Битва за мерське крісло в Луцьку – двобій олігархів

Кабінет міського голови Луцька

Вибори міського голови Луцька перетворяться на битву двох олігархічних груп.

Про це пише в статті “Луцьк. Битва титанів. Хто переможе в електоральній сутичці двох олігархічних груп?” на сторінках “Хронік Любарта” журналіст Андрій Лучик.

Публікується в скороченому викладі.

 

Основні гравці

Важливо розуміти, що у нинішній системі координат місцевого самоврядування міський голова – головна фігура. Він ухвалює ключові рішення щодо розвитку громади та має вирішальний вплив на депутатський корпус. Тобто відносно легко може сформувати постійну більшість «під себе» або принаймні ситуативну під ухвалення конкретних важливих рішень. Ідеально, якщо міський голова заходить в раду разом із групою лояльних депутатів.

Тому основну ставку на майбутніх місцевих виборах політичні гравці робитимуть на мерське крісло.

Хто ж боротиметься за владу у Луцьку? Хай як дивно це звучить для непідготовленого читача, це групи «Континіум» та «Приват». Усі решта – масовка, яка або торгуватиметься з двома наведеними вище гравцями, або просто переслідуватиме свої вузькопартійні інтереси.

«А як же нинішній міський голова Микола Романюк? Хіба він теж масовка?» – поцікавиться допитливий.

«Ні. Він – концентрований представник однієї з олігархічних груп», – відповість автор. Якої? Читатаємо далі 🙂

 

«Континіум»

«Континіум» – корінна волинська фінансово-промислова група, яка виникла ще в середині 1990-х років у Луцьку. Ядром цього утворення вважаються нині народні депутати Ігор Єремеєв та Степан Івахів. Основні активи зосереджено в нафтовому та молокопереробному бізнесі. Також є інтереси в будівельній, банківській сферах, торгових мережах.

І чинний луцький мер Романюк на майбутніх виборах представлятиме саме цього гравця.

Микола Романюк уже встиг публічно заявити про свій намір брати участь у перегонах за посаду міського голови. Проти нього в жорстку позицію ставатимуть представники групи «Приват» на місцевому рівні. Більше того, Ігор Палиця, перебуваючи нещодавно у Луцьку, недвозначно заявив: «Я не знаю, кого ми підтримуватимемо як кандидата на пост мера міста, але точно не Миколу Ярославовича Романюка – я дуже розчарований його роботою».

Варто зауважити, що така непримиренна позиція Палиці стосовно Романюка має підґрунтя. Якщо згадати професійну кар’єру Миколи Ярославовича, то він 14 років очолював у Волинській області регіональне управління «ПриватБанку», де й сформувався його образ «няшечки»: доброго, красивого, в міру холостого та в певному сенсі непитущого дядька, який інколи може дати банківські гроші на добрі справи.

У 2007 році за президентства Ющенка Романюк стає головою Волинської ОДА, знову ж таки не без підтримки групи «Приват» Ігоря Коломойського. Прикметно, що у 2010 році з приходом Януковича до влади, у березні Романюка звільняють з посади губернатора і до обрання на посаду луцького міського голови Романюк знову таки перекантовується на посаді директора Волинського регіонального управління «ПриватБанку».

Зрозуміло, що й луцьким мером Микола Романюк стає за активної підтримки «Привату». Більше того, коли у 2011 році Ігор Палиця вирішив позмагатися за депутатський мандат у Луцьку, то саме Микола Ярославович був певний час його непублічною довіреною особою.

Що ж відбувається далі? Микола Романюк все частіше надає преференції іншій фінансово-промисловій групі – «Континіуму». То «забуває» про законну плату за оренду 10 гектарів землі, якими користується Єремеєв&Ко, то «континіумівський» менеджмент призначає на керівні посади в комунальні підприємства, то «підіграє» в суді, то фірми «правильні» закуплять пального за «правильними» цінами. Очевидно, що є й інші непублічні домовленості.

А щоб краще розуміти ситуацію, то «Приват» з «Континіумом» завжди були непримиренними ворогами. Історія їхнього протистояння починалася ще на початку 2000-х з протистояння за контроль над Надвірнянським та Дрогобицьким нафтопереробними заводами. Відтоді їм і «пороблено».

