці шиї. За кордоном, зокрема в краківській клініці святого Рафаїла зробили контрастування,  швидко виявили і видалили осколок, тож через день хлопець уже їхав додому.

Розуміючи із перших днів, якою важливою є діагностика, – зробили спробу збирати гроші на апарат МРТ для госпіталю. Адже й по завершенню війни бійці проходитимуть повторні обстеження, будуть лягати на профілактику тощо. «Вживаний апарат коштує від 3,5 мільйонів гривень. Це нереально в час, коли всі кошти ідуть на передову, а гривня знецінюється»,- зізнається Наталя Ариванюк. Проте за майже рік часу волонтеркам вдалося зібрати майже 200 тисяч гривень – за ці кошти відкрили офтальмологічний кабінет та повністю його обладнали, встановили дорогу офтальмологічну щілинну лампу японського виробника. За решту коштів збираються придбати для госпіталю ортопедичний хірургічний стіл, тож наразі разом із київськими спеціалістами моніторять ринок.

Але скільки б не йшлося про медичні потреби, найбільше, чого потребують хлопці  – це увага, каже Наталія Ариванюк. І навіть той факт, що активні бойові дії припинились, – не відміняє їхньої участі в житті й долі кожного із нас. Вони були і є готовими скласти за нас життя. Залишатися в ці часи байдужим і без участі не можна. Своїх героїв треба берегти, прославляти і намагатись допомагати.  Волонтери закликають присвятити хвильку вільного часу бійцям, які зараз у госпіталі:  провідати, при можливості почастувати чимось смачненьким. «Якщо взяти собі за правило відвідувати хлопців, то це означає освітити їм шлях до виходу з того стану, в якому вони перебувають, повернувшись із війни”,  – підсумувала Наталя Ариванюк.

Ознайомитися з діяльністю луцьких госпітальєрок та дізнатися про потреби поранених можна у групі, що в мережі Фейсбук https://www.facebook.com/groups/801160959904792/.

Картка Приватбанку для пожертв волонтера Наталії Ариванюк –  5168 7420 1686 1621  (Приватбанку)

Призначення платежу  – «Для лікування бійців”.