Отож, складається картина, коли людина, на яку робила ставку група «Приват», десятками років вкладала в нього ресурси, раптом перебігає в стан непримиренного суперника – «Континіуму». Ось така поведінка «не по панятіям».

І зараз, коли Микола Романюк зібрався вдруге штурмувати луцький олімп вже за підтримки групи Єремеєва, публічна реакція Ігоря Палиці про «розчарування роботою» мера є тільки вершиною айсберга. Більше того, поінформовані джерела розповідають, що Романюку телефонував сам Ігор Коломойський та передавав йому гарячий «привіт». Тобто поведінка «Привату» стосовно Романюка нагадуватиме поведінку Тараса Бульби стосовно сина Андрія: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!»

Отож, у Миколи Романюка не залишається альтернатив, як тільки тісно співпрацювати з групою «Континіум». Більше того, кілька різних джерел «Хронік Любарта» підтвердили інформацію про те, що виборчу кампанію в команді Романюка вестиме Олена Палагута – голова наглядової ради благодійного фонду Ігоря Єремеєва «Волинська родина». Палагута – розумна жінка та жорсткий керівник, вона одна з тих, з ким Єремеєв розпочинав свій бізнесовий та політичний шлях  у середині 90-х. Вона – незмінний керівник виборчих кампаній Єремеєва у 2014, 2012 та 2002 роках та одна з небагатьох, до чиїх порад дослухається Ігор Миронович. Тобто бачимо, що вигода «Континіуму» та Романюка перемогти у мерських перегонах обопільна.

У партійному контексті Романюка може підтримати Блок Петра Порошенка (рівно як і виступити суб’єктом висунення). Адже стосунки з ключовими представниками цієї політичної сили у Миколи Романюка склалися гарні. Представник Порошенка в регіоні Володимир Гунчик поки що очолює облдержадміністрацію, а голова Волинського осередку БПП Роман Романюк взагалі входить у міськраді в промерську групу «Рідне місто».

 

«Приват»

Основною проблемою Ігоря Палиці в Луцьку є коротка лавка політичних гравців. Більшість із них зав’язані на благодійному фонді «Новий Луцьк», чим обмежують собі поле для політичного маневру.

Очевидно, щоб виправити ситуацію, нещодавно депутатові Андрієві Осіпову було запропоновано очолити групу «Новий Луцьк» у міськраді. Зрештою, після певних роздумів Андрій Олексійович пристав на пропозицію, замінивши на цій посаді Ірину Констанкевич, якій не так давно не вистачило 28 голосів, щоб стати народним депутатом.

Проте ще зовсім нещодавно затвердженим кандидатом «від Палиці» був голова правління фонду «Новий Луцьк» Олександр Товстенюк. Зрештою, він залишається ним і нині, але публічне протистояння Порошенка з Коломойським могло внести в це рішення свої корективи.

На боці Товстенюка грають молодість та амбіційність, а ось фактичну невідомість широкому загалу можна занести Олександру Віталійовичу в пасив.

Як альтернативу Товстенюку можна було б розглядати кандидатуру Андрія Осіпова, який теж має мерські амбіції та досяг неабияких успіхів у критиці чинного міського голови. Проте участь у групі «Новий Луцьк» ставить його в рамки командної гри.

З рахунків фактично списали Ірину Констанкевич, яка здобула чималий відсоток на минулих парламентських виборах й має певний рівень упізнаваності. Вона як жінка мала б чимало вдалих політтехнологічних шляхів побудови свого іміджу та перемоги на виборах. Проте її гуманітарна освіта робить ведмежу послугу при балотуванні на посаду, де потрібно мати знання з економіки, фінансів та розміру діаметру труби зливної каналізації.

Значну підтримку виборців і гарні шанси на успіх мав би вже колишній заступник міського голови Святослав Кравчук. Він раніше тісно співпрацював із фондом «Новий Луцьк», а одним із можливих місць працевлаштування Кравчука називають саме фонд Палиці. В інтерв’ю «Хронікам Любарта» минулого тижня Святослав Кравчук заявив, що «доведеться шукати роботу або в комерційній фірмі, або в якійсь іншій структурі». А щодо своєї можливої участі у мерських перегонах сказав, що «зараз це питання не на часі» і він поки не думав над цим.

Щодо партійної підтримки кандидата від групи Палиці, тут виникають певні запитання. Поки що немає жодної рейтингової політичної сили, від якої такий кандидат міг би висунутися (звісно, якщо в законі збережеться норма про обов’язкове балотування від політичної партії). Теоретично, за певного збігу обставин, такою партією могла б стати «Самопоміч» або новий політичний проект, який може розпочати Ігор Коломойський.

 

Партійні

Наступна група кандидатів обов’язково мала би бути висунута, зважаючи на те, що партійний кандидат на посаду мера додає голосів списку партії та мобілізує свого виборця. З іншого боку, такий кандидат – це привід поторгуватися з олігархічними групами про зняття чи незняття своєї кандидатури (залежно від оперативних соціологічних даних напередодні виборів).

 

«Свобода». Кандидатом у мери від партії Тягнибока в Луцьку міг би стати Анатолій Вітів. Голова обласної партійної організації не зумів вчергове стати народним депутатом на парламентських виборах 2014 року. Проте виборчі правила вноситимуть свої корективи в плани «свободівців». Наприклад, якщо буде неможливо балотуватися до обласної ради та на посаду міського голови, то Анатолій Миколайович, ймовірно, знехтує участю в мерських перегонах, залишивши це на відкуп молодших колег: міського голови партії «Свобода» Миколи Федіка або члена Луцького міськвиконкому Михайла Щура. Можливі чергові спроби кандидатів-«свободівців», які вже колись випробовували долю у мерських забігах: Євгена Мельника чи Олега Чернецького.

 

«Батьківщина». Тут на поверхні лежать кандидатури двох осіб: поки ще голови Волинської обласної організації «Батьківщини» Григорія Пустовіта, який встиг побувати і секретарем міської ради, і губернатором, та чинним секретарем міської ради Сергієм Григоренком. Проте є ймовірність призначення Пустовіта на посаду заступника міського голови. І якщо Григорію Олександровичу запропонують цю посаду й він погодиться, то тоді його автоматично можуть виключити не лише з переліку ймовірних кандидатів на посаду мера, а й з лав «тимошенківців», якщо буде жорстка партійна позиція щодо виборів у Луцьку.

 

«Народний Фронт». Партія молода і значною мірою афілійована на Волині із Самообороною. Проте реальних претендентів на посаду міського голови шукати поки годі. Чи не тому було долучено до виборчої підготовки Владислава Стемковського, який колись уже був заступником міського голови у Луцьку, а зараз працює на аналогічній посаді у Тернополі. Але публічна засвітка Стемковського в команді «Народного фронту» зовсім не означає, що він всерйоз планує поборотися за крісло мера. Амбіцій, звісно, йому не бракує, проте він є прагматиком за своєю суттю. Стемковський розуміє, що узявшись за вибори у Луцьку, він муситиме залишити тернопільську команду й навряд чи туди повернеться у разі невдачі самостійного походу в Луцьку. Тому будь-який крок Владислава Володимировича буде більш ніж виваженим. А його сьогоднішня публічна діяльність у Луцьку є приводом для торгів із основними гравцями як для самого кандидата, так і для «Народного Фронту».

 

Самостійні

Також є умовна група кандидатів, які не залучені до будь-якої партії, проте їхня участь була б бажаною для них самих з метою подальшої капіталізації політичного рейтингу. До таких осіб варто було б зарахувати колишнього міського голову Богдана Шибу, Павла Данильчука, якого ще довго будуть асоціювати з «Правим сектором», багаторічного луцького очільника Антона Кривицького та інших. Проте тут варто зробити поправку на виборчий закон: якщо він заборонятиме самовисування, це може стати на заваді реалізації планів згаданих вище потенційних кандидатів.

***

Отож, на майбутніх мерських виборах у двобої зійдуться кандидати від групи «Приват» та «Континіум». Решта кандидатів більшою чи меншою мірою підіграватимуть комусь із фаворитів або не матимуть значного впливу на електоральні вподобання виборців. А остаточна конфігурація стартового складу кандидатів багато в чому залежатиме від закону про місцеві вибори. Звісно, якщо вони відбудуться згідно з вимогами Конституції.